Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
2026.01.27
11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Соняшникове віконце до спогаду…
Неодноразово я переконувався, частенько буваючи в «Молодіжці» (Молодіжному театрі) як її «куратор» від Мінкультури, і не лише на здачах вистави чи прем’єрах, а й на репетиціях чи на якихось творчих зборах трупи, що Сергій Ґуберначук був доволі творчою людиною, ще й багатогранно обдарованою – і поетично, і художньо здатний був заохотити, захопити якоюсь своєю ідеєю, планом чи наміром.
Зі світлин театральних на нас дивляться зіграні ним герої тієї пори. Їх чимало, це ще й юні хлопчаки, а він міг грати за віком і грав молодих, але відзначав я про себе і те, що у нього, як виконавця частіше за все доволі сумлінного і обдарованого, характери створюваних ним персонажів і творчі завдання поступово ускладнювались. При цьому чимало персонажів з його героїв користувались успіхом у глядачів, гра́нилась його майстерність, приходив смак до «лицедійства», до створення глибоких характерів.
Ще згадую, що колись, ще при перших зустрічах з Сергієм, мимоволі відмітив я для себе враження від його якоїсь, умовно кажучи, «іншості»… Воно підкріпилось від нечастих театральних, а інколи й несподіваних наших позатеатральних спілкувань, на якихось заходах чи прем’єрних показах… Тепер, уже десятиліттями поспіль, згадуючи й аналізуючи ці відчуття, приходжу до висновку, що ця його «іншість» була і своєрідним благословенням долі, і його карою…
Переконаний, що ауру Сергія Ґуберначука як митця сформувала відчутна своєрідність його індивідуальності, а основою енергетики стали привабливість і думка. При спілкуванні, навіть побіжному, випадковому, відчувалось, що думки свої Сергій часто брав під сумнів, як колись казали давні мудреці – «все піддавай сумніву» – ось і Сергій так прагнув робити. Як мені здалось, прагнув розрушувати звичні житейські кліше, піддаючи їх сумніву… Ось і ті його ролі, які я встиг за кількарічний своєрідний «зоряний» період його акторської кар’єри в Молодіжному театрі побачити (а я інколи бував і на репетиціях у Стаса Мойсеєва чи Миколи Яремківа, або у Тараса Криворученка чи Олександра Дзекуна, а у них саме, як і у Віктора Шулакова, частенько був задіяний здібний, охочий до роботи Сергій, при цьому на досить значних ролях) і відзначити для себе, як театральний критик, як він розкривається в роботі… як актор, який завжди прагне до глибокої і точної розробки внутрішнього змісту ролі.
Головним мені видалось і в його спілкуванні з постановниками під час репетицій, що його творча думка завжди пульсувала, жила, співтворила… Згадую, він досить гарно і влучно сказав (звісно ж, я пригадую ті його слова так, як зміг запам’ятати і тепер принагідно згадати) – «впевнений, тільки точна думка здатна народити точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття й подарує в результаті потрібну інтонацію…». Це, здається, він сказав на репетиції «Кайдашів» у Миколи Івановича Яремківа, коли працював над роллю Лавріна… Здається, непогано сказав. Так мені запам’яталось, та це й підкріплювалось часто в Сергієвих роботах на сцені. А коли я ще несподівано познайомився з його надрукованими творами, про існування яких я навіть не підозрював, пересвідчився, що це «пульсування» його думки продовжилось і в цьому… На жаль, нетривалий час… Напевне, він був би значно «урожайнішим» у літературному сенсі, пліднішим у театральному, а можливо, й у кінематографічному…
Як відомо, обдаровану людину Господь нагороджує відразу декількома талантами… І коли творча людина, крім своєї основної справи життя, захоплюється ще чимось і виявляє в цьому неабиякий хист – це ж прекрасно!
Ось і коли читаєш вірші Сергія Ґуберначука, розумієш, як по-різному люди проходять дорогами долі, як по-різному вони проживають досвід болю і страждання… Вірші С. Ґуберначука –щирі і чесні, вони приховують у своїй «закодованій» суті надихаюче і очищаюче начало… Катарсисне… У них відчуваєш мудрість і внутрішню культуру, душевну інтелігентність…
Сергій раптом через роки, в які я нічого не знав про його долю, про відліт у Вічність його душі, відкрився мені як дуже розумна, талановита людина, яка, пізнаючи окремі таємниці життя, поспішала поділитись ними з нами, сущими, – для нього це було дуже важливо. У віршах глибоко проглядає бажання Сергія зрозуміти в самому собі щось надзвичайно важливе (по-сковородинськи «познай себе»), і цим він через роки (знову вчитуюсь у його рядки) допомагає і нам нині, якщо й не знайти відповіді, то хоча б правильно поставити питання самим собі…
Ці твори Сергія Ґуберначука, які так турботливо оприлюднили його друзі, рідні йому люди, – це ніби знаки, своєрідні коди-послання у Вічність, а знаки – вони ж так принадливі…
Не треба зраджувати молодість, поки вона з тобою. Усе інше прийде з роками… До Сергія Ґуберначука воно прийшло!
Василь Неволов,
український письменник, драматург,
перекладач, театрознавець
Контекст : «Моє на підмостках життя…», стор. 112–114
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Соняшникове віконце до спогаду…
(іскринки згадок про цікаву людину)
Я запам’ятав Сергія Ґуберначука як обдаровану, добру людину і дуже скромну, що в театрі є не часта і досить цінна якість. Пам’ятаю його як актора і в сучасних ролях, і в українській класиці, зокрема в легендарних «За двома зайцями» (режисер Віктор Шулаков), у «РЕхуВІлійЗОР»і (режисер Станіслав Мойсеєв). Згадую й те, що його партнери по Молодому театру відгукувались про Сергія, як про «легкого» партнера. І таке визначення такого знавця, яким був Валерій Шептекіта, народний артист і Майстер сцени, важить, напевне, чимало… Та й інші актори в наших приватних бесідах розповідали, як Ґуберначук «вміє підіграти» або «завести», особливо, якщо якійсь із сцен вистави потрібен був сплеск емоцій – Ґуберначук здатний був це зробити…
Неодноразово я переконувався, частенько буваючи в «Молодіжці» (Молодіжному театрі) як її «куратор» від Мінкультури, і не лише на здачах вистави чи прем’єрах, а й на репетиціях чи на якихось творчих зборах трупи, що Сергій Ґуберначук був доволі творчою людиною, ще й багатогранно обдарованою – і поетично, і художньо здатний був заохотити, захопити якоюсь своєю ідеєю, планом чи наміром.
Зі світлин театральних на нас дивляться зіграні ним герої тієї пори. Їх чимало, це ще й юні хлопчаки, а він міг грати за віком і грав молодих, але відзначав я про себе і те, що у нього, як виконавця частіше за все доволі сумлінного і обдарованого, характери створюваних ним персонажів і творчі завдання поступово ускладнювались. При цьому чимало персонажів з його героїв користувались успіхом у глядачів, гра́нилась його майстерність, приходив смак до «лицедійства», до створення глибоких характерів.
Ще згадую, що колись, ще при перших зустрічах з Сергієм, мимоволі відмітив я для себе враження від його якоїсь, умовно кажучи, «іншості»… Воно підкріпилось від нечастих театральних, а інколи й несподіваних наших позатеатральних спілкувань, на якихось заходах чи прем’єрних показах… Тепер, уже десятиліттями поспіль, згадуючи й аналізуючи ці відчуття, приходжу до висновку, що ця його «іншість» була і своєрідним благословенням долі, і його карою…
Переконаний, що ауру Сергія Ґуберначука як митця сформувала відчутна своєрідність його індивідуальності, а основою енергетики стали привабливість і думка. При спілкуванні, навіть побіжному, випадковому, відчувалось, що думки свої Сергій часто брав під сумнів, як колись казали давні мудреці – «все піддавай сумніву» – ось і Сергій так прагнув робити. Як мені здалось, прагнув розрушувати звичні житейські кліше, піддаючи їх сумніву… Ось і ті його ролі, які я встиг за кількарічний своєрідний «зоряний» період його акторської кар’єри в Молодіжному театрі побачити (а я інколи бував і на репетиціях у Стаса Мойсеєва чи Миколи Яремківа, або у Тараса Криворученка чи Олександра Дзекуна, а у них саме, як і у Віктора Шулакова, частенько був задіяний здібний, охочий до роботи Сергій, при цьому на досить значних ролях) і відзначити для себе, як театральний критик, як він розкривається в роботі… як актор, який завжди прагне до глибокої і точної розробки внутрішнього змісту ролі.
Головним мені видалось і в його спілкуванні з постановниками під час репетицій, що його творча думка завжди пульсувала, жила, співтворила… Згадую, він досить гарно і влучно сказав (звісно ж, я пригадую ті його слова так, як зміг запам’ятати і тепер принагідно згадати) – «впевнений, тільки точна думка здатна народити точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття й подарує в результаті потрібну інтонацію…». Це, здається, він сказав на репетиції «Кайдашів» у Миколи Івановича Яремківа, коли працював над роллю Лавріна… Здається, непогано сказав. Так мені запам’яталось, та це й підкріплювалось часто в Сергієвих роботах на сцені. А коли я ще несподівано познайомився з його надрукованими творами, про існування яких я навіть не підозрював, пересвідчився, що це «пульсування» його думки продовжилось і в цьому… На жаль, нетривалий час… Напевне, він був би значно «урожайнішим» у літературному сенсі, пліднішим у театральному, а можливо, й у кінематографічному…
Як відомо, обдаровану людину Господь нагороджує відразу декількома талантами… І коли творча людина, крім своєї основної справи життя, захоплюється ще чимось і виявляє в цьому неабиякий хист – це ж прекрасно!
Ось і коли читаєш вірші Сергія Ґуберначука, розумієш, як по-різному люди проходять дорогами долі, як по-різному вони проживають досвід болю і страждання… Вірші С. Ґуберначука –щирі і чесні, вони приховують у своїй «закодованій» суті надихаюче і очищаюче начало… Катарсисне… У них відчуваєш мудрість і внутрішню культуру, душевну інтелігентність…
Сергій раптом через роки, в які я нічого не знав про його долю, про відліт у Вічність його душі, відкрився мені як дуже розумна, талановита людина, яка, пізнаючи окремі таємниці життя, поспішала поділитись ними з нами, сущими, – для нього це було дуже важливо. У віршах глибоко проглядає бажання Сергія зрозуміти в самому собі щось надзвичайно важливе (по-сковородинськи «познай себе»), і цим він через роки (знову вчитуюсь у його рядки) допомагає і нам нині, якщо й не знайти відповіді, то хоча б правильно поставити питання самим собі…
Ці твори Сергія Ґуберначука, які так турботливо оприлюднили його друзі, рідні йому люди, – це ніби знаки, своєрідні коди-послання у Вічність, а знаки – вони ж так принадливі…
Не треба зраджувати молодість, поки вона з тобою. Усе інше прийде з роками… До Сергія Ґуберначука воно прийшло!
Василь Неволов,
український письменник, драматург,
перекладач, театрознавець
Василь Неволов про роботу із пам'яттю.
https://www.youtube.com/watch?v=fXvcjf5IsQ8
Контекст : «Моє на підмостках життя…», стор. 112–114
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
