Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Барбак (1984) /
Вірші
Боже(!)вільний (поема, ч.3)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Боже(!)вільний (поема, ч.3)
Серце билося так
наче їх було двоє
і сонне одноманітне місто
здригалося від Його кроків
Він йшов додому
Він хотів спати
Він хотів заснути так
щоб не прокинутись
Він проходив
повз зачинені вітрини
і на диво не згадував
що в них знаходилось
Він дійшов до свого дому
де на нього чекала
Одноманітність
вона зустріла Його сухою посмішкою
і не отримала взаємності
Він пройшов повз неї
підійшов до шухляди
і висипав у неї краплини
це до наступного дощу
Він ігнорував її
наче непотрібну зайву річ
яка в принципі не заважає
Він ігнорував безлад
накоєний Одноманітністю
Він просто знайшов веселку
вона залишилася в нього ще з позаминулого дощу
і пішов геть
Він відчував біль цього міста
хворого на меланхолійний ідіотизм
і ніхто не лікував будинки
від укусів буденності
і сиві дахи
місцями лисіли
через надмірну знервованість
Одноманітність
може й була одноманітною
але ніяк не дурною
і вона знала
що знищить Його сьогодні
Вона знала
що люди не пробачать Йому
неординарності
аж занадто зручне існування
вона їм влаштувала
аж занадто звикли люди
до своєї хворої "нормальності"
що будь-які ухили від звички
потягнуть за собою те
на що розраховувала Одноманітність
Жорстокість
Жорстокість нізвідки не береться
і нікуди не дівається
вона існує постійно
і здатна переходити
від тіла до тіла
Жорстокість
підступно залазила в людське єство
дико дивилася чорними очима на світ
і дерла у горлі
пазурами заздрості
і люди заздрили цьому Божевільному
боялись що Він зруйнує
їхню гармонію одноманітності
сиділи у своїх норах
і кусали собі сині губи
і хотіли прокусити їх до крові
тільки вона запеклася в венах
від жорстокості
Ранком
це психічно хворе місто
пахло фарбами
одночасно дзвонили будильники
і люди прокидалися
Вони відкривали очі
в яких загорялась жорстокість
Одноманітність добре попрацювала
усе місто вже знало
що Він -
Божевільний
Він порушив
гармонію одноманітності
Він запаскудив це місто
красою
а отже
Він небезпечний для суспільства
Сьогодні
був перший день осені
З тих пір як Він у "жовтому будинку"
не було ще жодного дощу
холодне сухе повітря
шмагало сиві дерева
що засинали від спраги
"Старий сноб"
потягався і скреготав зубами
від очікування чогось цікавенького
Він дивився у вікно
тихо і безнадійно
Хтось
зайшов до палати
Він навіть не оглянувся
Він звик до того
що кожного дня
приходить медсестра
і дає Йому ліки від фантазії
На подвір’ї
розгрібали гниле листя
чиясь біла рука
схопила за плече
і Йому чомусь здалося
що вона тягне Його
кудись вниз
Він пригадав
свій давній сон
оглянувся
і побачив
хто Його сьогоднішня медсестра
Одноманітність
як завжди сухо посміхнулась
Пішли
Його душа
слабко пручалася
а тіло
слухалось як дресироване
Пішли
Я тебе вилікую
Мана
Ах як важко було
усвідомлювати свою безпорадність
двоє завжди сильніші одного
тому Він
залишав це пацюче місто тим
на кого воно заслуговувало
Він знав
що Одноманітність
все одно програє
але не Йому
колись
її союзниця Жорстокість
ще всадить їй у спину ножа
хоча мітити можна було будь-куди
все ж
все одно
Однаково
наче їх було двоє
і сонне одноманітне місто
здригалося від Його кроків
Він йшов додому
Він хотів спати
Він хотів заснути так
щоб не прокинутись
Він проходив
повз зачинені вітрини
і на диво не згадував
що в них знаходилось
Він дійшов до свого дому
де на нього чекала
Одноманітність
вона зустріла Його сухою посмішкою
і не отримала взаємності
Він пройшов повз неї
підійшов до шухляди
і висипав у неї краплини
це до наступного дощу
Він ігнорував її
наче непотрібну зайву річ
яка в принципі не заважає
Він ігнорував безлад
накоєний Одноманітністю
Він просто знайшов веселку
вона залишилася в нього ще з позаминулого дощу
і пішов геть
Він відчував біль цього міста
хворого на меланхолійний ідіотизм
і ніхто не лікував будинки
від укусів буденності
і сиві дахи
місцями лисіли
через надмірну знервованість
Одноманітність
може й була одноманітною
але ніяк не дурною
і вона знала
що знищить Його сьогодні
Вона знала
що люди не пробачать Йому
неординарності
аж занадто зручне існування
вона їм влаштувала
аж занадто звикли люди
до своєї хворої "нормальності"
що будь-які ухили від звички
потягнуть за собою те
на що розраховувала Одноманітність
Жорстокість
Жорстокість нізвідки не береться
і нікуди не дівається
вона існує постійно
і здатна переходити
від тіла до тіла
Жорстокість
підступно залазила в людське єство
дико дивилася чорними очима на світ
і дерла у горлі
пазурами заздрості
і люди заздрили цьому Божевільному
боялись що Він зруйнує
їхню гармонію одноманітності
сиділи у своїх норах
і кусали собі сині губи
і хотіли прокусити їх до крові
тільки вона запеклася в венах
від жорстокості
Ранком
це психічно хворе місто
пахло фарбами
одночасно дзвонили будильники
і люди прокидалися
Вони відкривали очі
в яких загорялась жорстокість
Одноманітність добре попрацювала
усе місто вже знало
що Він -
Божевільний
Він порушив
гармонію одноманітності
Він запаскудив це місто
красою
а отже
Він небезпечний для суспільства
Сьогодні
був перший день осені
З тих пір як Він у "жовтому будинку"
не було ще жодного дощу
холодне сухе повітря
шмагало сиві дерева
що засинали від спраги
"Старий сноб"
потягався і скреготав зубами
від очікування чогось цікавенького
Він дивився у вікно
тихо і безнадійно
Хтось
зайшов до палати
Він навіть не оглянувся
Він звик до того
що кожного дня
приходить медсестра
і дає Йому ліки від фантазії
На подвір’ї
розгрібали гниле листя
чиясь біла рука
схопила за плече
і Йому чомусь здалося
що вона тягне Його
кудись вниз
Він пригадав
свій давній сон
оглянувся
і побачив
хто Його сьогоднішня медсестра
Одноманітність
як завжди сухо посміхнулась
Пішли
Його душа
слабко пручалася
а тіло
слухалось як дресироване
Пішли
Я тебе вилікую
Мана
Ах як важко було
усвідомлювати свою безпорадність
двоє завжди сильніші одного
тому Він
залишав це пацюче місто тим
на кого воно заслуговувало
Він знав
що Одноманітність
все одно програє
але не Йому
колись
її союзниця Жорстокість
ще всадить їй у спину ножа
хоча мітити можна було будь-куди
все ж
все одно
Однаково
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
