Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.25
12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
2026.03.25
03:43
Незнану, невідому серцю тугу
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
Благий зимовий вечір переміг.
Вікно. Старий будинок. Поверх другий.
Світильник чийсь для мене - оберіг.
Віддати найсвятіше на наругу?
Забути світ фантазій чарівних?
Писав листи уявному я другу -
2026.03.24
20:26
Як горить у небесних коморах
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
І освітлює звідти пітьму
Паліями розбурханий порох,
Я не знаю, навіщо й чому!
Роздивлятися та міркувати
Заважають земні комарі.
То й втікаю знадвору до хати,
2026.03.24
18:05
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «курли», неспішний постук дятл
2026.03.24
15:07
о шторм іде убити
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
саме життя моє
як не сховаюся швидко
то вищезну ізнічев’я
герць і діти
за пострілами тими
за пострілами тими
2026.03.24
14:43
І
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
Імперії очолюють царі,
але не менш відомі їхні коні:
це буцефали, інцитати... поні,
яких сідлають бовдури старі,
точніше, русофіли-упирі
із пиками каліґул та неронів
і новоявлені поводирі,
2026.03.24
11:59
Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.
Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
2026.03.24
06:25
Сонця подихи гарячі
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
Так прогріли злеглий сніг,
Що від болю він аж плаче
Та спливає із доріг.
І брудними потічками
Наповняє рівчаки, -
І вузенькими струмками
Проникає до ріки.
2026.03.23
21:20
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2026.03.23
15:48
Михайло Рудерман (1905-1984; народився й провів юність в Україні)
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
Ти лети з дороги, птице,
звіре, й ти з дороги йди:
Бачиш, хмара клубочиться,
коні швидко мчать сюди!
І поціливши з нальоту
2026.03.23
13:23
Вони у згадах не для втіхи –
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
Квартири наймані й кутки.
Скоріше це сигнальні віхи
В руслі життєвої ріки.
Лимани, плеса та причали,
Протоки, створи та буї...
А судноплавству не навчали
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"І калина своя, і тополя" (1993)
Дні дорослої забави
Косили жито!
І в полях небавом
Для нашої сільської дітлашні
Настали дні дорослої забави.
Така проста – збирати колоски –
Така цілеспрямована забава:
Колгоспні обліковці біля скирт
Давали хліб за вистраждані бали.
А трудодень той важив півхлібини!
Півтрудодня – то чверточка лишень…
А відстаючим – чвертка четвертини.
Я ж так хотів найбільше заробить
Тих балів – хай позаздрять слабодухи!
(І досі ще в очах мені рябить
Від тої колотнечі й голодухи).
Як мало важив дрібен колосок
Порівняно з вагомістю хлібини!
І я тугіш затягував пасок
На животі,
Що вже приріс до спини.
Шматочок найдобрішого добра
Додому ніс, в нестатки наші хатні,
Де ждали хлібця баба і сестра –
Нахлібники мої непрацездатні.
Я мав четвірко літ.
На цій землі
Я був повинен батька замінити
(Нехай осиротіли ми, малі,
Але навіщо ж землю сиротити?!)
Нікого я ні в чому не виню,
Нікому ні на що не дорікаю…
Я знаю змалку ціну трудодню
І золоту вагу зернини знаю.
І святість хліба чорного мені
Дорожче – не дивуйтесь – і понині
За всі небесні блага і земні,
За всі – не святотатствую – святині.
Ніколи я на Бога не моливсь,
На ідолів з презирством я дивлюся,
Але на хліб молюся, мов колись,
Лиш спогадом-стерниною вколюся.
Я не зневажу словом спідтишка
І не принижу поглядом звисока
Скупого на слова трудівника,
Якому хліб – і радість, і морока.
Хай на мені і пересікся рід
Мій хліборобський: не орю, не сію…
Та свій окраєць відрізати від
Святого хліба можу я і смію,
І маю право вчить своїх дітей
Любити труд і землю шанувати
І від голодних – в наші дні! – смертей
Усіх осиротілих рятувати.
Я маю право зневажати всіх
Нахлібників життя і дармоїдів –
Чужих, за океаном, і своїх
Найближчих, так би мовити, сусідів.
…Покосів наших ворог не загріб
Пожадливими хижими руками –
Над світом сонце сходить, наче хліб,
І, наче сонце,
сходить хліб
над нами.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дні дорослої забави
Рідній сестрі Людмилі присвячую
Косили жито… Вперше по війні
Косили жито!
І в полях небавом
Для нашої сільської дітлашні
Настали дні дорослої забави.
Така проста – збирати колоски –
Така цілеспрямована забава:
Колгоспні обліковці біля скирт
Давали хліб за вистраждані бали.
А трудодень той важив півхлібини!
Півтрудодня – то чверточка лишень…
А відстаючим – чвертка четвертини.
Я ж так хотів найбільше заробить
Тих балів – хай позаздрять слабодухи!
(І досі ще в очах мені рябить
Від тої колотнечі й голодухи).
Як мало важив дрібен колосок
Порівняно з вагомістю хлібини!
І я тугіш затягував пасок
На животі,
Що вже приріс до спини.
Шматочок найдобрішого добра
Додому ніс, в нестатки наші хатні,
Де ждали хлібця баба і сестра –
Нахлібники мої непрацездатні.
Я мав четвірко літ.
На цій землі
Я був повинен батька замінити
(Нехай осиротіли ми, малі,
Але навіщо ж землю сиротити?!)
Нікого я ні в чому не виню,
Нікому ні на що не дорікаю…
Я знаю змалку ціну трудодню
І золоту вагу зернини знаю.
І святість хліба чорного мені
Дорожче – не дивуйтесь – і понині
За всі небесні блага і земні,
За всі – не святотатствую – святині.
Ніколи я на Бога не моливсь,
На ідолів з презирством я дивлюся,
Але на хліб молюся, мов колись,
Лиш спогадом-стерниною вколюся.
Я не зневажу словом спідтишка
І не принижу поглядом звисока
Скупого на слова трудівника,
Якому хліб – і радість, і морока.
Хай на мені і пересікся рід
Мій хліборобський: не орю, не сію…
Та свій окраєць відрізати від
Святого хліба можу я і смію,
І маю право вчить своїх дітей
Любити труд і землю шанувати
І від голодних – в наші дні! – смертей
Усіх осиротілих рятувати.
Я маю право зневажати всіх
Нахлібників життя і дармоїдів –
Чужих, за океаном, і своїх
Найближчих, так би мовити, сусідів.
…Покосів наших ворог не загріб
Пожадливими хижими руками –
Над світом сонце сходить, наче хліб,
І, наче сонце,
сходить хліб
над нами.
1993
(с) Низовий Іван Данилович
«І калина своя, і тополя» (поезії)
Донецьк: Донбас. – 1993. – 80 с. – С. 47 – 49
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
