Із Юза Алешковського

Упень мені білого світу не видно:
мій тато – з дворянських еліт,
і мучив Єжов мою матір вагітну,
без сну протримав її поспіль два тижні,
ударив ногою в живіт.

А там, громадяни, був я, і пробачте
за те, що тепер я сліпець,
не знаю, які ж то на вигляд собачки,
очільник верховного уряду Брежнєв,
червінець, трамвай та млинець.

Не бачу я наших великих досягнень
і в дзеркалі пику свою.
Й ніколи вві сні не трапляється марень,
а ранком, таким саме темним, як нічка,
я сліпо що бог дав жую.

Пробачте, що пес мій від голоду виє,
ділюся із ним і люблю.
Відмалку зовуть його, бідного, Вієм.
Подайте ж копієчку, господа ради,
я Вію печінки куплю.

Все менше і менше у нас по вагонах
нещасних сліпих та калік,
ми БАМ ведемо по сибірських кордонах,
причім – поховати скандал вотергейтський
врагу не дамо ми повік!

Країна зростає, усім на догоду,
пере́чіпки нам – ніпочім...
Єжов, згодом викрилось, – ворог народу,
але ж, громадяни, хіба з цього легше
сьогодні нещасним сліпим?!

(2024)

*** ОРИГІНАЛ ***

Вагонная

Я белого света не видел.
Отец был эсером, и вот
Ягода на следствии маму обидел:
он спать не давал ей четырнадцать суток,
ударил ногою в живот.

А это был, граждане, я, и простите
за то, что сегодня я слеп,
не знаю, как выглядят бабы и дети,
товарищ Косыгин, Подгорный и Брежнев,
червонец, рябина и хлеб.

Не вижу я наших больших достижений
и женщин не харю, не пью.
И нету во сне у меня сновидений,
а утречком, утречком темным, как ночка,
что бог посылает жую.

Простите, что пес мой от голода лает,
его я ужасно люблю.
Зовут его, граждане, бедного, Лаэрт.
Подайте копеечку, господа ради,
я Лаэрту студня куплю.

Все меньше и меньше в вагонах зелёных
несчастных слепых и калек.
Проложимте БАМ по таежным кордонам,
Вот только врагам уотергейтское дело
не позволим замять мы вовек!

Страна хорошеет у нас год от года,
мы к далям чудесным спешим.
Врагом оказался народа Ягода,
но разве от этого, граждане, легче
сегодня несчастным слепым?!