Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Барбак (1984) /
Вірші
Боже(!)вільний (поема, ч.2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Боже(!)вільний (поема, ч.2)
І все починалося ніби з нічого
Просто він
(тоді ще не заслуговував щоб його писати з великої літери)
за звичкою прогулювався центральною вулицею міста
що виблискувала
безглуздою яскравою рекламою
на фоні старих порепаних будинків
які знудившись від щоденної рутини
тихо виношували плани втечі у провінцію
Вони на жаль не знали
що все марно
адже колись давно
коли вони були ще фундаментами
на міських кордонах
поставили сигналізацію
купу невидимих пасток
що ведуть в каналізацію
він мовчки ішов
за модним і дорогим одягом
безтолково нацупленим на городян
і заглядав у кожну вітрину
хоч вже напам’ять знав
що і де
Завтра мала наступити осінь
але ще позаминулої ночі
йому приснилася
купа гнилого листя
яку він розгрібав
і шукав щось
але раптом
якась біла рука
потягнула його всередину
і він
задихаючись і плюючись землею
опускався шар за шаром земної кулі
і врешті решт
він відчув неподалік
щось таке гаряче
що боявся відкрити очі
щоб не осліпнути
Здавалося
що температура сягала тисячі градусів
він стояв мовчки
і лише десь
ніби здалеку
з того вогню
він чув голоси
Потім хтось
як йому здалося
постукав у вікно
і він прокинувся
встав
підійшов до вікна
але нікого не побачив
зате сон
ввів його у деякий транс
і лише потім
він зрозумів значення
цього сну
Так з настанням осені
з ним траплялися
досить дивні речі
але він ходив туди-сюди
центральною вулицею міста
запоєм вдихаючи
залишки хмільного літа
Тим часом
з природою діялось
щось справді дивне
і якби натовп безглуздих людей
навіть усвідомив
що коїться
все одно плюнувши на незвичайність
пішов геть у справах
Ніхто внизу й не підозрював
що відбувалося на небі
Сьогодні Бог довго не спав
Останнім часом
Він взагалі страждав безсонням
і не від того
що до Нього часто зверталися
а просто через те
що майже ніхто не молився
і нікому
як не дивно
не потрібна була допомога
і ніхто не спокутував гріхи
Господь
сумно дивився туди
де хаотично рухались
чиїсь душі
наштовхувались одна на одну
і прямували в іншому напрямку
в результаті повертаючись
на місце старту
Бог
уже не витримував
цієї щоденної одноманітності
І перетворився звичайний сонячний день
у сірий похмурий вечір
і пронизливий вітер
шмагав очманілий натовп
і не зрозуміти було
хто з недостойних
найдостойніший
І зморщилося небо
як приморозяне яблуко
і розплакалось
і в істеричних схлипуваннях
ніхто не чув болю
і краплі як скло
розбивались об землю
а натовп у паніці
як пацюки
розбігався по своїх двокімнатних норах
лаючи цей проклятий
невчасний дощ
А Він
хапав повітря гарячими руками
цього холодного вечора
Йому було надзвичайно спекотно
Він не тямив себе
і не розумів
чому так боліло у грудях
і пекло в очах
і сльози
наче палаючі страпаті зірки
дерли Йому вогнем по щоках
Він сидів посеред вулиці
і збирав у долоні крапелі
і бачив як з Його долонь
виросла в небо веселка
А люди сиділи в норах
і дивились крізь вікна на Нього
аж нарешті
вони щось помітили
тільки веселки вони не бачили
Божевільний (?)
Стало темно
усе стихло
людям набридло дивитися у вікно
вони пішли спати
Він отямився
встав
і поніс додому
жменю краплин
сховати у шухляду
до наступного дощу
Вдома
на Нього вже чекала Одноманітність
Цікаво
коли вона встигла сюди вскочити
невже коли Він врано
відчиняв двері
Вона просковзнула всередину
з протягом
Одноманітність
почувала себе тут господинею
вона нахабно нишпорила
в Його шухлядах
виправляла щасливі посмішки
на фотографіях
виривала в книжках листки
(вона не любила читати
аж занадто часто її там критикували)
розсипала в кухні какао
повідкривала всі крани
(а тут вона прогадала
бо води як завжди не було)
і нарешті всілась презручно у кріслі
та чекала на Нього
Сьогодні
вона планувала Його підкорити
Він зажди муляв їй очі
турбував її заодноманітнену свідомість
а за вікном
сірі важкі хмари
наче ротате гайвороння
нахабно
пожирали небо
а над ними
засихала земля обетованна
Він
йшов додому
не тямлячи себе
краплі у долонях
кололи до крові
а Він стискав їх усе сильніше і сильніше
Він плакав гарячими слізьми
що падали на землю
і розсікали асфальт
Просто він
(тоді ще не заслуговував щоб його писати з великої літери)
за звичкою прогулювався центральною вулицею міста
що виблискувала
безглуздою яскравою рекламою
на фоні старих порепаних будинків
які знудившись від щоденної рутини
тихо виношували плани втечі у провінцію
Вони на жаль не знали
що все марно
адже колись давно
коли вони були ще фундаментами
на міських кордонах
поставили сигналізацію
купу невидимих пасток
що ведуть в каналізацію
він мовчки ішов
за модним і дорогим одягом
безтолково нацупленим на городян
і заглядав у кожну вітрину
хоч вже напам’ять знав
що і де
Завтра мала наступити осінь
але ще позаминулої ночі
йому приснилася
купа гнилого листя
яку він розгрібав
і шукав щось
але раптом
якась біла рука
потягнула його всередину
і він
задихаючись і плюючись землею
опускався шар за шаром земної кулі
і врешті решт
він відчув неподалік
щось таке гаряче
що боявся відкрити очі
щоб не осліпнути
Здавалося
що температура сягала тисячі градусів
він стояв мовчки
і лише десь
ніби здалеку
з того вогню
він чув голоси
Потім хтось
як йому здалося
постукав у вікно
і він прокинувся
встав
підійшов до вікна
але нікого не побачив
зате сон
ввів його у деякий транс
і лише потім
він зрозумів значення
цього сну
Так з настанням осені
з ним траплялися
досить дивні речі
але він ходив туди-сюди
центральною вулицею міста
запоєм вдихаючи
залишки хмільного літа
Тим часом
з природою діялось
щось справді дивне
і якби натовп безглуздих людей
навіть усвідомив
що коїться
все одно плюнувши на незвичайність
пішов геть у справах
Ніхто внизу й не підозрював
що відбувалося на небі
Сьогодні Бог довго не спав
Останнім часом
Він взагалі страждав безсонням
і не від того
що до Нього часто зверталися
а просто через те
що майже ніхто не молився
і нікому
як не дивно
не потрібна була допомога
і ніхто не спокутував гріхи
Господь
сумно дивився туди
де хаотично рухались
чиїсь душі
наштовхувались одна на одну
і прямували в іншому напрямку
в результаті повертаючись
на місце старту
Бог
уже не витримував
цієї щоденної одноманітності
І перетворився звичайний сонячний день
у сірий похмурий вечір
і пронизливий вітер
шмагав очманілий натовп
і не зрозуміти було
хто з недостойних
найдостойніший
І зморщилося небо
як приморозяне яблуко
і розплакалось
і в істеричних схлипуваннях
ніхто не чув болю
і краплі як скло
розбивались об землю
а натовп у паніці
як пацюки
розбігався по своїх двокімнатних норах
лаючи цей проклятий
невчасний дощ
А Він
хапав повітря гарячими руками
цього холодного вечора
Йому було надзвичайно спекотно
Він не тямив себе
і не розумів
чому так боліло у грудях
і пекло в очах
і сльози
наче палаючі страпаті зірки
дерли Йому вогнем по щоках
Він сидів посеред вулиці
і збирав у долоні крапелі
і бачив як з Його долонь
виросла в небо веселка
А люди сиділи в норах
і дивились крізь вікна на Нього
аж нарешті
вони щось помітили
тільки веселки вони не бачили
Божевільний (?)
Стало темно
усе стихло
людям набридло дивитися у вікно
вони пішли спати
Він отямився
встав
і поніс додому
жменю краплин
сховати у шухляду
до наступного дощу
Вдома
на Нього вже чекала Одноманітність
Цікаво
коли вона встигла сюди вскочити
невже коли Він врано
відчиняв двері
Вона просковзнула всередину
з протягом
Одноманітність
почувала себе тут господинею
вона нахабно нишпорила
в Його шухлядах
виправляла щасливі посмішки
на фотографіях
виривала в книжках листки
(вона не любила читати
аж занадто часто її там критикували)
розсипала в кухні какао
повідкривала всі крани
(а тут вона прогадала
бо води як завжди не було)
і нарешті всілась презручно у кріслі
та чекала на Нього
Сьогодні
вона планувала Його підкорити
Він зажди муляв їй очі
турбував її заодноманітнену свідомість
а за вікном
сірі важкі хмари
наче ротате гайвороння
нахабно
пожирали небо
а над ними
засихала земля обетованна
Він
йшов додому
не тямлячи себе
краплі у долонях
кололи до крові
а Він стискав їх усе сильніше і сильніше
Він плакав гарячими слізьми
що падали на землю
і розсікали асфальт
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
