ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Битва під Мартиновим 20 червня 1624 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Битва під Мартиновим 20 червня 1624 року
Старий козак Охрім Цимбал за столом у шинку
Зібрав якось навкруг себе ватагу велику
Козаків та й став казати про часи бувалі,
Як то вони свого часу татар воювали.
Говорив так, що козацтво аж роти відкрило.
Особливо молодь, що ще в похід не ходила.
Саме дійшли у розмові про ту славну битву
Під Мартиновим, де ляхам вдалося розбити
Чималу орду розбійну мурзи Кантеміра.
- Було то у таку ж пору, як оце допіру.
Літо тільки починалось – вістка прилетіла,
Що збирає Кантемір той для походу сили.
Збира орду Білгородську, кримчаків гукає.
Знов Поділля грабувати й руйнувати має.
Польний гетьман Конєцпольський, як таке дізнався,
То у Барі собі військо гуртувати взявся.
Зібрав відділи кварцяні туди і коронні.
Збиралися і приватні, й охочекомонні.
Прийшли і ми – запорожці і пішо, і кінно.
Десь сім сотень було наших, аби принагідно
Показати Кантеміру, щоб до нас не пхався,
Сидів тихо у Буджаку та не наривався.
Скоро й звістка долетіла, що Кантемір рушив
Із великою ордою. Та сказати мушу,
Що не були іще ляхи готові до битви.
Хоча думав Конєцпольський татар перестріти
Понад Дністром. Та, оскільки, війська мало було,
Тож ординці в них під носом ріку перетнули
Та й на захід подалися під Перемишль самий.
Заходились грабувати землі понад Сяном.
Все, що гетьман зміг зробити – то загін послати
З Одживольським, щоби дії татар добре знати.
Скоро він і повідомив – вертають татари
Із ясиром величезним шляхом тим же старим,
Яким і в похід ходили. Тож гетьман зібрався
І скоро біля Мартинова вже розташувався.
Саме там татари йтимуть – там їх перестріти,
Переправитись на той бік щоб не допустити.
Табір збудував маленький, щоб здалось ординцям,
Що у нього війська мало і боїться биться.
Велів, щоб бігом селяни засіки робили
На шляхах та іншим шляхом орду не пустили.
Хоч проблема була в тому, що по Дністру справа
Біля Галича була теж гарна переправа.
А в гетьмана війська мало обидві зайняти.
Отож, рішив на початку біля тої стати,
Де татари вже ходили. А скоро й узнали,
Що татари усім кошем за горами стали.
Кантемір – лисиця хитра, досвідчений воїн.
Послав загін у розвідку поперед собою,
Щоб погерцювали трохи та добре узнали,
Де та скільки проти нього ляських військ стояло.
Ті до річки дісталися, на нас погляділи,
Побачили і без бою усе, що хотіли
Та й до орди повернулись. А гетьман, тим часом,
Як стемніло, велів війську здійматися разом.
Через Дністер перебрались та й попростували
До Галича, де на ранок орду стріти мали.
Думав отак Конєцпольський татар одурити,
Під удар усього війська орду заманити.
Не знав він старого лиса - того Кантеміра.
Звісно, той у його хитрі плани не повірив.
Ледве ми лишили табір біля переправи,
Він туди весь кіш з ясиром хутенько відправив.
А сам кинувся за нами, щоб на нас напасти
Поки ми іще не встигли табора закласти.
Хоч як вони поспішали та ми швидші були.
На пагорбах над рікою табір розгорнули.
Вози навкруг поставили, між них кінні стали.
Перед нами шлях на Галич. Коли б орда мчала,
Ми би вдарили на неї, до Дністра притисли.
Мали орду заманити в ті лещата, звісно.
Тож ми кінні з козаками панцерними спільно
Мали орду заманити під вогонь прицільний.
Десь, мабуть, посеред ночі враз загуркотіло.
Видно, що орда татарська за нами летіла.
Зіткнулися ми із нею – бились чи не бились,
Головне, щоби за нами татари вчепились.
Але знову не вдалося мурзу одурити.
Велів орді не гнатися, назад відступити.
Він погоню ту й затіяв, аби часу дати
Кошеві з усім здобутим Дністер подолати.
Як побачив Конєцпольський, що не буде діла.
Що орда у його пастку іти не схотіла,
Велів табору спускатись з пагорбів в долину
Та рухатись за ордою, дихаючи в спину.
Кантемір таке побачив, орду розвертає
І на табір, наче коршун стрімкий налітає.
Звісно, що на отих схилах табір роз’єднався.
Якби Кантемір у нього у ту мить ввірвався,
Було б тоді ляхам горе, були б страшні втрати.
Велить гетьман нам орду ту контратакувати.
Зіткнулися ми з ордою у чистому полі.
Закружляла танок смерті невгамовна доля.
Падали кривавим жнивом і наші, й татари,
Аж поки і тулумбасів почулись удари.
Значить, табір вже спустився з горбів у долину,
Тепер вози на два боки розійтись повинні.
А ми мали відступати й татар заманити
Під гармати наші, щоб їх вогнем перебити.
Хоч татари на ту хитрість знову не попались,
Але ж ми вже зовсім близько із ними рубались.
Ледве ми метнулись в табір і орду відкрили,
Як ударили мушкети з усієї сили.
Враз орда уся змішалась, назад повернула.
Поки вона у безладді налякана була,
Велів гетьман нам летіти поперед ордою,
Щоби її не пустити на той бік без бою.
Нам багато говорити про то і не треба.
Обігнали ми орду ту. Вже й сонечко з неба
Усміхалося, неначе за нас пораділо.
Під Мартиновим ми знову орду перестріли.
Та нас, звісно, не чекала і не сподівалась.
До старої переправи у безладді рвалась.
А ми вдарили з мушкетів і луків всі разом.
Орда знов перемішалась й кинулась одразу,
Щоб між двох вогнів не бути, зі схилів високих
У Дністер, щоб вплав дістатись до другого боку.
Кантеміра, навіть, куля , кажуть зачепила.
Кількасот бурхлива річка татар потопила.
Ми ж на березі крутому, звісно, не стояли,
А бігом до переправи й за річку помчали.
Поки вибратись ординці на той бік зуміли,
Ми вже їх вогнем мушкетним із води зустріли.
Хотів Кантемір нас збити, щоб берег звільнити,
Але йому не вдалося то легко зробити.
Поодинці проривались та у поле мчали,
А ми на чолі з Хмелецьким орду проводжали.
Попереду кіш татарський посувався шляхом.
Везли здобичі багато, що взяли у ляхів.
Ледь почули, що орда вся полягла у битві,
Стали кошем поспішати, полонених бити,
Хто чинити опір прагнув. Дітей викидали,
Щоби вози зі здобиччю трохи легші стали.
По всім шляху під ногами кинуте лежало
Добро, що його татари в страху покидали.
Наче зайці, розбігались татари зі шляху,
Ховались по ярах, балках та лісах від страху.
Кіш ми скоро наздогнали, татар перебили,
Всіх нещасних полонених, ще живих звільнили.
Самі собі дадуть раду. Ми ж далі помчали.
Аж до самого Хотинця отих татар гнали.
На жаль, того Кантеміра зловить не вдалося,
Про що, власне і жалію більше всього досі.
Зумів вирватися в поле, помчав до Буджаку,
Ледве в Стамбул не доскочив було з переляку.
З ним татар не так багато, більшість перебили.
Чи військові, чи селяни всіх переловили
По лісах та по яругах, де вони ховались.
Отак тоді під Мартиновим татарам дісталось.
Зібрав якось навкруг себе ватагу велику
Козаків та й став казати про часи бувалі,
Як то вони свого часу татар воювали.
Говорив так, що козацтво аж роти відкрило.
Особливо молодь, що ще в похід не ходила.
Саме дійшли у розмові про ту славну битву
Під Мартиновим, де ляхам вдалося розбити
Чималу орду розбійну мурзи Кантеміра.
- Було то у таку ж пору, як оце допіру.
Літо тільки починалось – вістка прилетіла,
Що збирає Кантемір той для походу сили.
Збира орду Білгородську, кримчаків гукає.
Знов Поділля грабувати й руйнувати має.
Польний гетьман Конєцпольський, як таке дізнався,
То у Барі собі військо гуртувати взявся.
Зібрав відділи кварцяні туди і коронні.
Збиралися і приватні, й охочекомонні.
Прийшли і ми – запорожці і пішо, і кінно.
Десь сім сотень було наших, аби принагідно
Показати Кантеміру, щоб до нас не пхався,
Сидів тихо у Буджаку та не наривався.
Скоро й звістка долетіла, що Кантемір рушив
Із великою ордою. Та сказати мушу,
Що не були іще ляхи готові до битви.
Хоча думав Конєцпольський татар перестріти
Понад Дністром. Та, оскільки, війська мало було,
Тож ординці в них під носом ріку перетнули
Та й на захід подалися під Перемишль самий.
Заходились грабувати землі понад Сяном.
Все, що гетьман зміг зробити – то загін послати
З Одживольським, щоби дії татар добре знати.
Скоро він і повідомив – вертають татари
Із ясиром величезним шляхом тим же старим,
Яким і в похід ходили. Тож гетьман зібрався
І скоро біля Мартинова вже розташувався.
Саме там татари йтимуть – там їх перестріти,
Переправитись на той бік щоб не допустити.
Табір збудував маленький, щоб здалось ординцям,
Що у нього війська мало і боїться биться.
Велів, щоб бігом селяни засіки робили
На шляхах та іншим шляхом орду не пустили.
Хоч проблема була в тому, що по Дністру справа
Біля Галича була теж гарна переправа.
А в гетьмана війська мало обидві зайняти.
Отож, рішив на початку біля тої стати,
Де татари вже ходили. А скоро й узнали,
Що татари усім кошем за горами стали.
Кантемір – лисиця хитра, досвідчений воїн.
Послав загін у розвідку поперед собою,
Щоб погерцювали трохи та добре узнали,
Де та скільки проти нього ляських військ стояло.
Ті до річки дісталися, на нас погляділи,
Побачили і без бою усе, що хотіли
Та й до орди повернулись. А гетьман, тим часом,
Як стемніло, велів війську здійматися разом.
Через Дністер перебрались та й попростували
До Галича, де на ранок орду стріти мали.
Думав отак Конєцпольський татар одурити,
Під удар усього війська орду заманити.
Не знав він старого лиса - того Кантеміра.
Звісно, той у його хитрі плани не повірив.
Ледве ми лишили табір біля переправи,
Він туди весь кіш з ясиром хутенько відправив.
А сам кинувся за нами, щоб на нас напасти
Поки ми іще не встигли табора закласти.
Хоч як вони поспішали та ми швидші були.
На пагорбах над рікою табір розгорнули.
Вози навкруг поставили, між них кінні стали.
Перед нами шлях на Галич. Коли б орда мчала,
Ми би вдарили на неї, до Дністра притисли.
Мали орду заманити в ті лещата, звісно.
Тож ми кінні з козаками панцерними спільно
Мали орду заманити під вогонь прицільний.
Десь, мабуть, посеред ночі враз загуркотіло.
Видно, що орда татарська за нами летіла.
Зіткнулися ми із нею – бились чи не бились,
Головне, щоби за нами татари вчепились.
Але знову не вдалося мурзу одурити.
Велів орді не гнатися, назад відступити.
Він погоню ту й затіяв, аби часу дати
Кошеві з усім здобутим Дністер подолати.
Як побачив Конєцпольський, що не буде діла.
Що орда у його пастку іти не схотіла,
Велів табору спускатись з пагорбів в долину
Та рухатись за ордою, дихаючи в спину.
Кантемір таке побачив, орду розвертає
І на табір, наче коршун стрімкий налітає.
Звісно, що на отих схилах табір роз’єднався.
Якби Кантемір у нього у ту мить ввірвався,
Було б тоді ляхам горе, були б страшні втрати.
Велить гетьман нам орду ту контратакувати.
Зіткнулися ми з ордою у чистому полі.
Закружляла танок смерті невгамовна доля.
Падали кривавим жнивом і наші, й татари,
Аж поки і тулумбасів почулись удари.
Значить, табір вже спустився з горбів у долину,
Тепер вози на два боки розійтись повинні.
А ми мали відступати й татар заманити
Під гармати наші, щоб їх вогнем перебити.
Хоч татари на ту хитрість знову не попались,
Але ж ми вже зовсім близько із ними рубались.
Ледве ми метнулись в табір і орду відкрили,
Як ударили мушкети з усієї сили.
Враз орда уся змішалась, назад повернула.
Поки вона у безладді налякана була,
Велів гетьман нам летіти поперед ордою,
Щоби її не пустити на той бік без бою.
Нам багато говорити про то і не треба.
Обігнали ми орду ту. Вже й сонечко з неба
Усміхалося, неначе за нас пораділо.
Під Мартиновим ми знову орду перестріли.
Та нас, звісно, не чекала і не сподівалась.
До старої переправи у безладді рвалась.
А ми вдарили з мушкетів і луків всі разом.
Орда знов перемішалась й кинулась одразу,
Щоб між двох вогнів не бути, зі схилів високих
У Дністер, щоб вплав дістатись до другого боку.
Кантеміра, навіть, куля , кажуть зачепила.
Кількасот бурхлива річка татар потопила.
Ми ж на березі крутому, звісно, не стояли,
А бігом до переправи й за річку помчали.
Поки вибратись ординці на той бік зуміли,
Ми вже їх вогнем мушкетним із води зустріли.
Хотів Кантемір нас збити, щоб берег звільнити,
Але йому не вдалося то легко зробити.
Поодинці проривались та у поле мчали,
А ми на чолі з Хмелецьким орду проводжали.
Попереду кіш татарський посувався шляхом.
Везли здобичі багато, що взяли у ляхів.
Ледь почули, що орда вся полягла у битві,
Стали кошем поспішати, полонених бити,
Хто чинити опір прагнув. Дітей викидали,
Щоби вози зі здобиччю трохи легші стали.
По всім шляху під ногами кинуте лежало
Добро, що його татари в страху покидали.
Наче зайці, розбігались татари зі шляху,
Ховались по ярах, балках та лісах від страху.
Кіш ми скоро наздогнали, татар перебили,
Всіх нещасних полонених, ще живих звільнили.
Самі собі дадуть раду. Ми ж далі помчали.
Аж до самого Хотинця отих татар гнали.
На жаль, того Кантеміра зловить не вдалося,
Про що, власне і жалію більше всього досі.
Зумів вирватися в поле, помчав до Буджаку,
Ледве в Стамбул не доскочив було з переляку.
З ним татар не так багато, більшість перебили.
Чи військові, чи селяни всіх переловили
По лісах та по яругах, де вони ховались.
Отак тоді під Мартиновим татарам дісталось.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію