"І збудують Мені святилище,
і перебуватиму Я серед них"
Книга вихід, 25:8
Не спалось Шломо тої ночі.
Начебто хтось дорікав йому:
«Ось уже чотири роки,
Відколи ти сидиш на троні,
А Дому Всевишнього немає й досі.
Давид, покійний батько твій,
Якби дозволив йому Бог,
Одразу ж взявся б за цю справу.
Та Бог сказав йому:
«Син твій, якого замість тебе
На престол посадовлю,
Він побудує Дім для імені Мого».
«Все є, щоб збудувати Храм.
Постарався батько. Та й друг його Хірам,
Цар Цорський, хоч і сьогодні
Готовий прийти на поміч.
Все є, та місця для Храму не знаходжу...»,-
Подумки виправдувався Шломо.-
Вийшов з палацу цар і без охорони
Помандрував нічним Єрусалимом.
Недовго так ішов у безгомінні.
Як раптом бачить: два чоловіки
Ідуть навстріч один одному.
І кожен трима важчезний сніп.
«Куди це ви, добродії, пори такої?-
Питає Шломо, дивуючись зустрічним.
Знітились чоловіки перед царем,
А як оговтались, розповіли таке:
Брати були вони. Разом обробляли землю,
Залишену у спадок батьком,
Вирощене домовились ділити пополам.
От і цього року ячмінь, хвалити Бога,
Видався на славу. Знесли уже в стодоли.
Радіти б треба, та якось не по собі молодшому:
«Я поки що один, а в брата ж чимале сімейство...
Віднесу йому з десяток снопиків!»
Тої ж ночі і старшому не спалось:
«Недовго, мабуть, брат парубкуватиме.
Потрібні гроші на весілля, на нову господу...
Якраз і знадобиться з десяток снопиків йому».
Отак тихцем ходили брати тієї ночі
Один до одного, доки не стрілися з царем.
Слухав Шломо таку незвичну оповідь
І думав про свою родину:
Амнон згвалтував сестру Тамар...
Авшалом помстивсь і став супроти батька...
Адонайя проголосив себе царем...
Та й сам він не такий уже безгрішний...
А всьому виною – трон. Один на всіх...
Кожному так хочеться владарювати.
Ні, не може буть братерства біля трону...
...Цар Шломо поцілував братів і порішив:
«На цьому місці буде Дім Господній!»