Вірш

Наташа

Тече річка, тече століття,
Тече крізь час і простір,
Що їй людське лихоліття.
Так повелося, і з давніх-давен
Річка, забачивши горизонт,
Тече до нього і мірно дихає.
Над нею – небес величезна парасолька,
Цю мелодію річки він чує.
То вона співає, і пісня її
І живопис, як крила птиці,
Все людині віддає,
Він до неї душею завжди прагне.
І світло мелодію свою
Вдало вплітає в пісню річки, і сонце
Там, у дикому, північному краю
Лиш тільки вигляне у віконце,
І знову вечір над річкою
Вдало приховує таємниці вікові…
Цей останній відблиск, стривай, стривай
І висвітли стовпи німі!
Річка, річка, як людина,
Свій шлях знаходить у світобудові.
Йде, йде за століттям століття
І немає прекраснішого за утворення,
Чим світ Землі – моря та річки,
А течуть вони крізь часи
І служать вірно людині.