Вірш

Наташа

Я не боюся колонії і пана,
Для мене не страшні вони,
Для мене ще страшніше колонія у рідній хаті,
А нам здається то воля наша,
А насправді це не так…
Тож можемо піти ми,
Хоч до бога у рай
Хоч до диявола у пекло
Зовсім не важливо куди, всеодно сидимо…
Ми сидимо у колонії роками.
І чекаємо поки випустять нас на волю,
Але тільки ми чекаємо
І так все життя у рідній хаті проходить,
До самого прощання
Нам усім у колонії на нашій землі, волі не знайти.
Ми знаємо закони життя
Ми всі в умовностях живемо,
Бо боїмося ми лихослів'я
І тишком-нишком, плекаємо свій світок
У рідній хаті…
І все чекаємо на волю нашу,
А краще сиділи б неволі на чужині

Ми брешемо собі, іншим,
Та правду знає бог і чорт
І ми сміємося над собою,
А хочеться нам плакати
Хай не завжди, а зрідка, часом
Хай мені скажуть: вистачить на мізки нам капати
Ще й лякати нас, не волею та колонією
У рідній хаті…
Зараз все життя колонія,
Я в ній ув'язнений
І невільний тепер,
Є лише один квиток:
Я засуджений
і до життя приречений
Бо одна дорога чекає
і вороття вже немає.