(іскринки згадок про цікаву людину)

Я запам’ятав Сергія Ґуберначука як обдаровану, добру людину і дуже скромну, що в театрі є не часта і досить цінна якість. Пам’ятаю його як актора і в сучасних ролях, і в українській класиці, зокрема в легендарних «За двома зайцями» (режисер Віктор Шулаков), у «РЕхуВІлійЗОР»і (режисер Станіслав Мойсеєв). Згадую й те, що його партнери по Молодому театру відгукувались про Сергія, як про «легкого» партнера. І таке визначення такого знавця, яким був Валерій Шептекіта, народний артист і Майстер сцени, важить, напевне, чимало… Та й інші актори в наших приватних бесідах розповідали, як Ґуберначук «вміє підіграти» або «завести», особливо, якщо якійсь із сцен вистави потрібен був сплеск емоцій – Ґуберначук здатний був це зробити…

Неодноразово я переконувався, частенько буваючи в «Молодіжці» (Молодіжному театрі) як її «куратор» від Мінкультури, і не лише на здачах вистави чи прем’єрах, а й на репетиціях чи на якихось творчих зборах трупи, що Сергій Ґуберначук був доволі творчою людиною, ще й багатогранно обдарованою – і поетично, і художньо здатний був заохотити, захопити якоюсь своєю ідеєю, планом чи наміром.

Зі світлин театральних на нас дивляться зіграні ним герої тієї пори. Їх чимало, це ще й юні хлопчаки, а він міг грати за віком і грав молодих, але відзначав я про себе і те, що у нього, як виконавця частіше за все доволі сумлінного і обдарованого, характери створюваних ним персонажів і творчі завдання поступово ускладнювались. При цьому чимало персонажів з його героїв користувались успіхом у глядачів, гра́нилась його майстерність, приходив смак до «лицедійства», до створення глибоких характерів.

Ще згадую, що колись, ще при перших зустрічах з Сергієм, мимоволі відмітив я для себе враження від його якоїсь, умовно кажучи, «іншості»… Воно підкріпилось від нечастих театральних, а інколи й несподіваних наших позатеатральних спілкувань, на якихось заходах чи прем’єрних показах… Тепер, уже десятиліттями поспіль, згадуючи й аналізуючи ці відчуття, приходжу до висновку, що ця його «іншість» була і своєрідним благословенням долі, і його карою…

Переконаний, що ауру Сергія Ґуберначука як митця сформувала відчутна своєрідність його індивідуальності, а основою енергетики стали привабливість і думка. При спілкуванні, навіть побіжному, випадковому, відчувалось, що думки свої Сергій часто брав під сумнів, як колись казали давні мудреці – «все піддавай сумніву» – ось і Сергій так прагнув робити. Як мені здалось, прагнув розрушувати звичні житейські кліше, піддаючи їх сумніву… Ось і ті його ролі, які я встиг за кількарічний своєрідний «зоряний» період його акторської кар’єри в Молодіжному театрі побачити (а я інколи бував і на репетиціях у Стаса Мойсеєва чи Миколи Яремківа, або у Тараса Криворученка чи Олександра Дзекуна, а у них саме, як і у Віктора Шулакова, частенько був задіяний здібний, охочий до роботи Сергій, при цьому на досить значних ролях) і відзначити для себе, як театральний критик, як він розкривається в роботі… як актор, який завжди прагне до глибокої і точної розробки внутрішнього змісту ролі.

Головним мені видалось і в його спілкуванні з постановниками під час репетицій, що його творча думка завжди пульсувала, жила, співтворила… Згадую, він досить гарно і влучно сказав (звісно ж, я пригадую ті його слова так, як зміг запам’ятати і тепер принагідно згадати) – «впевнений, тільки точна думка здатна народити точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття й подарує в результаті потрібну інтонацію…». Це, здається, він сказав на репетиції «Кайдашів» у Миколи Івановича Яремківа, коли працював над роллю Лавріна… Здається, непогано сказав. Так мені запам’яталось, та це й підкріплювалось часто в Сергієвих роботах на сцені. А коли я ще несподівано познайомився з його надрукованими творами, про існування яких я навіть не підозрював, пересвідчився, що це «пульсування» його думки продовжилось і в цьому… На жаль, нетривалий час… Напевне, він був би значно «урожайнішим» у літературному сенсі, пліднішим у театральному, а можливо, й у кінематографічному…

Як відомо, обдаровану людину Господь нагороджує відразу декількома талантами… І коли творча людина, крім своєї основної справи життя, захоплюється ще чимось і виявляє в цьому неабиякий хист – це ж прекрасно!

Ось і коли читаєш вірші Сергія Ґуберначука, розумієш, як по-різному люди проходять дорогами долі, як по-різному вони проживають досвід болю і страждання… Вірші С. Ґуберначука –щирі і чесні, вони приховують у своїй «закодованій» суті надихаюче і очищаюче начало… Катарсисне… У них відчуваєш мудрість і внутрішню культуру, душевну інтелігентність…

Сергій раптом через роки, в які я нічого не знав про його долю, про відліт у Вічність його душі, відкрився мені як дуже розумна, талановита людина, яка, пізнаючи окремі таємниці життя, поспішала поділитись ними з нами, сущими, – для нього це було дуже важливо. У віршах глибоко проглядає бажання Сергія зрозуміти в самому собі щось надзвичайно важливе (по-сковородинськи «познай себе»), і цим він через роки (знову вчитуюсь у його рядки) допомагає і нам нині, якщо й не знайти відповіді, то хоча б правильно поставити питання самим собі…

Ці твори Сергія Ґуберначука, які так турботливо оприлюднили його друзі, рідні йому люди, – це ніби знаки, своєрідні коди-послання у Вічність, а знаки – вони ж так принадливі…

Не треба зраджувати молодість, поки вона з тобою. Усе інше прийде з роками… До Сергія Ґуберначука воно прийшло!

Василь Неволов,
український письменник, драматург,
перекладач, театрознавець