ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.18
15:38
У баби Одарки хата старенька
там сирістю вічною тхне із сіней,
сіра, полатана геть камізелька,
полущилась фарба з дубових дверей.
Скільки лишилось? Лиш Богу відомо.
Не кландає зайве, хай буде, що є.
Іноді трохи відходить від дому,
там сирістю вічною тхне із сіней,
сіра, полатана геть камізелька,
полущилась фарба з дубових дверей.
Скільки лишилось? Лиш Богу відомо.
Не кландає зайве, хай буде, що є.
Іноді трохи відходить від дому,
2024.10.18
11:05
Гомін, гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сина проганяє:
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме!"
"Мене, мамо, мене орда знає –
В чистім полі обминає".
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сина проганяє:
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме!"
"Мене, мамо, мене орда знає –
В чистім полі обминає".
2024.10.18
10:25
«Горобчику, — щебече матуся, — ти вже прокинувся? То біжи хутенько гамцяти, бо кашка вистигне», — цей ніжний щебет матінки супроводжує мене усе життя, і навіть зараз, коли її поруч немає, я чую цей щебет, ці ніжні переливи звуків, ці лагідні, пеленаючі сл
2024.10.18
09:05
Воно поживне, вміру і дотичне…
Воно тривожить певних ще до сну…
Як в очі не дивитись — симпатичне,
І гнівне, якщо викинуть в росу…
Воно сприйме будь-кого без обмежень,
Огляне вас із ніг до голови…
І порівно розділить гнівний стержень,
Воно тривожить певних ще до сну…
Як в очі не дивитись — симпатичне,
І гнівне, якщо викинуть в росу…
Воно сприйме будь-кого без обмежень,
Огляне вас із ніг до голови…
І порівно розділить гнівний стержень,
2024.10.18
08:11
Самотність – кара чи комфорту зона?
Трагедія чи іспити на біль?
А може особиста оборона,
горьований життя нового стиль?
Чи світ отих, що надто довіряли
і оголяли душі та серця?
Ділили потаємне із загалом
Трагедія чи іспити на біль?
А може особиста оборона,
горьований життя нового стиль?
Чи світ отих, що надто довіряли
і оголяли душі та серця?
Ділили потаємне із загалом
2024.10.18
05:33
Я уявити не можу,
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце не має тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце не має тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
2024.10.17
15:51
Скинувши Сатанаїла на землю із кодлом,
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
2024.10.17
11:56
пів біди визира із вікна
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
2024.10.17
10:07
маяк!
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
2024.10.17
09:27
Не так швидко, але вперто…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
2024.10.17
08:56
Щоразу, як заходить мова
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
2024.10.17
07:31
Вишенько-черешенько, дай-но свою ягідку,
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
2024.10.17
06:18
Негативні думки навернулися
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
2024.10.16
20:50
Коли я згадую літо дві тисячі дванадцятого
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
2024.10.16
13:13
В чому причина нинішнього страждання українського народу? Звісно, було 30 років "розбудови" країни по лекалах всенародної мудрості. Аж поки не стався останній всемудрий масовий вибір недопартії "слуг народу", що зламав усе і вся у внутрішніх механізма
2024.10.16
10:24
Хіба забудеш?
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.07.25
2024.06.21
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.15
2023.12.19
2023.11.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Кравченко (1985) /
Інша поезія
У пошуках кохання
Старша донька - Абаддона та середня донька - Мамона
не дружнелюбні були до молодшої доньки - Зореслави.
Вони постійно сварили Зореславу, і навіть батьки підбурювали конфлікти з Зореславою.
Зореслава ображалася на всіх своїх за те, що вони ображали її всіляко.
Біля замку знаходилось одиноке озеро, щоб заспокоїтись Зореслава ходила туди,
і сидячи поряд з озером плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,
тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої краплі - сльози,
озеро прошепотіло: «не плач мила, напиши історії про свої печалі та образи»
та й відразу все затихло.
Зореслава зраділа такому вислову і повернулася додому,
вже пізно вечері, а на неї чекали сестри і батькі, які знову почали її ображати.
Вона не витримала такого знущання та й побігла в сльозах до своєї кімнати, згадавши про шепотіння озера…
вночі почала писати правдиві історії про печалі та образи.
Наступного ранку, вона прокинуля з відчуттям легкості,
бо висловилася на папері, спустившись до сім'і з паперами у руці,
мама почала її ображати, і тим часом сестри підключился,
а батько підтримував всіляко двох доньок і дружину, бо вважав, що вони праві.
Вона знову не витримала і зла на своїх пішла до літописця віднести написані свої історії,
щоб він почитав. Наступного дня Зореслава підійшла до литописця,
щоб дізнатися рішення його, а коли зайшла у хатинку литописця, побачила його сердитим: «ти написала не цікаві історії.
Таке точно ніхто читати не буде.
Та ще й надодачу тема не відповідає сюжету», - сердито сказав литописець.
«Тоді віддайте мені мої історії, я виправлю все, що вам не сподобалося», - сумно промовила Зореслава.
«Давай зробимо так, нехай полежать твої історії, прийдеш через пару днів, я спробую виправити, хоч трохи, щоб люди читали тебе», - з посмішкою відповів литописець…
Зореслава спокійно пішла до замку, і там знову почалися сварки і образи,
які все більше злили і дратували її,
Зореслава не знала куди очі подіти від цього непорозуміння та й ще в сім’ї….
Темної ночі, вона пішла знову до того ж самого озера, але там знаходилася стара,
яку Зореслава помітила ненароком, стара теж звернула на неї увагу,
та й підійшла до неї і спитала: «що сталося?, дитино».
Вона сховала свої очі від сорому, і відповіла з опушеним носом:
«нічого не сталося, то вам здалося».
«брешеш, дитино», - сердито сказала стара.
«знаєш, ти можеш все мені розповісти, бо я бачу у тебе проблеми в сім’ї», - продовжила вона,
коли зникла злість. Зореслава розплакалася і промовила:
«у мене дійсно проблеми в сім’ї, всі мене сварять, зляться й ображають - і це продовжується постійно»,
відразу відкрила свою душу Зореслава незнайомій старій.
«хочеш, я тобі допоможу?», - спитала стара.
«звісно хочу, а як?», - здивувалась Зореслава питаючи стару.
«тобі треба знайти кохання, і тобі в цьому допоможу…
проведу обряд на кохання…
Ось побачиш, через три дні у тебе зявиться чоловік, дуже схожий на тебе…
Провести ще обряд від негативу в домі, тільки заплати мені за ці обряди».
Зореслава зраділа такій допомозі і побігла до сім’ї та у домі було тихо,
як ніколи її ніхто не сварив, не ображав, вона зібралася з думками,
попросила грошей на подарунок подрузі, а батько мовчки виділив гроші Зореславі.
Пізно вечері, Зореслава побігла до озера, де на неї чекала стара.
Дівчинка віддала гроші за обряди і промовила: «сьогодні, в домі було тихо, як ніколи"
"ось бачиш, я зробила тобі обряди і вони подіяли", - зраділа стара,
а потім покинула Зореславу, Зореслава продовжувала залишатися біля озера,
та зненацька відчула теплий погляд, повернулася і побачила хлопця. Хлопець їй всміхався.
А вона з усмішкою на устах побігла додому, запамятавши цю посмішку.
Тепер Зореслава, так само посміхалася як і він, сестри здивувалися,
коли бачили її такою посміхненою…
почали розпитувати її «чому посміхаєшся?», а коли вона не відповіла їм,
а просто промовчила, знову почали її сварити, ображати,
і мама теж підключалася до сестер.
На цей раз Зореслава серйозно образилася на них, і вирішила побігти у вечері до литописця
та поки бігла дорогою до литописця, зупинилася та побачила знайому,
яка читала людям її історії, а люди стояли біля неї і плакали разом з нею.
Зореслава образилася на знайому та підбігши до хатини литописця, зайшла у хату,
а літописець, повернувся до неї, і щоб не гаяти часу, відразу сказав їй,
що віддав її знайомій, бо нікому було виправити її сюжет історій, і тему до сюжету теж.
«а чому знайома читала від себе мої історії? Я ж написала, а не вона?», - спитала дівчина у литописця.
Литописець промовчав, а потім виставив Зореславу зі своєї хати.
Образившись на всі, вона побігла до озера, де на неї чекала
та сама стара. Дівчина по погляду зрозуміла,
що їй треба розповісти все старій, і невагаючись розповіла,
що її знову ображають, та й ще історії її читає знайома, як свої,
і литописець її знайому в цьому підтримує, що начебто,
то її історії і не хоче повертати мені.
«тобі треба провести обряд, щоб повернули тобі історіі твої, і все заспокоїться,
ось побачиш…люди підуть від неї, коли зрозуміють, що чужі історії,
тільки заплати за цей обряд», - промовила спокійно стара.
«так все дорого, мені не дадуть більше батьки грошей», - зі смутком промовила Зореслава.
«Чекай… ой, я таке побачила. У тебе батьки помруть через пів року, негайно, чуєш…
я проведу тобі обряд, тільки заплати мені за все», - з острахом сказала стара.
Зореслава дуже перелякалася, а потім перелякано побігла додому
та побачила, що всі сміються від якоїсь ситуації.
Тоді забігла до своєї кімнати, щоб заспокоїтися…думаючи,
як гроші попрахати у батьків. Рано вранці Зореслава придумала як гроші у батьків виманити,
все таки насмілилася попросити грошей у мами та тата, знову не задумуючись,
виділила гроші мама Зореславі. Зореслава зраділа і повернулася до своєї кімнати,
а пізно верочі, дівчина побігла до озера, де чекала на неї стара, розплатилася за всі обряди,
і стара спокійно пішла від Зореслави. Продовжуючи залишатися на самоті Зореслава сиділа
та й думала, і водночас питала себе: «а чому в мене не має коханого досі?,
а чому сварки не припиняються?».
Раптом підійшов той самий хлопець, який посміхався їй пару днів назад.
«привіт, познайомимся» звернувся до неї хлопець, а відповіді не почув.
Він повторив ще декілька разі, знов не почув відповіді та й полишив її,
повернувшись додому дівчина подумала, що правильно зробила, бо в неї боліло горло,
і вона не могла розмовляти. Та коли зайшла до своєї кімнати,
побачила сестер своіх, які сміялися над нею, і при цьому спитали її:
«в тебе ще є історії твої? віддай їх тій своїй знайомій,
вона краще за тебе пише, то її тепер історії»
«ні не має», - я відповіла сестрам, а сестри полишили її.
Зореслава не розуміючи нічого, пізно ввечері пішла знову до озера,
і сіла поряд з озером плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,
тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої каплі - сльози,
озеро прошепотіло: «обманула тебе стара» та й відразу все затихло.
Ще трохи побула біля озера та до неї підійшла стара, та доторкнулася до її плеча:
«доню у тебе все буде добе», - промовила стара,
повернувшись до старої Зореслава гнівно промовила:
«ви мене обманули». Стара трохи перелякалася,
але Зореслава не помітила легкого переляку, потім промовчила…
і відповіла: «ні, доню, ось побачиш, твій коханий йде до тебе… прийде приблизно осінню».
Зореслава промовчила і нічого не сказала.
«дивись у вас в домі гуляє всяка зла нечисть, віддай мені золото.
Я почищу його від зла. Поверну золото, воно буде сяяти і чистим.
Потім забереш золото додому», - продовжила стара.
«що?», - здивувалася Зореслава.
«ти не хочеш допомогти сім’ї і собі, я віддам тобі. У мене надійні руки
та й ми знаємо один одного».
Зореслава подумала…
і пішла додому, шукати золото, щоб віддати старій, бо важала,
що нічого в цьому страшного не має, просто почистить золото і поверну додому.
Прийшла додому та дома нікого не було, знайшла золото і побігла до озера віддавати його старій,
повернулась дівчина до озера та на неї вже чекала стара,
і Зореслава спокійно віддала золото, поки Зореслава глянула на пташку та стара швидко зникла,
оглянулася дівчина навкруги старої, як слід пропав.
Спочатку перелякалася Зореслава, що ні золота, ні старої,
а потім повернулася додому. А коли повернулася додому,
батьки почали сварити свою молодшу доньку, питати її:
«що сталося, поки дома нас не було? де золото?»
«не розумію я», - здивовано відповіла Зореслава…
і пішла до своєї кімнати. Промайнули місяці…настала осінь,
прокинувшись рано вранці Зореслава перелякалася,
бо всі знову сварили і звинувачули її у крадіжці, стоячи у кімнаті біля її ліжка.
Вона намагалася всіх своїх переконати, що це не вона вкрала золото,
та всі свої всеодно невірили їй та виставили її з замку.
Вона знову прийшла до озера, і сидячи поряд з озера плакала
і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,
тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої краплі - сльози,
озеро прошепотіло: «напиши історію про кохання»
та й відразу все затихло.
Вона зраділа від почутого та пішла шукати хатинку і знайшла,
зайшла у відчинені двері та почала писати історію про кохання,
коли закінчила писати історію, пішла до людей і почала читати її їм,
коли вона прочитала інший литописець почув прочитану неймовірну історії,
і запросив її до своєї хати.
Всі були задоволенні від прочитаної неймовірної історії про кохання Зореславою.
Люди ще довго не могли відійти від неймовірної історії про кохання,
а литописець негайно визнав Зореславу литописцем.
Плітки промайнули дуже швидко, навіть молода літописця почула неймовірну історію про кохання.
Невитримала і позвала до себе ту стару - бабусю, і приказала їй:
«заберіть у неї неймовірну історію про кохання, і нехай про неї всі забудять.
До речі обманіть її, поверніть їй зололо за ту неймовірну історію про кохання.
Це вже моя історія про кохання. Тепер я буду читати свою історію про кохання.
Так прочитаю, і відразу ж всі повірять мені, що це я написала».
Стара мовчки пішла, і відразу ж прийшла до озера чекати Зореславу.
Прийшовши туди, побачила, що Зореслава була щаслива…
і носила із собою папір з написаною неймовірною історією про кохання.
Стара звернулась до неї: «віддай мені цю історію про кохання,
і в тебе все буде, і до тебе поверниться твій коханий».
Дівчина повернулася до старої і промовила: «чого це?»,
а стара негайно віддала золото: «на тримай». Зореслава зраділа,
почала забирати, а стара вибила із рук папір з історією про кохання, забрала і історію,
і золото та й пішла. «стійте, а золото?», - спитала Зореслава,
а стара з далеку промовила: «забудь все». Тим часом молода литописця порозмовляла з литописцем,
який закохався в неймовірну історію про кохання Зореслави,
і вмовляла його визнати її літописцем неймовірної історії про кохання,
литописець здивувався, але послухався її, бо боявся втратити все.
Зореслава поглянула на озеро, а озеро засохло, поглянула на небо, а небо почорніло…
І всі забули її дуже швидко, як і її історії. Промайнула зима,
вона знову подивилася на небо, тільки на чоре…
і довго на нього дивилася невідриввючи очі, небо прошепотіло:
«поцілую його», та й відразу все затихло.
Дівчина пішла до засохлого озера, побачила сумного хлопця підійшла і поцілувала його.
Глянула на озеро, озеро стало - бакитним. Глянула на небо,
небо стало - блакитним. А потім хлопець поцівав її, і вони були щасливі…
тим часом підійшла до неї стара, та й повернула і історіі, і золото.
Потім вона разом з чоловіком повернулися додому, і побачила,
що всі раділи, всі були щасливі. А від молодої литописці всі відвернулися і забули її назавжди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У пошуках кохання
Історія
Наташа
Колись дуже давно Князь мав 3 доньок.Старша донька - Абаддона та середня донька - Мамона
не дружнелюбні були до молодшої доньки - Зореслави.
Вони постійно сварили Зореславу, і навіть батьки підбурювали конфлікти з Зореславою.
Зореслава ображалася на всіх своїх за те, що вони ображали її всіляко.
Біля замку знаходилось одиноке озеро, щоб заспокоїтись Зореслава ходила туди,
і сидячи поряд з озером плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,
тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої краплі - сльози,
озеро прошепотіло: «не плач мила, напиши історії про свої печалі та образи»
та й відразу все затихло.
Зореслава зраділа такому вислову і повернулася додому,
вже пізно вечері, а на неї чекали сестри і батькі, які знову почали її ображати.
Вона не витримала такого знущання та й побігла в сльозах до своєї кімнати, згадавши про шепотіння озера…
вночі почала писати правдиві історії про печалі та образи.
Наступного ранку, вона прокинуля з відчуттям легкості,
бо висловилася на папері, спустившись до сім'і з паперами у руці,
мама почала її ображати, і тим часом сестри підключился,
а батько підтримував всіляко двох доньок і дружину, бо вважав, що вони праві.
Вона знову не витримала і зла на своїх пішла до літописця віднести написані свої історії,
щоб він почитав. Наступного дня Зореслава підійшла до литописця,
щоб дізнатися рішення його, а коли зайшла у хатинку литописця, побачила його сердитим: «ти написала не цікаві історії.
Таке точно ніхто читати не буде.
Та ще й надодачу тема не відповідає сюжету», - сердито сказав литописець.
«Тоді віддайте мені мої історії, я виправлю все, що вам не сподобалося», - сумно промовила Зореслава.
«Давай зробимо так, нехай полежать твої історії, прийдеш через пару днів, я спробую виправити, хоч трохи, щоб люди читали тебе», - з посмішкою відповів литописець…
Зореслава спокійно пішла до замку, і там знову почалися сварки і образи,
які все більше злили і дратували її,
Зореслава не знала куди очі подіти від цього непорозуміння та й ще в сім’ї….
Темної ночі, вона пішла знову до того ж самого озера, але там знаходилася стара,
яку Зореслава помітила ненароком, стара теж звернула на неї увагу,
та й підійшла до неї і спитала: «що сталося?, дитино».
Вона сховала свої очі від сорому, і відповіла з опушеним носом:
«нічого не сталося, то вам здалося».
«брешеш, дитино», - сердито сказала стара.
«знаєш, ти можеш все мені розповісти, бо я бачу у тебе проблеми в сім’ї», - продовжила вона,
коли зникла злість. Зореслава розплакалася і промовила:
«у мене дійсно проблеми в сім’ї, всі мене сварять, зляться й ображають - і це продовжується постійно»,
відразу відкрила свою душу Зореслава незнайомій старій.
«хочеш, я тобі допоможу?», - спитала стара.
«звісно хочу, а як?», - здивувалась Зореслава питаючи стару.
«тобі треба знайти кохання, і тобі в цьому допоможу…
проведу обряд на кохання…
Ось побачиш, через три дні у тебе зявиться чоловік, дуже схожий на тебе…
Провести ще обряд від негативу в домі, тільки заплати мені за ці обряди».
Зореслава зраділа такій допомозі і побігла до сім’ї та у домі було тихо,
як ніколи її ніхто не сварив, не ображав, вона зібралася з думками,
попросила грошей на подарунок подрузі, а батько мовчки виділив гроші Зореславі.
Пізно вечері, Зореслава побігла до озера, де на неї чекала стара.
Дівчинка віддала гроші за обряди і промовила: «сьогодні, в домі було тихо, як ніколи"
"ось бачиш, я зробила тобі обряди і вони подіяли", - зраділа стара,
а потім покинула Зореславу, Зореслава продовжувала залишатися біля озера,
та зненацька відчула теплий погляд, повернулася і побачила хлопця. Хлопець їй всміхався.
А вона з усмішкою на устах побігла додому, запамятавши цю посмішку.
Тепер Зореслава, так само посміхалася як і він, сестри здивувалися,
коли бачили її такою посміхненою…
почали розпитувати її «чому посміхаєшся?», а коли вона не відповіла їм,
а просто промовчила, знову почали її сварити, ображати,
і мама теж підключалася до сестер.
На цей раз Зореслава серйозно образилася на них, і вирішила побігти у вечері до литописця
та поки бігла дорогою до литописця, зупинилася та побачила знайому,
яка читала людям її історії, а люди стояли біля неї і плакали разом з нею.
Зореслава образилася на знайому та підбігши до хатини литописця, зайшла у хату,
а літописець, повернувся до неї, і щоб не гаяти часу, відразу сказав їй,
що віддав її знайомій, бо нікому було виправити її сюжет історій, і тему до сюжету теж.
«а чому знайома читала від себе мої історії? Я ж написала, а не вона?», - спитала дівчина у литописця.
Литописець промовчав, а потім виставив Зореславу зі своєї хати.
Образившись на всі, вона побігла до озера, де на неї чекала
та сама стара. Дівчина по погляду зрозуміла,
що їй треба розповісти все старій, і невагаючись розповіла,
що її знову ображають, та й ще історії її читає знайома, як свої,
і литописець її знайому в цьому підтримує, що начебто,
то її історії і не хоче повертати мені.
«тобі треба провести обряд, щоб повернули тобі історіі твої, і все заспокоїться,
ось побачиш…люди підуть від неї, коли зрозуміють, що чужі історії,
тільки заплати за цей обряд», - промовила спокійно стара.
«так все дорого, мені не дадуть більше батьки грошей», - зі смутком промовила Зореслава.
«Чекай… ой, я таке побачила. У тебе батьки помруть через пів року, негайно, чуєш…
я проведу тобі обряд, тільки заплати мені за все», - з острахом сказала стара.
Зореслава дуже перелякалася, а потім перелякано побігла додому
та побачила, що всі сміються від якоїсь ситуації.
Тоді забігла до своєї кімнати, щоб заспокоїтися…думаючи,
як гроші попрахати у батьків. Рано вранці Зореслава придумала як гроші у батьків виманити,
все таки насмілилася попросити грошей у мами та тата, знову не задумуючись,
виділила гроші мама Зореславі. Зореслава зраділа і повернулася до своєї кімнати,
а пізно верочі, дівчина побігла до озера, де чекала на неї стара, розплатилася за всі обряди,
і стара спокійно пішла від Зореслави. Продовжуючи залишатися на самоті Зореслава сиділа
та й думала, і водночас питала себе: «а чому в мене не має коханого досі?,
а чому сварки не припиняються?».
Раптом підійшов той самий хлопець, який посміхався їй пару днів назад.
«привіт, познайомимся» звернувся до неї хлопець, а відповіді не почув.
Він повторив ще декілька разі, знов не почув відповіді та й полишив її,
повернувшись додому дівчина подумала, що правильно зробила, бо в неї боліло горло,
і вона не могла розмовляти. Та коли зайшла до своєї кімнати,
побачила сестер своіх, які сміялися над нею, і при цьому спитали її:
«в тебе ще є історії твої? віддай їх тій своїй знайомій,
вона краще за тебе пише, то її тепер історії»
«ні не має», - я відповіла сестрам, а сестри полишили її.
Зореслава не розуміючи нічого, пізно ввечері пішла знову до озера,
і сіла поряд з озером плакала і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,
тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої каплі - сльози,
озеро прошепотіло: «обманула тебе стара» та й відразу все затихло.
Ще трохи побула біля озера та до неї підійшла стара, та доторкнулася до її плеча:
«доню у тебе все буде добе», - промовила стара,
повернувшись до старої Зореслава гнівно промовила:
«ви мене обманули». Стара трохи перелякалася,
але Зореслава не помітила легкого переляку, потім промовчила…
і відповіла: «ні, доню, ось побачиш, твій коханий йде до тебе… прийде приблизно осінню».
Зореслава промовчила і нічого не сказала.
«дивись у вас в домі гуляє всяка зла нечисть, віддай мені золото.
Я почищу його від зла. Поверну золото, воно буде сяяти і чистим.
Потім забереш золото додому», - продовжила стара.
«що?», - здивувалася Зореслава.
«ти не хочеш допомогти сім’ї і собі, я віддам тобі. У мене надійні руки
та й ми знаємо один одного».
Зореслава подумала…
і пішла додому, шукати золото, щоб віддати старій, бо важала,
що нічого в цьому страшного не має, просто почистить золото і поверну додому.
Прийшла додому та дома нікого не було, знайшла золото і побігла до озера віддавати його старій,
повернулась дівчина до озера та на неї вже чекала стара,
і Зореслава спокійно віддала золото, поки Зореслава глянула на пташку та стара швидко зникла,
оглянулася дівчина навкруги старої, як слід пропав.
Спочатку перелякалася Зореслава, що ні золота, ні старої,
а потім повернулася додому. А коли повернулася додому,
батьки почали сварити свою молодшу доньку, питати її:
«що сталося, поки дома нас не було? де золото?»
«не розумію я», - здивовано відповіла Зореслава…
і пішла до своєї кімнати. Промайнули місяці…настала осінь,
прокинувшись рано вранці Зореслава перелякалася,
бо всі знову сварили і звинувачули її у крадіжці, стоячи у кімнаті біля її ліжка.
Вона намагалася всіх своїх переконати, що це не вона вкрала золото,
та всі свої всеодно невірили їй та виставили її з замку.
Вона знову прийшла до озера, і сидячи поряд з озера плакала
і плакала допоки не виплакала всі свої сльози до останку,
тільки тоді вона заспокоїлася. Після останньої краплі - сльози,
озеро прошепотіло: «напиши історію про кохання»
та й відразу все затихло.
Вона зраділа від почутого та пішла шукати хатинку і знайшла,
зайшла у відчинені двері та почала писати історію про кохання,
коли закінчила писати історію, пішла до людей і почала читати її їм,
коли вона прочитала інший литописець почув прочитану неймовірну історії,
і запросив її до своєї хати.
Всі були задоволенні від прочитаної неймовірної історії про кохання Зореславою.
Люди ще довго не могли відійти від неймовірної історії про кохання,
а литописець негайно визнав Зореславу литописцем.
Плітки промайнули дуже швидко, навіть молода літописця почула неймовірну історію про кохання.
Невитримала і позвала до себе ту стару - бабусю, і приказала їй:
«заберіть у неї неймовірну історію про кохання, і нехай про неї всі забудять.
До речі обманіть її, поверніть їй зололо за ту неймовірну історію про кохання.
Це вже моя історія про кохання. Тепер я буду читати свою історію про кохання.
Так прочитаю, і відразу ж всі повірять мені, що це я написала».
Стара мовчки пішла, і відразу ж прийшла до озера чекати Зореславу.
Прийшовши туди, побачила, що Зореслава була щаслива…
і носила із собою папір з написаною неймовірною історією про кохання.
Стара звернулась до неї: «віддай мені цю історію про кохання,
і в тебе все буде, і до тебе поверниться твій коханий».
Дівчина повернулася до старої і промовила: «чого це?»,
а стара негайно віддала золото: «на тримай». Зореслава зраділа,
почала забирати, а стара вибила із рук папір з історією про кохання, забрала і історію,
і золото та й пішла. «стійте, а золото?», - спитала Зореслава,
а стара з далеку промовила: «забудь все». Тим часом молода литописця порозмовляла з литописцем,
який закохався в неймовірну історію про кохання Зореслави,
і вмовляла його визнати її літописцем неймовірної історії про кохання,
литописець здивувався, але послухався її, бо боявся втратити все.
Зореслава поглянула на озеро, а озеро засохло, поглянула на небо, а небо почорніло…
І всі забули її дуже швидко, як і її історії. Промайнула зима,
вона знову подивилася на небо, тільки на чоре…
і довго на нього дивилася невідриввючи очі, небо прошепотіло:
«поцілую його», та й відразу все затихло.
Дівчина пішла до засохлого озера, побачила сумного хлопця підійшла і поцілувала його.
Глянула на озеро, озеро стало - бакитним. Глянула на небо,
небо стало - блакитним. А потім хлопець поцівав її, і вони були щасливі…
тим часом підійшла до неї стара, та й повернула і історіі, і золото.
Потім вона разом з чоловіком повернулися додому, і побачила,
що всі раділи, всі були щасливі. А від молодої литописці всі відвернулися і забули її назавжди.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію