Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Інша поезія
/
Брама
Два флорини в жмені
Шматок вітрила сірого
Безпритульної дірявої каравели
Флорентійця – сина нотаріуса –
Це маленьке льонове небо,
Яке заперечує довгодзьобий птах*
Смутку чорно-білої самотності,
Окриленої печалі моря:
Чекай**
Одкровення водяної пустелі
Такої ж байдужої як вітер***,
Що вічно дарує неспокій.
Чи може з того шматка вітрила
Змайструвати прапор республіки –
Білий з черленою лілією,
Тільки чим його відбілити –
Оцей сірий уривок тканини –
Все що лишилося, не загубилося
(Окрім надії на повернення,
Окрім хворобливої ностальгії
За вапняковим палаццо),
А ще думки про одного вигнанця,
Що замість необачного повернення
Мандрував до страшного інферно:
Краще б перетворився в чаплю
І мочив свої ноги довгі
В річці Арно – шукаючи кваків
Зелених.
Примітки:
Я хотів написати текст про трьох флорентійців, але написалось лише про двох. Тому в жмені затиснуті тільки два флорини – два золотих, ще тих – республіканських, з лілією та Іваном Хрестителем. Питання в чиїй жмені – в жмені того, Альберіго, чи того, хто обрав поводирем Вергілія?
* - подейкують, що першим птахом, якого побачив Альберіго перетнувши океан була біла чапля. Але то легенда. Сам Альберіго про це ні слова в своїх нотатках.
** - у Равенні розповідають, що нащадок Каччагуйди Єлисейського постійно чогось очікував, але я в то не вірю.
*** - Джироламо Савонарола, якось сказав, що вітер і до нього, і до його слів байдужий. Напевно, натякав, що вітер не буде роздмухувати багаття на якому йому судилось палахкотіти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Два флорини в жмені
«Загубить
Але загубить по-справжньому
Аби могти знайти…»
(Гійом Аполлінер)
Шматок вітрила сірогоБезпритульної дірявої каравели
Флорентійця – сина нотаріуса –
Це маленьке льонове небо,
Яке заперечує довгодзьобий птах*
Смутку чорно-білої самотності,
Окриленої печалі моря:
Чекай**
Одкровення водяної пустелі
Такої ж байдужої як вітер***,
Що вічно дарує неспокій.
Чи може з того шматка вітрила
Змайструвати прапор республіки –
Білий з черленою лілією,
Тільки чим його відбілити –
Оцей сірий уривок тканини –
Все що лишилося, не загубилося
(Окрім надії на повернення,
Окрім хворобливої ностальгії
За вапняковим палаццо),
А ще думки про одного вигнанця,
Що замість необачного повернення
Мандрував до страшного інферно:
Краще б перетворився в чаплю
І мочив свої ноги довгі
В річці Арно – шукаючи кваків
Зелених.
Примітки:
Я хотів написати текст про трьох флорентійців, але написалось лише про двох. Тому в жмені затиснуті тільки два флорини – два золотих, ще тих – республіканських, з лілією та Іваном Хрестителем. Питання в чиїй жмені – в жмені того, Альберіго, чи того, хто обрав поводирем Вергілія?
* - подейкують, що першим птахом, якого побачив Альберіго перетнувши океан була біла чапля. Але то легенда. Сам Альберіго про це ні слова в своїх нотатках.
** - у Равенні розповідають, що нащадок Каччагуйди Єлисейського постійно чогось очікував, але я в то не вірю.
*** - Джироламо Савонарола, якось сказав, що вітер і до нього, і до його слів байдужий. Напевно, натякав, що вітер не буде роздмухувати багаття на якому йому судилось палахкотіти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
