Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
2026.02.06
10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
2026.02.05
22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
2026.02.05
21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
2026.02.05
21:10
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
2026.02.05
17:23
Буде радо вітати
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"І калина своя, і тополя" (1993)
Дні дорослої забави
Косили жито!
І в полях небавом
Для нашої сільської дітлашні
Настали дні дорослої забави.
Така проста – збирати колоски –
Така цілеспрямована забава:
Колгоспні обліковці біля скирт
Давали хліб за вистраждані бали.
А трудодень той важив півхлібини!
Півтрудодня – то чверточка лишень…
А відстаючим – чвертка четвертини.
Я ж так хотів найбільше заробить
Тих балів – хай позаздрять слабодухи!
(І досі ще в очах мені рябить
Від тої колотнечі й голодухи).
Як мало важив дрібен колосок
Порівняно з вагомістю хлібини!
І я тугіш затягував пасок
На животі,
Що вже приріс до спини.
Шматочок найдобрішого добра
Додому ніс, в нестатки наші хатні,
Де ждали хлібця баба і сестра –
Нахлібники мої непрацездатні.
Я мав четвірко літ.
На цій землі
Я був повинен батька замінити
(Нехай осиротіли ми, малі,
Але навіщо ж землю сиротити?!)
Нікого я ні в чому не виню,
Нікому ні на що не дорікаю…
Я знаю змалку ціну трудодню
І золоту вагу зернини знаю.
І святість хліба чорного мені
Дорожче – не дивуйтесь – і понині
За всі небесні блага і земні,
За всі – не святотатствую – святині.
Ніколи я на Бога не моливсь,
На ідолів з презирством я дивлюся,
Але на хліб молюся, мов колись,
Лиш спогадом-стерниною вколюся.
Я не зневажу словом спідтишка
І не принижу поглядом звисока
Скупого на слова трудівника,
Якому хліб – і радість, і морока.
Хай на мені і пересікся рід
Мій хліборобський: не орю, не сію…
Та свій окраєць відрізати від
Святого хліба можу я і смію,
І маю право вчить своїх дітей
Любити труд і землю шанувати
І від голодних – в наші дні! – смертей
Усіх осиротілих рятувати.
Я маю право зневажати всіх
Нахлібників життя і дармоїдів –
Чужих, за океаном, і своїх
Найближчих, так би мовити, сусідів.
…Покосів наших ворог не загріб
Пожадливими хижими руками –
Над світом сонце сходить, наче хліб,
І, наче сонце,
сходить хліб
над нами.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дні дорослої забави
Рідній сестрі Людмилі присвячую
Косили жито… Вперше по війні
Косили жито!
І в полях небавом
Для нашої сільської дітлашні
Настали дні дорослої забави.
Така проста – збирати колоски –
Така цілеспрямована забава:
Колгоспні обліковці біля скирт
Давали хліб за вистраждані бали.
А трудодень той важив півхлібини!
Півтрудодня – то чверточка лишень…
А відстаючим – чвертка четвертини.
Я ж так хотів найбільше заробить
Тих балів – хай позаздрять слабодухи!
(І досі ще в очах мені рябить
Від тої колотнечі й голодухи).
Як мало важив дрібен колосок
Порівняно з вагомістю хлібини!
І я тугіш затягував пасок
На животі,
Що вже приріс до спини.
Шматочок найдобрішого добра
Додому ніс, в нестатки наші хатні,
Де ждали хлібця баба і сестра –
Нахлібники мої непрацездатні.
Я мав четвірко літ.
На цій землі
Я був повинен батька замінити
(Нехай осиротіли ми, малі,
Але навіщо ж землю сиротити?!)
Нікого я ні в чому не виню,
Нікому ні на що не дорікаю…
Я знаю змалку ціну трудодню
І золоту вагу зернини знаю.
І святість хліба чорного мені
Дорожче – не дивуйтесь – і понині
За всі небесні блага і земні,
За всі – не святотатствую – святині.
Ніколи я на Бога не моливсь,
На ідолів з презирством я дивлюся,
Але на хліб молюся, мов колись,
Лиш спогадом-стерниною вколюся.
Я не зневажу словом спідтишка
І не принижу поглядом звисока
Скупого на слова трудівника,
Якому хліб – і радість, і морока.
Хай на мені і пересікся рід
Мій хліборобський: не орю, не сію…
Та свій окраєць відрізати від
Святого хліба можу я і смію,
І маю право вчить своїх дітей
Любити труд і землю шанувати
І від голодних – в наші дні! – смертей
Усіх осиротілих рятувати.
Я маю право зневажати всіх
Нахлібників життя і дармоїдів –
Чужих, за океаном, і своїх
Найближчих, так би мовити, сусідів.
…Покосів наших ворог не загріб
Пожадливими хижими руками –
Над світом сонце сходить, наче хліб,
І, наче сонце,
сходить хліб
над нами.
1993
(с) Низовий Іван Данилович
«І калина своя, і тополя» (поезії)
Донецьк: Донбас. – 1993. – 80 с. – С. 47 – 49
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
