ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &
                            І
               &
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
2024.11.19
13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
2024.11.19
12:53
Минулась буря роздумів твоїх,
Ти все порозкидав догори дриґом.
З нудьги напишеш безсердечний вірш,
І злість бере, що їх вже ціла книга.
15.10.2023
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти все порозкидав догори дриґом.
З нудьги напишеш безсердечний вірш,
І злість бере, що їх вже ціла книга.
15.10.2023
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2024.05.20
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Соняшникове віконце до спогаду…
Неодноразово я переконувався, частенько буваючи в «Молодіжці» (Молодіжному театрі) як її «куратор» від Мінкультури, і не лише на здачах вистави чи прем’єрах, а й на репетиціях чи на якихось творчих зборах трупи, що Сергій Ґуберначук був доволі творчою людиною, ще й багатогранно обдарованою – і поетично, і художньо здатний був заохотити, захопити якоюсь своєю ідеєю, планом чи наміром.
Зі світлин театральних на нас дивляться зіграні ним герої тієї пори. Їх чимало, це ще й юні хлопчаки, а він міг грати за віком і грав молодих, але відзначав я про себе і те, що у нього, як виконавця частіше за все доволі сумлінного і обдарованого, характери створюваних ним персонажів і творчі завдання поступово ускладнювались. При цьому чимало персонажів з його героїв користувались успіхом у глядачів, гра́нилась його майстерність, приходив смак до «лицедійства», до створення глибоких характерів.
Ще згадую, що колись, ще при перших зустрічах з Сергієм, мимоволі відмітив я для себе враження від його якоїсь, умовно кажучи, «іншості»… Воно підкріпилось від нечастих театральних, а інколи й несподіваних наших позатеатральних спілкувань, на якихось заходах чи прем’єрних показах… Тепер, уже десятиліттями поспіль, згадуючи й аналізуючи ці відчуття, приходжу до висновку, що ця його «іншість» була і своєрідним благословенням долі, і його карою…
Переконаний, що ауру Сергія Ґуберначука як митця сформувала відчутна своєрідність його індивідуальності, а основою енергетики стали привабливість і думка. При спілкуванні, навіть побіжному, випадковому, відчувалось, що думки свої Сергій часто брав під сумнів, як колись казали давні мудреці – «все піддавай сумніву» – ось і Сергій так прагнув робити. Як мені здалось, прагнув розрушувати звичні житейські кліше, піддаючи їх сумніву… Ось і ті його ролі, які я встиг за кількарічний своєрідний «зоряний» період його акторської кар’єри в Молодіжному театрі побачити (а я інколи бував і на репетиціях у Стаса Мойсеєва чи Миколи Яремківа, або у Тараса Криворученка чи Олександра Дзекуна, а у них саме, як і у Віктора Шулакова, частенько був задіяний здібний, охочий до роботи Сергій, при цьому на досить значних ролях) і відзначити для себе, як театральний критик, як він розкривається в роботі… як актор, який завжди прагне до глибокої і точної розробки внутрішнього змісту ролі.
Головним мені видалось і в його спілкуванні з постановниками під час репетицій, що його творча думка завжди пульсувала, жила, співтворила… Згадую, він досить гарно і влучно сказав (звісно ж, я пригадую ті його слова так, як зміг запам’ятати і тепер принагідно згадати) – «впевнений, тільки точна думка здатна народити точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття й подарує в результаті потрібну інтонацію…». Це, здається, він сказав на репетиції «Кайдашів» у Миколи Івановича Яремківа, коли працював над роллю Лавріна… Здається, непогано сказав. Так мені запам’яталось, та це й підкріплювалось часто в Сергієвих роботах на сцені. А коли я ще несподівано познайомився з його надрукованими творами, про існування яких я навіть не підозрював, пересвідчився, що це «пульсування» його думки продовжилось і в цьому… На жаль, нетривалий час… Напевне, він був би значно «урожайнішим» у літературному сенсі, пліднішим у театральному, а можливо, й у кінематографічному…
Як відомо, обдаровану людину Господь нагороджує відразу декількома талантами… І коли творча людина, крім своєї основної справи життя, захоплюється ще чимось і виявляє в цьому неабиякий хист – це ж прекрасно!
Ось і коли читаєш вірші Сергія Ґуберначука, розумієш, як по-різному люди проходять дорогами долі, як по-різному вони проживають досвід болю і страждання… Вірші С. Ґуберначука –щирі і чесні, вони приховують у своїй «закодованій» суті надихаюче і очищаюче начало… Катарсисне… У них відчуваєш мудрість і внутрішню культуру, душевну інтелігентність…
Сергій раптом через роки, в які я нічого не знав про його долю, про відліт у Вічність його душі, відкрився мені як дуже розумна, талановита людина, яка, пізнаючи окремі таємниці життя, поспішала поділитись ними з нами, сущими, – для нього це було дуже важливо. У віршах глибоко проглядає бажання Сергія зрозуміти в самому собі щось надзвичайно важливе (по-сковородинськи «познай себе»), і цим він через роки (знову вчитуюсь у його рядки) допомагає і нам нині, якщо й не знайти відповіді, то хоча б правильно поставити питання самим собі…
Ці твори Сергія Ґуберначука, які так турботливо оприлюднили його друзі, рідні йому люди, – це ніби знаки, своєрідні коди-послання у Вічність, а знаки – вони ж так принадливі…
Не треба зраджувати молодість, поки вона з тобою. Усе інше прийде з роками… До Сергія Ґуберначука воно прийшло!
Василь Неволов,
український письменник, драматург,
перекладач, театрознавець
Контекст : «Моє на підмостках життя…», стор. 112–114
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Соняшникове віконце до спогаду…
(іскринки згадок про цікаву людину)
Я запам’ятав Сергія Ґуберначука як обдаровану, добру людину і дуже скромну, що в театрі є не часта і досить цінна якість. Пам’ятаю його як актора і в сучасних ролях, і в українській класиці, зокрема в легендарних «За двома зайцями» (режисер Віктор Шулаков), у «РЕхуВІлійЗОР»і (режисер Станіслав Мойсеєв). Згадую й те, що його партнери по Молодому театру відгукувались про Сергія, як про «легкого» партнера. І таке визначення такого знавця, яким був Валерій Шептекіта, народний артист і Майстер сцени, важить, напевне, чимало… Та й інші актори в наших приватних бесідах розповідали, як Ґуберначук «вміє підіграти» або «завести», особливо, якщо якійсь із сцен вистави потрібен був сплеск емоцій – Ґуберначук здатний був це зробити…
Неодноразово я переконувався, частенько буваючи в «Молодіжці» (Молодіжному театрі) як її «куратор» від Мінкультури, і не лише на здачах вистави чи прем’єрах, а й на репетиціях чи на якихось творчих зборах трупи, що Сергій Ґуберначук був доволі творчою людиною, ще й багатогранно обдарованою – і поетично, і художньо здатний був заохотити, захопити якоюсь своєю ідеєю, планом чи наміром.
Зі світлин театральних на нас дивляться зіграні ним герої тієї пори. Їх чимало, це ще й юні хлопчаки, а він міг грати за віком і грав молодих, але відзначав я про себе і те, що у нього, як виконавця частіше за все доволі сумлінного і обдарованого, характери створюваних ним персонажів і творчі завдання поступово ускладнювались. При цьому чимало персонажів з його героїв користувались успіхом у глядачів, гра́нилась його майстерність, приходив смак до «лицедійства», до створення глибоких характерів.
Ще згадую, що колись, ще при перших зустрічах з Сергієм, мимоволі відмітив я для себе враження від його якоїсь, умовно кажучи, «іншості»… Воно підкріпилось від нечастих театральних, а інколи й несподіваних наших позатеатральних спілкувань, на якихось заходах чи прем’єрних показах… Тепер, уже десятиліттями поспіль, згадуючи й аналізуючи ці відчуття, приходжу до висновку, що ця його «іншість» була і своєрідним благословенням долі, і його карою…
Переконаний, що ауру Сергія Ґуберначука як митця сформувала відчутна своєрідність його індивідуальності, а основою енергетики стали привабливість і думка. При спілкуванні, навіть побіжному, випадковому, відчувалось, що думки свої Сергій часто брав під сумнів, як колись казали давні мудреці – «все піддавай сумніву» – ось і Сергій так прагнув робити. Як мені здалось, прагнув розрушувати звичні житейські кліше, піддаючи їх сумніву… Ось і ті його ролі, які я встиг за кількарічний своєрідний «зоряний» період його акторської кар’єри в Молодіжному театрі побачити (а я інколи бував і на репетиціях у Стаса Мойсеєва чи Миколи Яремківа, або у Тараса Криворученка чи Олександра Дзекуна, а у них саме, як і у Віктора Шулакова, частенько був задіяний здібний, охочий до роботи Сергій, при цьому на досить значних ролях) і відзначити для себе, як театральний критик, як він розкривається в роботі… як актор, який завжди прагне до глибокої і точної розробки внутрішнього змісту ролі.
Головним мені видалось і в його спілкуванні з постановниками під час репетицій, що його творча думка завжди пульсувала, жила, співтворила… Згадую, він досить гарно і влучно сказав (звісно ж, я пригадую ті його слова так, як зміг запам’ятати і тепер принагідно згадати) – «впевнений, тільки точна думка здатна народити точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття й подарує в результаті потрібну інтонацію…». Це, здається, він сказав на репетиції «Кайдашів» у Миколи Івановича Яремківа, коли працював над роллю Лавріна… Здається, непогано сказав. Так мені запам’яталось, та це й підкріплювалось часто в Сергієвих роботах на сцені. А коли я ще несподівано познайомився з його надрукованими творами, про існування яких я навіть не підозрював, пересвідчився, що це «пульсування» його думки продовжилось і в цьому… На жаль, нетривалий час… Напевне, він був би значно «урожайнішим» у літературному сенсі, пліднішим у театральному, а можливо, й у кінематографічному…
Як відомо, обдаровану людину Господь нагороджує відразу декількома талантами… І коли творча людина, крім своєї основної справи життя, захоплюється ще чимось і виявляє в цьому неабиякий хист – це ж прекрасно!
Ось і коли читаєш вірші Сергія Ґуберначука, розумієш, як по-різному люди проходять дорогами долі, як по-різному вони проживають досвід болю і страждання… Вірші С. Ґуберначука –щирі і чесні, вони приховують у своїй «закодованій» суті надихаюче і очищаюче начало… Катарсисне… У них відчуваєш мудрість і внутрішню культуру, душевну інтелігентність…
Сергій раптом через роки, в які я нічого не знав про його долю, про відліт у Вічність його душі, відкрився мені як дуже розумна, талановита людина, яка, пізнаючи окремі таємниці життя, поспішала поділитись ними з нами, сущими, – для нього це було дуже важливо. У віршах глибоко проглядає бажання Сергія зрозуміти в самому собі щось надзвичайно важливе (по-сковородинськи «познай себе»), і цим він через роки (знову вчитуюсь у його рядки) допомагає і нам нині, якщо й не знайти відповіді, то хоча б правильно поставити питання самим собі…
Ці твори Сергія Ґуберначука, які так турботливо оприлюднили його друзі, рідні йому люди, – це ніби знаки, своєрідні коди-послання у Вічність, а знаки – вони ж так принадливі…
Не треба зраджувати молодість, поки вона з тобою. Усе інше прийде з роками… До Сергія Ґуберначука воно прийшло!
Василь Неволов,
український письменник, драматург,
перекладач, театрознавець
Василь Неволов про роботу із пам'яттю.
https://www.youtube.com/watch?v=fXvcjf5IsQ8
Контекст : «Моє на підмостках життя…», стор. 112–114
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію