Оце прочитав душороздираючу статтю вищезазначеного автора і волосся стало дибки.
Розпочнімо з насвятішого, з займенника "я" та
його варіацій: мене, мені, мною, мій тощо. А в цього душпастира поетичних душ такого більш, аніж достатньо. Ось дивіться:
на мене, я відчуваю, я є, я закінчу, я зі склянкою вина, я люблю випити, я дуже добрий, і в мене є, я дурнуватий, мені важко, я здободенний і трохи злопам'ятний, я взагалі люблю подумати, я ласий до дівчат, мені приємно, я боюся, мені приємно, я боюся, мене є, я дуже вибагливий, я байдужий, я нібито сміливий, я не ризикую, я пишу зараз, я писав, мені не вистачає, я писав, я би вже, я люблю людей, я дуже люблю, я взагалі, я дуже грубуватий, я виховую, я дуже хотів, я виховую, я щирий, вино я п'ю довго, не люблю спиртягу, я п'ю довго, сам я, я щиро вдячний, для мене, вклали в мене, мені потрібно, мені дуже сподобалася, я взагалі, я би вже, ч взагалі, ч дуже люблю людей, я би дуже, я люблю довго, я ледачий, вклали в мене, я щиро вдячний, яка для мене, я люблю нібито, я суперечливий, я гуманіст, я ніколи не..., мені би так хотілося, я люблю смачно поїсти, я так розгладшав що, я починаю куняти, я все ж несправедливий, моя колишня дівчина, я дарма, я собі, мене гнітить, я якось, я пишу, я вже, я люблю, мені більше, я сам, я якось, я вже, я люблю, мені більше, я ось такий, для мене, я не втрачаю, я дійсно, я читаю, я романтик, я у школі, я дуже багато, я в цьому сенсі, я досі, як мені здається, я розумію, я би дуже хотів, я люблю, я люблю, я усі свої твори, я чую, ось я такий, я у свої твори, я й тут.
Після прочитаного літературного "одкровення" з'являється почуття, що людина писала трохи напідпитку. Або в жорсткому стані важкого недоперепиття.
Або з розпачу, що Пегас нагло одкинув копита, а музи розбіглися хто-куди.
Є прописні правила вживання займенників
Якщо пишеться "роблю", то займенник я зайвий. Ну, і так далі. Люди його ліплять, бо не знають правил красного письма. І не відчувають наскільки це потворно.
Та це ще півбіди! Біда в тому, що не хочуть чути критики та робити висновків. Ще й огризаються на людей, які давно пройшли цей шлях і знають що до чого.
Про граматику говорити не буду, це несерйозно. Про тематичне розмаїття також.
А от про дружка, який підтримує неприкриту графоманію та літературний несмак, нагадати варто, бо пану Желібі він робить злу послугу: хвалить мертве. Непотрібне.
А чому, а тому що й йому не перепадало на горіхи ні від серйозних літературознавців, ні від сатириків.
Про решту правил письма і говорити не буду, оскільки це платні лекції. Для людей, які справді хочуть творчого росту.
З повагою, Олександр.