Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсяки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
22:20
віє вітер, крізь холодну зливу
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
вгорі же сніг, вірогідно, сніг
те ж обличчя, на віконнім склі
неспішна ніч. та ж неспішна ніч
шум незнайомців, байдужий моїм думкам
ще один буремний день на порозі
я тим живу, щоб нам лежать удвох без тям
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
2026.06.16
11:54
Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
2026.06.16
10:44
Дрони круками вгорі —
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
2026.06.16
06:33
Тато швидко на лопатки
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
2026.06.16
02:09
Кому мало територій на землі – під землею доберуть скільки треба.
Низькі люди полюбляють балачки про високі матерії.
Моральне безсилля зазвичай компенсують демонстрацією фізичної сили.
Можна втратити геть усе, але злоба і заздрість залишаються
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Барбак (1984) /
Вірші
Боже(!)вільний (поема, ч.4)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Боже(!)вільний (поема, ч.4)
Він сумно дивився
своїми сірими очима
у те сіре
колись благословенне небо
яке не так давно
вмивало Його
цілющим
прозрінним дощем
Увесь цей "жовтий"
меланхолічний маразм
розчавлював Його повільно
але безупинно
все життя майнуло перед Ним
Він згадав
що у веселки
не вистачає кольору його очей
може Там
веселки восьмикольорові
Він дивився
у це далеке
перепоясане дротами небо
неначе навмисне
по дорозі в Рай
поставили сигналізацію
а раптом якась "чортяча душа"
захоче майнути до ангелів
І звідки такі думки
у божевільних
Хоча
світ побудований на парадоксах
тому у "найдурніших" людей
думки найрозумніші
Як Йому не хотілося врятувати це місто
Він розумів
що це неможливо
За спиною
стояла Одноманітність
і чекала
чого
Його
Небо сердилося
і супилося
чого Він думає
от Божевільний
Він стискав у долонях краплини
бо до наступного дощу
часу майже нічого
Йому набридло
все це "жовте животіння"
На забери їх назад
Він крикнув
в обличчя буйнохмарого
сіроокого неба
але люди
почули лише грім
Він щосили кинув краплини
у це колись благословенне небо
але люди
побачили лише блискавку
Одноманітність
вже тягнула Його за руку
але Йому
раптом здалося
що в Нього
виросли крила
щось гаряче
війнуло у лице здавалося
температура сягала
тисячі градусів
знову цей сон
якісь голоси
Мана
у людей крил
не буває
І від болю
небо впало на коліна
схилилося аж до самої землі
І плакало слізьми
кольору його очей
А сльози
розбивались об асфальт глухо
і розливались в калюжах
восьмикольоровою веселкою
Боже(!)вільний
А тим часом
одноманітність
ковтала не прожовуючи
у своє ненаситне черево
випадкових свідків
сірих змерзлих ластівок
що вже ніколи
не полетять у вирій
Ранок звичайної людини
починався як завжди
ОДНОМАНІТНО
своїми сірими очима
у те сіре
колись благословенне небо
яке не так давно
вмивало Його
цілющим
прозрінним дощем
Увесь цей "жовтий"
меланхолічний маразм
розчавлював Його повільно
але безупинно
все життя майнуло перед Ним
Він згадав
що у веселки
не вистачає кольору його очей
може Там
веселки восьмикольорові
Він дивився
у це далеке
перепоясане дротами небо
неначе навмисне
по дорозі в Рай
поставили сигналізацію
а раптом якась "чортяча душа"
захоче майнути до ангелів
І звідки такі думки
у божевільних
Хоча
світ побудований на парадоксах
тому у "найдурніших" людей
думки найрозумніші
Як Йому не хотілося врятувати це місто
Він розумів
що це неможливо
За спиною
стояла Одноманітність
і чекала
чого
Його
Небо сердилося
і супилося
чого Він думає
от Божевільний
Він стискав у долонях краплини
бо до наступного дощу
часу майже нічого
Йому набридло
все це "жовте животіння"
На забери їх назад
Він крикнув
в обличчя буйнохмарого
сіроокого неба
але люди
почули лише грім
Він щосили кинув краплини
у це колись благословенне небо
але люди
побачили лише блискавку
Одноманітність
вже тягнула Його за руку
але Йому
раптом здалося
що в Нього
виросли крила
щось гаряче
війнуло у лице здавалося
температура сягала
тисячі градусів
знову цей сон
якісь голоси
Мана
у людей крил
не буває
І від болю
небо впало на коліна
схилилося аж до самої землі
І плакало слізьми
кольору його очей
А сльози
розбивались об асфальт глухо
і розливались в калюжах
восьмикольоровою веселкою
Боже(!)вільний
А тим часом
одноманітність
ковтала не прожовуючи
у своє ненаситне черево
випадкових свідків
сірих змерзлих ластівок
що вже ніколи
не полетять у вирій
Ранок звичайної людини
починався як завжди
ОДНОМАНІТНО
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
