Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
Соняшникове віконце до спогаду…
Неодноразово я переконувався, частенько буваючи в «Молодіжці» (Молодіжному театрі) як її «куратор» від Мінкультури, і не лише на здачах вистави чи прем’єрах, а й на репетиціях чи на якихось творчих зборах трупи, що Сергій Ґуберначук був доволі творчою людиною, ще й багатогранно обдарованою – і поетично, і художньо здатний був заохотити, захопити якоюсь своєю ідеєю, планом чи наміром.
Зі світлин театральних на нас дивляться зіграні ним герої тієї пори. Їх чимало, це ще й юні хлопчаки, а він міг грати за віком і грав молодих, але відзначав я про себе і те, що у нього, як виконавця частіше за все доволі сумлінного і обдарованого, характери створюваних ним персонажів і творчі завдання поступово ускладнювались. При цьому чимало персонажів з його героїв користувались успіхом у глядачів, гра́нилась його майстерність, приходив смак до «лицедійства», до створення глибоких характерів.
Ще згадую, що колись, ще при перших зустрічах з Сергієм, мимоволі відмітив я для себе враження від його якоїсь, умовно кажучи, «іншості»… Воно підкріпилось від нечастих театральних, а інколи й несподіваних наших позатеатральних спілкувань, на якихось заходах чи прем’єрних показах… Тепер, уже десятиліттями поспіль, згадуючи й аналізуючи ці відчуття, приходжу до висновку, що ця його «іншість» була і своєрідним благословенням долі, і його карою…
Переконаний, що ауру Сергія Ґуберначука як митця сформувала відчутна своєрідність його індивідуальності, а основою енергетики стали привабливість і думка. При спілкуванні, навіть побіжному, випадковому, відчувалось, що думки свої Сергій часто брав під сумнів, як колись казали давні мудреці – «все піддавай сумніву» – ось і Сергій так прагнув робити. Як мені здалось, прагнув розрушувати звичні житейські кліше, піддаючи їх сумніву… Ось і ті його ролі, які я встиг за кількарічний своєрідний «зоряний» період його акторської кар’єри в Молодіжному театрі побачити (а я інколи бував і на репетиціях у Стаса Мойсеєва чи Миколи Яремківа, або у Тараса Криворученка чи Олександра Дзекуна, а у них саме, як і у Віктора Шулакова, частенько був задіяний здібний, охочий до роботи Сергій, при цьому на досить значних ролях) і відзначити для себе, як театральний критик, як він розкривається в роботі… як актор, який завжди прагне до глибокої і точної розробки внутрішнього змісту ролі.
Головним мені видалось і в його спілкуванні з постановниками під час репетицій, що його творча думка завжди пульсувала, жила, співтворила… Згадую, він досить гарно і влучно сказав (звісно ж, я пригадую ті його слова так, як зміг запам’ятати і тепер принагідно згадати) – «впевнений, тільки точна думка здатна народити точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття й подарує в результаті потрібну інтонацію…». Це, здається, він сказав на репетиції «Кайдашів» у Миколи Івановича Яремківа, коли працював над роллю Лавріна… Здається, непогано сказав. Так мені запам’яталось, та це й підкріплювалось часто в Сергієвих роботах на сцені. А коли я ще несподівано познайомився з його надрукованими творами, про існування яких я навіть не підозрював, пересвідчився, що це «пульсування» його думки продовжилось і в цьому… На жаль, нетривалий час… Напевне, він був би значно «урожайнішим» у літературному сенсі, пліднішим у театральному, а можливо, й у кінематографічному…
Як відомо, обдаровану людину Господь нагороджує відразу декількома талантами… І коли творча людина, крім своєї основної справи життя, захоплюється ще чимось і виявляє в цьому неабиякий хист – це ж прекрасно!
Ось і коли читаєш вірші Сергія Ґуберначука, розумієш, як по-різному люди проходять дорогами долі, як по-різному вони проживають досвід болю і страждання… Вірші С. Ґуберначука –щирі і чесні, вони приховують у своїй «закодованій» суті надихаюче і очищаюче начало… Катарсисне… У них відчуваєш мудрість і внутрішню культуру, душевну інтелігентність…
Сергій раптом через роки, в які я нічого не знав про його долю, про відліт у Вічність його душі, відкрився мені як дуже розумна, талановита людина, яка, пізнаючи окремі таємниці життя, поспішала поділитись ними з нами, сущими, – для нього це було дуже важливо. У віршах глибоко проглядає бажання Сергія зрозуміти в самому собі щось надзвичайно важливе (по-сковородинськи «познай себе»), і цим він через роки (знову вчитуюсь у його рядки) допомагає і нам нині, якщо й не знайти відповіді, то хоча б правильно поставити питання самим собі…
Ці твори Сергія Ґуберначука, які так турботливо оприлюднили його друзі, рідні йому люди, – це ніби знаки, своєрідні коди-послання у Вічність, а знаки – вони ж так принадливі…
Не треба зраджувати молодість, поки вона з тобою. Усе інше прийде з роками… До Сергія Ґуберначука воно прийшло!
Василь Неволов,
український письменник, драматург,
перекладач, театрознавець
Контекст : «Моє на підмостках життя…», стор. 112–114
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Соняшникове віконце до спогаду…
(іскринки згадок про цікаву людину)
Я запам’ятав Сергія Ґуберначука як обдаровану, добру людину і дуже скромну, що в театрі є не часта і досить цінна якість. Пам’ятаю його як актора і в сучасних ролях, і в українській класиці, зокрема в легендарних «За двома зайцями» (режисер Віктор Шулаков), у «РЕхуВІлійЗОР»і (режисер Станіслав Мойсеєв). Згадую й те, що його партнери по Молодому театру відгукувались про Сергія, як про «легкого» партнера. І таке визначення такого знавця, яким був Валерій Шептекіта, народний артист і Майстер сцени, важить, напевне, чимало… Та й інші актори в наших приватних бесідах розповідали, як Ґуберначук «вміє підіграти» або «завести», особливо, якщо якійсь із сцен вистави потрібен був сплеск емоцій – Ґуберначук здатний був це зробити…
Неодноразово я переконувався, частенько буваючи в «Молодіжці» (Молодіжному театрі) як її «куратор» від Мінкультури, і не лише на здачах вистави чи прем’єрах, а й на репетиціях чи на якихось творчих зборах трупи, що Сергій Ґуберначук був доволі творчою людиною, ще й багатогранно обдарованою – і поетично, і художньо здатний був заохотити, захопити якоюсь своєю ідеєю, планом чи наміром.
Зі світлин театральних на нас дивляться зіграні ним герої тієї пори. Їх чимало, це ще й юні хлопчаки, а він міг грати за віком і грав молодих, але відзначав я про себе і те, що у нього, як виконавця частіше за все доволі сумлінного і обдарованого, характери створюваних ним персонажів і творчі завдання поступово ускладнювались. При цьому чимало персонажів з його героїв користувались успіхом у глядачів, гра́нилась його майстерність, приходив смак до «лицедійства», до створення глибоких характерів.
Ще згадую, що колись, ще при перших зустрічах з Сергієм, мимоволі відмітив я для себе враження від його якоїсь, умовно кажучи, «іншості»… Воно підкріпилось від нечастих театральних, а інколи й несподіваних наших позатеатральних спілкувань, на якихось заходах чи прем’єрних показах… Тепер, уже десятиліттями поспіль, згадуючи й аналізуючи ці відчуття, приходжу до висновку, що ця його «іншість» була і своєрідним благословенням долі, і його карою…
Переконаний, що ауру Сергія Ґуберначука як митця сформувала відчутна своєрідність його індивідуальності, а основою енергетики стали привабливість і думка. При спілкуванні, навіть побіжному, випадковому, відчувалось, що думки свої Сергій часто брав під сумнів, як колись казали давні мудреці – «все піддавай сумніву» – ось і Сергій так прагнув робити. Як мені здалось, прагнув розрушувати звичні житейські кліше, піддаючи їх сумніву… Ось і ті його ролі, які я встиг за кількарічний своєрідний «зоряний» період його акторської кар’єри в Молодіжному театрі побачити (а я інколи бував і на репетиціях у Стаса Мойсеєва чи Миколи Яремківа, або у Тараса Криворученка чи Олександра Дзекуна, а у них саме, як і у Віктора Шулакова, частенько був задіяний здібний, охочий до роботи Сергій, при цьому на досить значних ролях) і відзначити для себе, як театральний критик, як він розкривається в роботі… як актор, який завжди прагне до глибокої і точної розробки внутрішнього змісту ролі.
Головним мені видалось і в його спілкуванні з постановниками під час репетицій, що його творча думка завжди пульсувала, жила, співтворила… Згадую, він досить гарно і влучно сказав (звісно ж, я пригадую ті його слова так, як зміг запам’ятати і тепер принагідно згадати) – «впевнений, тільки точна думка здатна народити точне і вірне почуття у актора, і лише вірне почуття й подарує в результаті потрібну інтонацію…». Це, здається, він сказав на репетиції «Кайдашів» у Миколи Івановича Яремківа, коли працював над роллю Лавріна… Здається, непогано сказав. Так мені запам’яталось, та це й підкріплювалось часто в Сергієвих роботах на сцені. А коли я ще несподівано познайомився з його надрукованими творами, про існування яких я навіть не підозрював, пересвідчився, що це «пульсування» його думки продовжилось і в цьому… На жаль, нетривалий час… Напевне, він був би значно «урожайнішим» у літературному сенсі, пліднішим у театральному, а можливо, й у кінематографічному…
Як відомо, обдаровану людину Господь нагороджує відразу декількома талантами… І коли творча людина, крім своєї основної справи життя, захоплюється ще чимось і виявляє в цьому неабиякий хист – це ж прекрасно!
Ось і коли читаєш вірші Сергія Ґуберначука, розумієш, як по-різному люди проходять дорогами долі, як по-різному вони проживають досвід болю і страждання… Вірші С. Ґуберначука –щирі і чесні, вони приховують у своїй «закодованій» суті надихаюче і очищаюче начало… Катарсисне… У них відчуваєш мудрість і внутрішню культуру, душевну інтелігентність…
Сергій раптом через роки, в які я нічого не знав про його долю, про відліт у Вічність його душі, відкрився мені як дуже розумна, талановита людина, яка, пізнаючи окремі таємниці життя, поспішала поділитись ними з нами, сущими, – для нього це було дуже важливо. У віршах глибоко проглядає бажання Сергія зрозуміти в самому собі щось надзвичайно важливе (по-сковородинськи «познай себе»), і цим він через роки (знову вчитуюсь у його рядки) допомагає і нам нині, якщо й не знайти відповіді, то хоча б правильно поставити питання самим собі…
Ці твори Сергія Ґуберначука, які так турботливо оприлюднили його друзі, рідні йому люди, – це ніби знаки, своєрідні коди-послання у Вічність, а знаки – вони ж так принадливі…
Не треба зраджувати молодість, поки вона з тобою. Усе інше прийде з роками… До Сергія Ґуберначука воно прийшло!
Василь Неволов,
український письменник, драматург,
перекладач, театрознавець
Василь Неволов про роботу із пам'яттю.
https://www.youtube.com/watch?v=fXvcjf5IsQ8
Контекст : «Моє на підмостках життя…», стор. 112–114
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
