« Заговори зі мною
і я скажу, хто ти...»

Примовка

                І
Ще радують зорі у небі
і сонце в ранковій красі
сіяє іконою Феба...
іду по траві у росі
і думаю, – що іще треба
людині? І кожен за себе
подякує, – danke, merci,
thank you... що живі і надії
плекаємо нашій весні
подалі од слуг, маячні,
лукавої влади-повії,
чужої по духу рідні.

                ІІ
Уявою лину за хмари,
де, може, немає юрби
у черзі до раю, аби
уникнути Божої кари.
Ні міфи цієї доби,
ні чари нікому не милі,
у правди обрізані крила,
а люди, як діти малі,
не видять нечистої сили,
не чують, що це москалі;
диявол махає кадилом;
парафія б’ється за їдло...
і я їй подякую? Ні!
Ані за ракетні удари,
ані за атаки нічні...
................................
а літо війни у розгарі,
а цельсії спеки в тіні
і тіні, які уві сні
лякають... нові яничари,
манкурти – ворожі мені.
Нема пастуха у отари.
Тонкою струною гітари
обірвані ночі і дні.

                ІІІ
Немає майбутнього, поки
існує імперія зла
і не гарантується спокій,
якщо на посаду високу
отара захоче козла.
Вона обирає кумира,
а нею гидує упир.
Нема мишоловки і сиру –
придумає інший ясир.
Печалі усім вистачає,
і сумніву... майже, немає,
що крові жадає вампір
і поки Феміда куняє,
у кожній хатині, що скраю,
примарою мариться мир.

07.2024