Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Соняшникове віконце до спогаду…
Неодноразово я переконувався, частенько буваючи в «Молодіжці» (Молодіжному театрі) як її «куратор» від Мінкультури, і не лише на здачах вистави чи прем’єрах, а й на репетиціях чи на якихось творчих зборах трупи, що Сергій Ґуберначук був доволі творчою людиною, ще й багатогранно обдарованою – і поетично, і художньо здатний був заохотити, захопити якоюсь своєю ідеєю, планом чи наміром.
Зі світлин театральних на нас дивляться зіграні ним герої тієї пори. Їх чимало, це ще й юні хлопчаки, а він міг грати за віком і грав молодих, але відзначав я про себе і те, що у нього, як виконавця частіше за все доволі сумлінного і обдарованого, характери створюваних ним персонажів і творчі завдання поступово ускладнювались. При цьому чимало персонажів з його героїв користувались успіхом у глядачів, гра́нилась його майстерність, приходив смак до «лицедійства», до створення глибоких характерів.
Ще згадую, що колись, ще при перших зустрічах з Сергієм, мимоволі відмітив я для себе враження від його якоїсь, умовно кажучи, «іншості»… Воно підкріпилось від нечастих театральних, а інколи й несподіваних наших позатеатральних спілкувань, на якихось заходах чи прем’єрних показах… Тепер, уже десятиліттями поспіль, згадуючи й аналізуючи ці відчуття, приходжу до висновку, що ця його «іншість» була і своєрідним благословенням долі, і його карою…
Переконаний, що ауру Сергія Ґуберначука як митця сформувала відчутна своєрідність його індивідуальності, а основою енергетики стали привабливість і думка. При спілкуванні, навіть побіжному, випадковому, відчувалось, що думки свої Сергій часто брав під сумнів, як колись казали давні мудреці – «все піддавай сумніву» – ось і Сергій так прагнув робити. Як мені здалось, прагнув розрушувати звичні житейські кліше, піддаючи їх сумніву… Ось і ті його ролі, які я встиг за кількарічний своєрідний «зоряний» період його акторської кар’єри в Молодіжному театрі побачити (а я інколи бував і на репетиціях у Стаса Мойсеєва чи Миколи Яремківа, або у Тараса Криворученка чи Олександра Дзекуна, а у них саме, як і у Віктора Шулакова, частенько був задіяний здібний, охочий до роботи Сергій, при цьому на досить значних ролях) і відзначити для себе, як театральний критик, як він розкривається в роботі… як актор, який завжди прагне до глибокої і точної розробки внутрішнього змісту ролі.
Головним мені видалось і в його спілкуванні з постановниками під час репетицій, що його творча думка завжди пульсувала, жила, співтворила… Згадую, він досить гарно і влучно сказав (звісно ж, я пригадую ті його слова так, як зміг запам’ятати і тепер принагідно згадати) – «впевнений, тільки точна думка здатна народити точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття й подарує в результаті потрібну інтонацію…». Це, здається, він сказав на репетиції «Кайдашів» у Миколи Івановича Яремківа, коли працював над роллю Лавріна… Здається, непогано сказав. Так мені запам’яталось, та це й підкріплювалось часто в Сергієвих роботах на сцені. А коли я ще несподівано познайомився з його надрукованими творами, про існування яких я навіть не підозрював, пересвідчився, що це «пульсування» його думки продовжилось і в цьому… На жаль, нетривалий час… Напевне, він був би значно «урожайнішим» у літературному сенсі, пліднішим у театральному, а можливо, й у кінематографічному…
Як відомо, обдаровану людину Господь нагороджує відразу декількома талантами… І коли творча людина, крім своєї основної справи життя, захоплюється ще чимось і виявляє в цьому неабиякий хист – це ж прекрасно!
Ось і коли читаєш вірші Сергія Ґуберначука, розумієш, як по-різному люди проходять дорогами долі, як по-різному вони проживають досвід болю і страждання… Вірші С. Ґуберначука –щирі і чесні, вони приховують у своїй «закодованій» суті надихаюче і очищаюче начало… Катарсисне… У них відчуваєш мудрість і внутрішню культуру, душевну інтелігентність…
Сергій раптом через роки, в які я нічого не знав про його долю, про відліт у Вічність його душі, відкрився мені як дуже розумна, талановита людина, яка, пізнаючи окремі таємниці життя, поспішала поділитись ними з нами, сущими, – для нього це було дуже важливо. У віршах глибоко проглядає бажання Сергія зрозуміти в самому собі щось надзвичайно важливе (по-сковородинськи «познай себе»), і цим він через роки (знову вчитуюсь у його рядки) допомагає і нам нині, якщо й не знайти відповіді, то хоча б правильно поставити питання самим собі…
Ці твори Сергія Ґуберначука, які так турботливо оприлюднили його друзі, рідні йому люди, – це ніби знаки, своєрідні коди-послання у Вічність, а знаки – вони ж так принадливі…
Не треба зраджувати молодість, поки вона з тобою. Усе інше прийде з роками… До Сергія Ґуберначука воно прийшло!
Василь Неволов,
український письменник, драматург,
перекладач, театрознавець
Контекст : «Моє на підмостках життя…», стор. 112–114
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Соняшникове віконце до спогаду…
(іскринки згадок про цікаву людину)
Я запам’ятав Сергія Ґуберначука як обдаровану, добру людину і дуже скромну, що в театрі є не часта і досить цінна якість. Пам’ятаю його як актора і в сучасних ролях, і в українській класиці, зокрема в легендарних «За двома зайцями» (режисер Віктор Шулаков), у «РЕхуВІлійЗОР»і (режисер Станіслав Мойсеєв). Згадую й те, що його партнери по Молодому театру відгукувались про Сергія, як про «легкого» партнера. І таке визначення такого знавця, яким був Валерій Шептекіта, народний артист і Майстер сцени, важить, напевне, чимало… Та й інші актори в наших приватних бесідах розповідали, як Ґуберначук «вміє підіграти» або «завести», особливо, якщо якійсь із сцен вистави потрібен був сплеск емоцій – Ґуберначук здатний був це зробити…
Неодноразово я переконувався, частенько буваючи в «Молодіжці» (Молодіжному театрі) як її «куратор» від Мінкультури, і не лише на здачах вистави чи прем’єрах, а й на репетиціях чи на якихось творчих зборах трупи, що Сергій Ґуберначук був доволі творчою людиною, ще й багатогранно обдарованою – і поетично, і художньо здатний був заохотити, захопити якоюсь своєю ідеєю, планом чи наміром.
Зі світлин театральних на нас дивляться зіграні ним герої тієї пори. Їх чимало, це ще й юні хлопчаки, а він міг грати за віком і грав молодих, але відзначав я про себе і те, що у нього, як виконавця частіше за все доволі сумлінного і обдарованого, характери створюваних ним персонажів і творчі завдання поступово ускладнювались. При цьому чимало персонажів з його героїв користувались успіхом у глядачів, гра́нилась його майстерність, приходив смак до «лицедійства», до створення глибоких характерів.
Ще згадую, що колись, ще при перших зустрічах з Сергієм, мимоволі відмітив я для себе враження від його якоїсь, умовно кажучи, «іншості»… Воно підкріпилось від нечастих театральних, а інколи й несподіваних наших позатеатральних спілкувань, на якихось заходах чи прем’єрних показах… Тепер, уже десятиліттями поспіль, згадуючи й аналізуючи ці відчуття, приходжу до висновку, що ця його «іншість» була і своєрідним благословенням долі, і його карою…
Переконаний, що ауру Сергія Ґуберначука як митця сформувала відчутна своєрідність його індивідуальності, а основою енергетики стали привабливість і думка. При спілкуванні, навіть побіжному, випадковому, відчувалось, що думки свої Сергій часто брав під сумнів, як колись казали давні мудреці – «все піддавай сумніву» – ось і Сергій так прагнув робити. Як мені здалось, прагнув розрушувати звичні житейські кліше, піддаючи їх сумніву… Ось і ті його ролі, які я встиг за кількарічний своєрідний «зоряний» період його акторської кар’єри в Молодіжному театрі побачити (а я інколи бував і на репетиціях у Стаса Мойсеєва чи Миколи Яремківа, або у Тараса Криворученка чи Олександра Дзекуна, а у них саме, як і у Віктора Шулакова, частенько був задіяний здібний, охочий до роботи Сергій, при цьому на досить значних ролях) і відзначити для себе, як театральний критик, як він розкривається в роботі… як актор, який завжди прагне до глибокої і точної розробки внутрішнього змісту ролі.
Головним мені видалось і в його спілкуванні з постановниками під час репетицій, що його творча думка завжди пульсувала, жила, співтворила… Згадую, він досить гарно і влучно сказав (звісно ж, я пригадую ті його слова так, як зміг запам’ятати і тепер принагідно згадати) – «впевнений, тільки точна думка здатна народити точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття й подарує в результаті потрібну інтонацію…». Це, здається, він сказав на репетиції «Кайдашів» у Миколи Івановича Яремківа, коли працював над роллю Лавріна… Здається, непогано сказав. Так мені запам’яталось, та це й підкріплювалось часто в Сергієвих роботах на сцені. А коли я ще несподівано познайомився з його надрукованими творами, про існування яких я навіть не підозрював, пересвідчився, що це «пульсування» його думки продовжилось і в цьому… На жаль, нетривалий час… Напевне, він був би значно «урожайнішим» у літературному сенсі, пліднішим у театральному, а можливо, й у кінематографічному…
Як відомо, обдаровану людину Господь нагороджує відразу декількома талантами… І коли творча людина, крім своєї основної справи життя, захоплюється ще чимось і виявляє в цьому неабиякий хист – це ж прекрасно!
Ось і коли читаєш вірші Сергія Ґуберначука, розумієш, як по-різному люди проходять дорогами долі, як по-різному вони проживають досвід болю і страждання… Вірші С. Ґуберначука –щирі і чесні, вони приховують у своїй «закодованій» суті надихаюче і очищаюче начало… Катарсисне… У них відчуваєш мудрість і внутрішню культуру, душевну інтелігентність…
Сергій раптом через роки, в які я нічого не знав про його долю, про відліт у Вічність його душі, відкрився мені як дуже розумна, талановита людина, яка, пізнаючи окремі таємниці життя, поспішала поділитись ними з нами, сущими, – для нього це було дуже важливо. У віршах глибоко проглядає бажання Сергія зрозуміти в самому собі щось надзвичайно важливе (по-сковородинськи «познай себе»), і цим він через роки (знову вчитуюсь у його рядки) допомагає і нам нині, якщо й не знайти відповіді, то хоча б правильно поставити питання самим собі…
Ці твори Сергія Ґуберначука, які так турботливо оприлюднили його друзі, рідні йому люди, – це ніби знаки, своєрідні коди-послання у Вічність, а знаки – вони ж так принадливі…
Не треба зраджувати молодість, поки вона з тобою. Усе інше прийде з роками… До Сергія Ґуберначука воно прийшло!
Василь Неволов,
український письменник, драматург,
перекладач, театрознавець
Василь Неволов про роботу із пам'яттю.
https://www.youtube.com/watch?v=fXvcjf5IsQ8
Контекст : «Моє на підмостках життя…», стор. 112–114
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
