
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
2025.09.21
20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.
Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри
2025.09.21
19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2025.09.21
17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко
Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р
2025.09.21
16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
2025.09.21
15:37
Хоч нема вже літа наче.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
Сонце й досі.
А мене у гості кличе
Тиха осінь
приспів
Теплі дні ясні, чудові.
Світ, мов красень.
2025.09.21
13:13
Ти сонце золотаве із промінням,
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
Що лагідно торкається обличчя.
Я чую твоє тихе шепотіння.
На зустріч радісну кохання кличе.
Твої вуста зливаються з моїми,
Мов річка, що впадає в тепле море.
І ніжно поцілунками п'янкими
2025.09.21
10:50
Полиці пам'яті наповнені ущерть
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
Осмученими спогадами юні...
Вже тричі серце стискувала смерть,
Вливала тьму в роки мої безжурні.
Охороняла неня. Брала біль
На себе. А тепер її немає...
Вона тепер блука між Лети хвиль,
2025.09.21
09:35
Минулого немає, майбутнє - не настало, -
Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Невпинним сьогоденням живу собі помалу, -
В садочку клопочуся, з онуками вожуся
І корисні поради накручую на вуса.
Копійку кожну зважую та лаюся сердито
На тих, що і на старості перешкоджає жити.
Але наперек
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"І калина своя, і тополя" (1993)
Дні дорослої забави
Косили жито!
І в полях небавом
Для нашої сільської дітлашні
Настали дні дорослої забави.
Така проста – збирати колоски –
Така цілеспрямована забава:
Колгоспні обліковці біля скирт
Давали хліб за вистраждані бали.
А трудодень той важив півхлібини!
Півтрудодня – то чверточка лишень…
А відстаючим – чвертка четвертини.
Я ж так хотів найбільше заробить
Тих балів – хай позаздрять слабодухи!
(І досі ще в очах мені рябить
Від тої колотнечі й голодухи).
Як мало важив дрібен колосок
Порівняно з вагомістю хлібини!
І я тугіш затягував пасок
На животі,
Що вже приріс до спини.
Шматочок найдобрішого добра
Додому ніс, в нестатки наші хатні,
Де ждали хлібця баба і сестра –
Нахлібники мої непрацездатні.
Я мав четвірко літ.
На цій землі
Я був повинен батька замінити
(Нехай осиротіли ми, малі,
Але навіщо ж землю сиротити?!)
Нікого я ні в чому не виню,
Нікому ні на що не дорікаю…
Я знаю змалку ціну трудодню
І золоту вагу зернини знаю.
І святість хліба чорного мені
Дорожче – не дивуйтесь – і понині
За всі небесні блага і земні,
За всі – не святотатствую – святині.
Ніколи я на Бога не моливсь,
На ідолів з презирством я дивлюся,
Але на хліб молюся, мов колись,
Лиш спогадом-стерниною вколюся.
Я не зневажу словом спідтишка
І не принижу поглядом звисока
Скупого на слова трудівника,
Якому хліб – і радість, і морока.
Хай на мені і пересікся рід
Мій хліборобський: не орю, не сію…
Та свій окраєць відрізати від
Святого хліба можу я і смію,
І маю право вчить своїх дітей
Любити труд і землю шанувати
І від голодних – в наші дні! – смертей
Усіх осиротілих рятувати.
Я маю право зневажати всіх
Нахлібників життя і дармоїдів –
Чужих, за океаном, і своїх
Найближчих, так би мовити, сусідів.
…Покосів наших ворог не загріб
Пожадливими хижими руками –
Над світом сонце сходить, наче хліб,
І, наче сонце,
сходить хліб
над нами.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дні дорослої забави
Рідній сестрі Людмилі присвячую
Косили жито… Вперше по війні
Косили жито!
І в полях небавом
Для нашої сільської дітлашні
Настали дні дорослої забави.
Така проста – збирати колоски –
Така цілеспрямована забава:
Колгоспні обліковці біля скирт
Давали хліб за вистраждані бали.
А трудодень той важив півхлібини!
Півтрудодня – то чверточка лишень…
А відстаючим – чвертка четвертини.
Я ж так хотів найбільше заробить
Тих балів – хай позаздрять слабодухи!
(І досі ще в очах мені рябить
Від тої колотнечі й голодухи).
Як мало важив дрібен колосок
Порівняно з вагомістю хлібини!
І я тугіш затягував пасок
На животі,
Що вже приріс до спини.
Шматочок найдобрішого добра
Додому ніс, в нестатки наші хатні,
Де ждали хлібця баба і сестра –
Нахлібники мої непрацездатні.
Я мав четвірко літ.
На цій землі
Я був повинен батька замінити
(Нехай осиротіли ми, малі,
Але навіщо ж землю сиротити?!)
Нікого я ні в чому не виню,
Нікому ні на що не дорікаю…
Я знаю змалку ціну трудодню
І золоту вагу зернини знаю.
І святість хліба чорного мені
Дорожче – не дивуйтесь – і понині
За всі небесні блага і земні,
За всі – не святотатствую – святині.
Ніколи я на Бога не моливсь,
На ідолів з презирством я дивлюся,
Але на хліб молюся, мов колись,
Лиш спогадом-стерниною вколюся.
Я не зневажу словом спідтишка
І не принижу поглядом звисока
Скупого на слова трудівника,
Якому хліб – і радість, і морока.
Хай на мені і пересікся рід
Мій хліборобський: не орю, не сію…
Та свій окраєць відрізати від
Святого хліба можу я і смію,
І маю право вчить своїх дітей
Любити труд і землю шанувати
І від голодних – в наші дні! – смертей
Усіх осиротілих рятувати.
Я маю право зневажати всіх
Нахлібників життя і дармоїдів –
Чужих, за океаном, і своїх
Найближчих, так би мовити, сусідів.
…Покосів наших ворог не загріб
Пожадливими хижими руками –
Над світом сонце сходить, наче хліб,
І, наче сонце,
сходить хліб
над нами.
1993
(с) Низовий Іван Данилович
«І калина своя, і тополя» (поезії)
Донецьк: Донбас. – 1993. – 80 с. – С. 47 – 49
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію