Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
2025.12.03
21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
2025.12.03
21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
2025.12.03
18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
НЕВИБУТНІМ РОМАНТИКОМ БУВ ВІН
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хвилини прикутим до книжок...
Було б це в 2014 -му,і ми б бачили його щодня на Площі Незалежності. Можливо, що й у сутичках з тими, хто стріляв по безоружних.
...Переді мною він постає на казахській землі, коли ми вдвох ( я – завгосп студентського загону, а він – водій) їздили за кількасот кілометрів в українське село, щоб добути для товариства якісь овочі. За безцінь земляки наші дали змогу набрати повний кузов картоплі, капусти, буряків, моркви, огірків, а найбільше – кавунів.
Щасливі, квапилися ми додому. Грейдерна дорога була, мов асфальт. Непокоїло, щоправда, де ж треба звертати з головної траси в наш благословенний Кізбель. Спинились. Голосуємо. Але жодна з машин навіть не загальмувала. Воно й не дивно: вечоріло і, мабуть, кожен квапився додому, а ще – побоювався стрічі з невідомими людьми. Може, й непевними.
Десятки стежин розбігалося перед нами. Якою їхати? Звернули врешті-решт на найближчу. Було вже темно. Місяць ще не зійшов. У світлі фар виринали зайці, дикі коти, косулі... Та ось попереду замаячіло безліч вогнів. Під’їхали. Бачимо овечу отару.Тільки-но вийшли з машини., як чуємо: «Єжай! Стріляй буду!» Ледь ускочили в кабіну, як почулась стрілянина. Був Толя вправним водієм:рвонув з місця і це врятувало нас од поранення чи й смерті.Тільки як від’їхали, перевели нарешті подих. Це ж повторилось, коли натрапили й на картопляне поле...
Їхали ми доти, доки стачило бензину. Спинились і заснули. Проснулися од голосів у кузові. Це дітвора аула, в який ми заїхали, поралася біля овочів. З півгодини довелося добалакуватися з дорослими, щоб дістати бензин на подальшу дорогу.
І ось нарешті переконуємось, що взято вірний напрям . Та що це? Попереду стоїть машина з причепом, а біля неї двоє чоловіків… б’ються.
«Мабуть, везуть спиртне,- здогадується Толя,- понапивались і посварились».
«Що робить?»-питаю.
«Знаєш що, я піду й скажу, що везу прокурора. Як подіє, посаджу диспетчера до себе, а ти сядеш до водія. Довеземо до табора, а там уже розберемось, в чім причина».
Так і зробили. Помирили нещодавніх суперників. З того, що призначалось « на биття», зробили в таборі сабантуй і з миром вирядили гостей в дальшу путь. А товариство після українського борщу взялося ласувати кавунами. І раптом підходить до мене Толя й каже: «Дивись: діти поїдають те, що ми кидаємо... Може, дамо щось у лавку?» Дали і поповнили бюджет загону.
Пригадую і як шукав з Толею озера, де начебто рибалки заготовляли рибу для свого заводу. Знайшли, блукаючи в 50-градусну спекоту. Просимо продати і чуємо: «Хлопці, даємо вам човен. Скільки качок витягнете з сітей, стільки й риби отримаєте. Пропадає вона там...»
Після кількох годин привезли ми в табір повнісінький кузов качок і риби, а на додаток - ще й тараньки. В Караганді, мабуть, забули про своїх заготівників, і ми ще кілька разів їздили на озера, урізноманітнюючи меню загону...
Пригадую ці й інші подорожі і що ризикованіша була кожна з них, тим сміливішим і винахідливішим був Толя. Пшеничний чуб його , примружений погляд, охочі до праці руки...Невибутнім романтиком був він і, може, тому так незатишно було йому без пригод і ризику. Що й казать, козацьких подвигів бракувало йому. Народився не в притаманну його характеру епоху. До бурхливих сьогоднішніх подій, коли вершиться доля Держави Української.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НЕВИБУТНІМ РОМАНТИКОМ БУВ ВІН
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хвилини прикутим до книжок...
Було б це в 2014 -му,і ми б бачили його щодня на Площі Незалежності. Можливо, що й у сутичках з тими, хто стріляв по безоружних.
...Переді мною він постає на казахській землі, коли ми вдвох ( я – завгосп студентського загону, а він – водій) їздили за кількасот кілометрів в українське село, щоб добути для товариства якісь овочі. За безцінь земляки наші дали змогу набрати повний кузов картоплі, капусти, буряків, моркви, огірків, а найбільше – кавунів.
Щасливі, квапилися ми додому. Грейдерна дорога була, мов асфальт. Непокоїло, щоправда, де ж треба звертати з головної траси в наш благословенний Кізбель. Спинились. Голосуємо. Але жодна з машин навіть не загальмувала. Воно й не дивно: вечоріло і, мабуть, кожен квапився додому, а ще – побоювався стрічі з невідомими людьми. Може, й непевними.
Десятки стежин розбігалося перед нами. Якою їхати? Звернули врешті-решт на найближчу. Було вже темно. Місяць ще не зійшов. У світлі фар виринали зайці, дикі коти, косулі... Та ось попереду замаячіло безліч вогнів. Під’їхали. Бачимо овечу отару.Тільки-но вийшли з машини., як чуємо: «Єжай! Стріляй буду!» Ледь ускочили в кабіну, як почулась стрілянина. Був Толя вправним водієм:рвонув з місця і це врятувало нас од поранення чи й смерті.Тільки як від’їхали, перевели нарешті подих. Це ж повторилось, коли натрапили й на картопляне поле...
Їхали ми доти, доки стачило бензину. Спинились і заснули. Проснулися од голосів у кузові. Це дітвора аула, в який ми заїхали, поралася біля овочів. З півгодини довелося добалакуватися з дорослими, щоб дістати бензин на подальшу дорогу.
І ось нарешті переконуємось, що взято вірний напрям . Та що це? Попереду стоїть машина з причепом, а біля неї двоє чоловіків… б’ються.
«Мабуть, везуть спиртне,- здогадується Толя,- понапивались і посварились».
«Що робить?»-питаю.
«Знаєш що, я піду й скажу, що везу прокурора. Як подіє, посаджу диспетчера до себе, а ти сядеш до водія. Довеземо до табора, а там уже розберемось, в чім причина».
Так і зробили. Помирили нещодавніх суперників. З того, що призначалось « на биття», зробили в таборі сабантуй і з миром вирядили гостей в дальшу путь. А товариство після українського борщу взялося ласувати кавунами. І раптом підходить до мене Толя й каже: «Дивись: діти поїдають те, що ми кидаємо... Може, дамо щось у лавку?» Дали і поповнили бюджет загону.
Пригадую і як шукав з Толею озера, де начебто рибалки заготовляли рибу для свого заводу. Знайшли, блукаючи в 50-градусну спекоту. Просимо продати і чуємо: «Хлопці, даємо вам човен. Скільки качок витягнете з сітей, стільки й риби отримаєте. Пропадає вона там...»
Після кількох годин привезли ми в табір повнісінький кузов качок і риби, а на додаток - ще й тараньки. В Караганді, мабуть, забули про своїх заготівників, і ми ще кілька разів їздили на озера, урізноманітнюючи меню загону...
Пригадую ці й інші подорожі і що ризикованіша була кожна з них, тим сміливішим і винахідливішим був Толя. Пшеничний чуб його , примружений погляд, охочі до праці руки...Невибутнім романтиком був він і, може, тому так незатишно було йому без пригод і ризику. Що й казать, козацьких подвигів бракувало йому. Народився не в притаманну його характеру епоху. До бурхливих сьогоднішніх подій, коли вершиться доля Держави Української.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
