![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
06:21
А ти геть зовсім не така,
Як всі мої знайомі, –
Немов хмариночка, легка
Й гаряча, ніби пломінь.
Не показна, не голосна
В гурті жінок чи скраю, –
Неначе зіронька ясна
В імлі струмливій сяєш.
Як всі мої знайомі, –
Немов хмариночка, легка
Й гаряча, ніби пломінь.
Не показна, не голосна
В гурті жінок чи скраю, –
Неначе зіронька ясна
В імлі струмливій сяєш.
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
2024.07.02
2024.06.26
2024.06.20
2024.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Оксана Барбак (1984) /
Вірші
Боже(!)вільний (поема, ч.3)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Боже(!)вільний (поема, ч.3)
Серце билося так
наче їх було двоє
і сонне одноманітне місто
здригалося від Його кроків
Він йшов додому
Він хотів спати
Він хотів заснути так
щоб не прокинутись
Він проходив
повз зачинені вітрини
і на диво не згадував
що в них знаходилось
Він дійшов до свого дому
де на нього чекала
Одноманітність
вона зустріла Його сухою посмішкою
і не отримала взаємності
Він пройшов повз неї
підійшов до шухляди
і висипав у неї краплини
це до наступного дощу
Він ігнорував її
наче непотрібну зайву річ
яка в принципі не заважає
Він ігнорував безлад
накоєний Одноманітністю
Він просто знайшов веселку
вона залишилася в нього ще з позаминулого дощу
і пішов геть
Він відчував біль цього міста
хворого на меланхолійний ідіотизм
і ніхто не лікував будинки
від укусів буденності
і сиві дахи
місцями лисіли
через надмірну знервованість
Одноманітність
може й була одноманітною
але ніяк не дурною
і вона знала
що знищить Його сьогодні
Вона знала
що люди не пробачать Йому
неординарності
аж занадто зручне існування
вона їм влаштувала
аж занадто звикли люди
до своєї хворої "нормальності"
що будь-які ухили від звички
потягнуть за собою те
на що розраховувала Одноманітність
Жорстокість
Жорстокість нізвідки не береться
і нікуди не дівається
вона існує постійно
і здатна переходити
від тіла до тіла
Жорстокість
підступно залазила в людське єство
дико дивилася чорними очима на світ
і дерла у горлі
пазурами заздрості
і люди заздрили цьому Божевільному
боялись що Він зруйнує
їхню гармонію одноманітності
сиділи у своїх норах
і кусали собі сині губи
і хотіли прокусити їх до крові
тільки вона запеклася в венах
від жорстокості
Ранком
це психічно хворе місто
пахло фарбами
одночасно дзвонили будильники
і люди прокидалися
Вони відкривали очі
в яких загорялась жорстокість
Одноманітність добре попрацювала
усе місто вже знало
що Він -
Божевільний
Він порушив
гармонію одноманітності
Він запаскудив це місто
красою
а отже
Він небезпечний для суспільства
Сьогодні
був перший день осені
З тих пір як Він у "жовтому будинку"
не було ще жодного дощу
холодне сухе повітря
шмагало сиві дерева
що засинали від спраги
"Старий сноб"
потягався і скреготав зубами
від очікування чогось цікавенького
Він дивився у вікно
тихо і безнадійно
Хтось
зайшов до палати
Він навіть не оглянувся
Він звик до того
що кожного дня
приходить медсестра
і дає Йому ліки від фантазії
На подвір’ї
розгрібали гниле листя
чиясь біла рука
схопила за плече
і Йому чомусь здалося
що вона тягне Його
кудись вниз
Він пригадав
свій давній сон
оглянувся
і побачив
хто Його сьогоднішня медсестра
Одноманітність
як завжди сухо посміхнулась
Пішли
Його душа
слабко пручалася
а тіло
слухалось як дресироване
Пішли
Я тебе вилікую
Мана
Ах як важко було
усвідомлювати свою безпорадність
двоє завжди сильніші одного
тому Він
залишав це пацюче місто тим
на кого воно заслуговувало
Він знав
що Одноманітність
все одно програє
але не Йому
колись
її союзниця Жорстокість
ще всадить їй у спину ножа
хоча мітити можна було будь-куди
все ж
все одно
Однаково
наче їх було двоє
і сонне одноманітне місто
здригалося від Його кроків
Він йшов додому
Він хотів спати
Він хотів заснути так
щоб не прокинутись
Він проходив
повз зачинені вітрини
і на диво не згадував
що в них знаходилось
Він дійшов до свого дому
де на нього чекала
Одноманітність
вона зустріла Його сухою посмішкою
і не отримала взаємності
Він пройшов повз неї
підійшов до шухляди
і висипав у неї краплини
це до наступного дощу
Він ігнорував її
наче непотрібну зайву річ
яка в принципі не заважає
Він ігнорував безлад
накоєний Одноманітністю
Він просто знайшов веселку
вона залишилася в нього ще з позаминулого дощу
і пішов геть
Він відчував біль цього міста
хворого на меланхолійний ідіотизм
і ніхто не лікував будинки
від укусів буденності
і сиві дахи
місцями лисіли
через надмірну знервованість
Одноманітність
може й була одноманітною
але ніяк не дурною
і вона знала
що знищить Його сьогодні
Вона знала
що люди не пробачать Йому
неординарності
аж занадто зручне існування
вона їм влаштувала
аж занадто звикли люди
до своєї хворої "нормальності"
що будь-які ухили від звички
потягнуть за собою те
на що розраховувала Одноманітність
Жорстокість
Жорстокість нізвідки не береться
і нікуди не дівається
вона існує постійно
і здатна переходити
від тіла до тіла
Жорстокість
підступно залазила в людське єство
дико дивилася чорними очима на світ
і дерла у горлі
пазурами заздрості
і люди заздрили цьому Божевільному
боялись що Він зруйнує
їхню гармонію одноманітності
сиділи у своїх норах
і кусали собі сині губи
і хотіли прокусити їх до крові
тільки вона запеклася в венах
від жорстокості
Ранком
це психічно хворе місто
пахло фарбами
одночасно дзвонили будильники
і люди прокидалися
Вони відкривали очі
в яких загорялась жорстокість
Одноманітність добре попрацювала
усе місто вже знало
що Він -
Божевільний
Він порушив
гармонію одноманітності
Він запаскудив це місто
красою
а отже
Він небезпечний для суспільства
Сьогодні
був перший день осені
З тих пір як Він у "жовтому будинку"
не було ще жодного дощу
холодне сухе повітря
шмагало сиві дерева
що засинали від спраги
"Старий сноб"
потягався і скреготав зубами
від очікування чогось цікавенького
Він дивився у вікно
тихо і безнадійно
Хтось
зайшов до палати
Він навіть не оглянувся
Він звик до того
що кожного дня
приходить медсестра
і дає Йому ліки від фантазії
На подвір’ї
розгрібали гниле листя
чиясь біла рука
схопила за плече
і Йому чомусь здалося
що вона тягне Його
кудись вниз
Він пригадав
свій давній сон
оглянувся
і побачив
хто Його сьогоднішня медсестра
Одноманітність
як завжди сухо посміхнулась
Пішли
Його душа
слабко пручалася
а тіло
слухалось як дресироване
Пішли
Я тебе вилікую
Мана
Ах як важко було
усвідомлювати свою безпорадність
двоє завжди сильніші одного
тому Він
залишав це пацюче місто тим
на кого воно заслуговувало
Він знав
що Одноманітність
все одно програє
але не Йому
колись
її союзниця Жорстокість
ще всадить їй у спину ножа
хоча мітити можна було будь-куди
все ж
все одно
Однаково
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію