Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Барбак (1984) /
Вірші
Боже(!)вільний (поема, ч.2)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Боже(!)вільний (поема, ч.2)
І все починалося ніби з нічого
Просто він
(тоді ще не заслуговував щоб його писати з великої літери)
за звичкою прогулювався центральною вулицею міста
що виблискувала
безглуздою яскравою рекламою
на фоні старих порепаних будинків
які знудившись від щоденної рутини
тихо виношували плани втечі у провінцію
Вони на жаль не знали
що все марно
адже колись давно
коли вони були ще фундаментами
на міських кордонах
поставили сигналізацію
купу невидимих пасток
що ведуть в каналізацію
він мовчки ішов
за модним і дорогим одягом
безтолково нацупленим на городян
і заглядав у кожну вітрину
хоч вже напам’ять знав
що і де
Завтра мала наступити осінь
але ще позаминулої ночі
йому приснилася
купа гнилого листя
яку він розгрібав
і шукав щось
але раптом
якась біла рука
потягнула його всередину
і він
задихаючись і плюючись землею
опускався шар за шаром земної кулі
і врешті решт
він відчув неподалік
щось таке гаряче
що боявся відкрити очі
щоб не осліпнути
Здавалося
що температура сягала тисячі градусів
він стояв мовчки
і лише десь
ніби здалеку
з того вогню
він чув голоси
Потім хтось
як йому здалося
постукав у вікно
і він прокинувся
встав
підійшов до вікна
але нікого не побачив
зате сон
ввів його у деякий транс
і лише потім
він зрозумів значення
цього сну
Так з настанням осені
з ним траплялися
досить дивні речі
але він ходив туди-сюди
центральною вулицею міста
запоєм вдихаючи
залишки хмільного літа
Тим часом
з природою діялось
щось справді дивне
і якби натовп безглуздих людей
навіть усвідомив
що коїться
все одно плюнувши на незвичайність
пішов геть у справах
Ніхто внизу й не підозрював
що відбувалося на небі
Сьогодні Бог довго не спав
Останнім часом
Він взагалі страждав безсонням
і не від того
що до Нього часто зверталися
а просто через те
що майже ніхто не молився
і нікому
як не дивно
не потрібна була допомога
і ніхто не спокутував гріхи
Господь
сумно дивився туди
де хаотично рухались
чиїсь душі
наштовхувались одна на одну
і прямували в іншому напрямку
в результаті повертаючись
на місце старту
Бог
уже не витримував
цієї щоденної одноманітності
І перетворився звичайний сонячний день
у сірий похмурий вечір
і пронизливий вітер
шмагав очманілий натовп
і не зрозуміти було
хто з недостойних
найдостойніший
І зморщилося небо
як приморозяне яблуко
і розплакалось
і в істеричних схлипуваннях
ніхто не чув болю
і краплі як скло
розбивались об землю
а натовп у паніці
як пацюки
розбігався по своїх двокімнатних норах
лаючи цей проклятий
невчасний дощ
А Він
хапав повітря гарячими руками
цього холодного вечора
Йому було надзвичайно спекотно
Він не тямив себе
і не розумів
чому так боліло у грудях
і пекло в очах
і сльози
наче палаючі страпаті зірки
дерли Йому вогнем по щоках
Він сидів посеред вулиці
і збирав у долоні крапелі
і бачив як з Його долонь
виросла в небо веселка
А люди сиділи в норах
і дивились крізь вікна на Нього
аж нарешті
вони щось помітили
тільки веселки вони не бачили
Божевільний (?)
Стало темно
усе стихло
людям набридло дивитися у вікно
вони пішли спати
Він отямився
встав
і поніс додому
жменю краплин
сховати у шухляду
до наступного дощу
Вдома
на Нього вже чекала Одноманітність
Цікаво
коли вона встигла сюди вскочити
невже коли Він врано
відчиняв двері
Вона просковзнула всередину
з протягом
Одноманітність
почувала себе тут господинею
вона нахабно нишпорила
в Його шухлядах
виправляла щасливі посмішки
на фотографіях
виривала в книжках листки
(вона не любила читати
аж занадто часто її там критикували)
розсипала в кухні какао
повідкривала всі крани
(а тут вона прогадала
бо води як завжди не було)
і нарешті всілась презручно у кріслі
та чекала на Нього
Сьогодні
вона планувала Його підкорити
Він зажди муляв їй очі
турбував її заодноманітнену свідомість
а за вікном
сірі важкі хмари
наче ротате гайвороння
нахабно
пожирали небо
а над ними
засихала земля обетованна
Він
йшов додому
не тямлячи себе
краплі у долонях
кололи до крові
а Він стискав їх усе сильніше і сильніше
Він плакав гарячими слізьми
що падали на землю
і розсікали асфальт
Просто він
(тоді ще не заслуговував щоб його писати з великої літери)
за звичкою прогулювався центральною вулицею міста
що виблискувала
безглуздою яскравою рекламою
на фоні старих порепаних будинків
які знудившись від щоденної рутини
тихо виношували плани втечі у провінцію
Вони на жаль не знали
що все марно
адже колись давно
коли вони були ще фундаментами
на міських кордонах
поставили сигналізацію
купу невидимих пасток
що ведуть в каналізацію
він мовчки ішов
за модним і дорогим одягом
безтолково нацупленим на городян
і заглядав у кожну вітрину
хоч вже напам’ять знав
що і де
Завтра мала наступити осінь
але ще позаминулої ночі
йому приснилася
купа гнилого листя
яку він розгрібав
і шукав щось
але раптом
якась біла рука
потягнула його всередину
і він
задихаючись і плюючись землею
опускався шар за шаром земної кулі
і врешті решт
він відчув неподалік
щось таке гаряче
що боявся відкрити очі
щоб не осліпнути
Здавалося
що температура сягала тисячі градусів
він стояв мовчки
і лише десь
ніби здалеку
з того вогню
він чув голоси
Потім хтось
як йому здалося
постукав у вікно
і він прокинувся
встав
підійшов до вікна
але нікого не побачив
зате сон
ввів його у деякий транс
і лише потім
він зрозумів значення
цього сну
Так з настанням осені
з ним траплялися
досить дивні речі
але він ходив туди-сюди
центральною вулицею міста
запоєм вдихаючи
залишки хмільного літа
Тим часом
з природою діялось
щось справді дивне
і якби натовп безглуздих людей
навіть усвідомив
що коїться
все одно плюнувши на незвичайність
пішов геть у справах
Ніхто внизу й не підозрював
що відбувалося на небі
Сьогодні Бог довго не спав
Останнім часом
Він взагалі страждав безсонням
і не від того
що до Нього часто зверталися
а просто через те
що майже ніхто не молився
і нікому
як не дивно
не потрібна була допомога
і ніхто не спокутував гріхи
Господь
сумно дивився туди
де хаотично рухались
чиїсь душі
наштовхувались одна на одну
і прямували в іншому напрямку
в результаті повертаючись
на місце старту
Бог
уже не витримував
цієї щоденної одноманітності
І перетворився звичайний сонячний день
у сірий похмурий вечір
і пронизливий вітер
шмагав очманілий натовп
і не зрозуміти було
хто з недостойних
найдостойніший
І зморщилося небо
як приморозяне яблуко
і розплакалось
і в істеричних схлипуваннях
ніхто не чув болю
і краплі як скло
розбивались об землю
а натовп у паніці
як пацюки
розбігався по своїх двокімнатних норах
лаючи цей проклятий
невчасний дощ
А Він
хапав повітря гарячими руками
цього холодного вечора
Йому було надзвичайно спекотно
Він не тямив себе
і не розумів
чому так боліло у грудях
і пекло в очах
і сльози
наче палаючі страпаті зірки
дерли Йому вогнем по щоках
Він сидів посеред вулиці
і збирав у долоні крапелі
і бачив як з Його долонь
виросла в небо веселка
А люди сиділи в норах
і дивились крізь вікна на Нього
аж нарешті
вони щось помітили
тільки веселки вони не бачили
Божевільний (?)
Стало темно
усе стихло
людям набридло дивитися у вікно
вони пішли спати
Він отямився
встав
і поніс додому
жменю краплин
сховати у шухляду
до наступного дощу
Вдома
на Нього вже чекала Одноманітність
Цікаво
коли вона встигла сюди вскочити
невже коли Він врано
відчиняв двері
Вона просковзнула всередину
з протягом
Одноманітність
почувала себе тут господинею
вона нахабно нишпорила
в Його шухлядах
виправляла щасливі посмішки
на фотографіях
виривала в книжках листки
(вона не любила читати
аж занадто часто її там критикували)
розсипала в кухні какао
повідкривала всі крани
(а тут вона прогадала
бо води як завжди не було)
і нарешті всілась презручно у кріслі
та чекала на Нього
Сьогодні
вона планувала Його підкорити
Він зажди муляв їй очі
турбував її заодноманітнену свідомість
а за вікном
сірі важкі хмари
наче ротате гайвороння
нахабно
пожирали небо
а над ними
засихала земля обетованна
Він
йшов додому
не тямлячи себе
краплі у долонях
кололи до крові
а Він стискав їх усе сильніше і сильніше
Він плакав гарячими слізьми
що падали на землю
і розсікали асфальт
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
