Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.24
06:54
Знову спека шалена
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
Непорушно стоїть, -
В'яне пагін зелений
І зривається цвіт.
Ні хмаринок над нами,
Ні поривів вітрів, '
Лиш пече до нестями
В глибині літніх днів.
2026.06.23
20:42
Більш не буде тут такої ось, як ти
Більш не буде ось такої, хто би
Щось витворяв подібне, о
Чи дасиш мені той шанс?
Спробуєш хоча би, га?
Зупинися, згадай-но
Ми були разом
Більш не буде ось такої, хто би
Щось витворяв подібне, о
Чи дасиш мені той шанс?
Спробуєш хоча би, га?
Зупинися, згадай-но
Ми були разом
2026.06.23
18:31
Охайна дівчина і при скромному макіяжі викликала потаємний інтерес і швидку згоду на послуги.
Чому приваблюють саме такі, якщо мені потрібна робітниця лише для прибирання, для мегамаркетів і як водійка мого майбутнього авто? Про ескортні виходи того дня
2026.06.23
17:18
Історія сповнена історичних парадоксів і парадоксальних істориків.
Були царі, були і блазні, але щоби цар і блазень у одній особі?
Що більше є нагарбаних територій, то більше їх бракує для повного щастя.
Можна і концтабір у країні створити, а мож
2026.06.23
12:56
Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
2026.06.23
12:03
Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
2026.06.23
07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
2026.06.23
06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
2026.06.23
01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ
Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"І калина своя, і тополя" (1993)
Дні дорослої забави
Косили жито!
І в полях небавом
Для нашої сільської дітлашні
Настали дні дорослої забави.
Така проста – збирати колоски –
Така цілеспрямована забава:
Колгоспні обліковці біля скирт
Давали хліб за вистраждані бали.
А трудодень той важив півхлібини!
Півтрудодня – то чверточка лишень…
А відстаючим – чвертка четвертини.
Я ж так хотів найбільше заробить
Тих балів – хай позаздрять слабодухи!
(І досі ще в очах мені рябить
Від тої колотнечі й голодухи).
Як мало важив дрібен колосок
Порівняно з вагомістю хлібини!
І я тугіш затягував пасок
На животі,
Що вже приріс до спини.
Шматочок найдобрішого добра
Додому ніс, в нестатки наші хатні,
Де ждали хлібця баба і сестра –
Нахлібники мої непрацездатні.
Я мав четвірко літ.
На цій землі
Я був повинен батька замінити
(Нехай осиротіли ми, малі,
Але навіщо ж землю сиротити?!)
Нікого я ні в чому не виню,
Нікому ні на що не дорікаю…
Я знаю змалку ціну трудодню
І золоту вагу зернини знаю.
І святість хліба чорного мені
Дорожче – не дивуйтесь – і понині
За всі небесні блага і земні,
За всі – не святотатствую – святині.
Ніколи я на Бога не моливсь,
На ідолів з презирством я дивлюся,
Але на хліб молюся, мов колись,
Лиш спогадом-стерниною вколюся.
Я не зневажу словом спідтишка
І не принижу поглядом звисока
Скупого на слова трудівника,
Якому хліб – і радість, і морока.
Хай на мені і пересікся рід
Мій хліборобський: не орю, не сію…
Та свій окраєць відрізати від
Святого хліба можу я і смію,
І маю право вчить своїх дітей
Любити труд і землю шанувати
І від голодних – в наші дні! – смертей
Усіх осиротілих рятувати.
Я маю право зневажати всіх
Нахлібників життя і дармоїдів –
Чужих, за океаном, і своїх
Найближчих, так би мовити, сусідів.
…Покосів наших ворог не загріб
Пожадливими хижими руками –
Над світом сонце сходить, наче хліб,
І, наче сонце,
сходить хліб
над нами.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дні дорослої забави
Рідній сестрі Людмилі присвячую
Косили жито… Вперше по війні
Косили жито!
І в полях небавом
Для нашої сільської дітлашні
Настали дні дорослої забави.
Така проста – збирати колоски –
Така цілеспрямована забава:
Колгоспні обліковці біля скирт
Давали хліб за вистраждані бали.
А трудодень той важив півхлібини!
Півтрудодня – то чверточка лишень…
А відстаючим – чвертка четвертини.
Я ж так хотів найбільше заробить
Тих балів – хай позаздрять слабодухи!
(І досі ще в очах мені рябить
Від тої колотнечі й голодухи).
Як мало важив дрібен колосок
Порівняно з вагомістю хлібини!
І я тугіш затягував пасок
На животі,
Що вже приріс до спини.
Шматочок найдобрішого добра
Додому ніс, в нестатки наші хатні,
Де ждали хлібця баба і сестра –
Нахлібники мої непрацездатні.
Я мав четвірко літ.
На цій землі
Я був повинен батька замінити
(Нехай осиротіли ми, малі,
Але навіщо ж землю сиротити?!)
Нікого я ні в чому не виню,
Нікому ні на що не дорікаю…
Я знаю змалку ціну трудодню
І золоту вагу зернини знаю.
І святість хліба чорного мені
Дорожче – не дивуйтесь – і понині
За всі небесні блага і земні,
За всі – не святотатствую – святині.
Ніколи я на Бога не моливсь,
На ідолів з презирством я дивлюся,
Але на хліб молюся, мов колись,
Лиш спогадом-стерниною вколюся.
Я не зневажу словом спідтишка
І не принижу поглядом звисока
Скупого на слова трудівника,
Якому хліб – і радість, і морока.
Хай на мені і пересікся рід
Мій хліборобський: не орю, не сію…
Та свій окраєць відрізати від
Святого хліба можу я і смію,
І маю право вчить своїх дітей
Любити труд і землю шанувати
І від голодних – в наші дні! – смертей
Усіх осиротілих рятувати.
Я маю право зневажати всіх
Нахлібників життя і дармоїдів –
Чужих, за океаном, і своїх
Найближчих, так би мовити, сусідів.
…Покосів наших ворог не загріб
Пожадливими хижими руками –
Над світом сонце сходить, наче хліб,
І, наче сонце,
сходить хліб
над нами.
1993
(с) Низовий Іван Данилович
«І калина своя, і тополя» (поезії)
Донецьк: Донбас. – 1993. – 80 с. – С. 47 – 49
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
