ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Оксана Стемковська
2026.10.19

Ольга Садкова
2026.07.18

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Охмуд Песецький
2026.03.19

Арсеній Літванин
2026.02.25

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталія Валерівна Кравчук (1985) / Інша поезія

 Сварка Чорнобога і Білобога

Історія

Наташа

Комета спостерігала за панянкою. Вона була переконана, з нею щось негаразд — її посвіт виглядав мляво. Це спонукувало її розпочати розслідження. З'ясувавши обставини, Комета повістувала про можливе отруєння пані.
«Панна поранішня Зірка, розкажіть, що відбувалося дотеперішньої ночі? Хто дав вам трутину? Хто намагається вас убивати? Прошу поділіться з нами», - звернулися ми до неї. «ми всі готові підпомогати, окрім Чорнобога і Білобога, оскільки вони повсякчас гиркаються безпричинно й по причині».
«Що?! Отруя? Хто міг мені її дати?», - страхітливо відкликалася Зірка, вслід за сказаним нею швидко звалилася на Землю та уснула на ній. Аж ось місяченько, нічні зірниці та навіть старець - День угледіли це, вони перестрашилися, але ж нічогенько не могли вдіяти, лишень випитували один одного, як довідатися, хто отруїв Ранкову зорю, та як помирити Чорнобога і Білобога. Тим часом, поки Ранішня зірка дрімала, вона старалася позгадувати епізод минулої нічки, допоки не наступив поранок. І ось, уві сні, сплюща зоря угледіла: насправжки вона піддурила всіх - не її прагнули отруїти, а вона сама отруїла… зненацька картинка сну обірвалася. Вечір ворушиться довкола, ніде не бувало нікого, тільки яскраво-жовтий молодик та неприховані хмарищами зірки на імлистому полотнищі. Отоді місяць звернувся до старця - Дня:
«Хоч я і мудрований старець - День, але ж мені варто ретельно все вдуматися, адже ти гутариш правду», - зажурено мовив старець - День.
«Втім не зволікай, поки не настане порання».
Старець - День подався до своїх покоїв, а зорі повторно стали очевидцями суперечок між Чорнобогом і Білобогом. Зірки одержали змогу давати свідчення в процесі розгляду фактів слідцем. Отож сутичка між ними розпалахкоталися так, що навіть місяць, не видержавши, освітлив їх своїм освітленням.
«Чому ви знову гиркаєтеся? Коли ви зрештою припините гризтися?»,- спитав молодик.
«Аніколи», - відказали вони в один голос.
«Себто», - зчудувався місяченько.
Зненацька він помітив, що старець - День ледве поспів вернутися та приніс із собою відповідь.
«О, до нас завітали», - уповістив місячко.
«І що далі?», - удруге заразом запитали Чорнобог і Білобог.
«Я віджу, ви нічого не второпали. Всім насточортіли ваші свари. Ми вас помиримо і моментально, адже ваші суперечки безглузді. До речі, я винишпорив причину, хто отруїв Поранню зорю?».
«І…?»,- задумливо спитав Молодик.
«Це…»,- не встиг домовити старець -День, як знову наступив вечір, і невдовзі настала ніченька без ранку і без старця - Дня.
«день щезнув?! Може нічним зіркам вдасться встановити причини розсліду сподіяного злодіянню», мізкував самотній місяченько.
Цієї ночі зіходила Нічна Зірниця і раптово забалакала та її голос відлунням пронісся по нічному небокраю: «Це Ранкова Зоря отруїла Світання, тепер немає рання та дня, а тільки вечір і нічка».
Старець-День розплющив очиці й скоренько прибіг:
«Що? Як?», - ошелешено запитав він.
Місяченько заразом долучувався до старця - Дня
«От ми й довідалися, однак лишилось вивідати, чому пересварюються Чорнобог і Білобог. Хто знає, можливо, це підстава».
«Звернися до Сварога»,- відвічав старець - День.

Молодик довго прямував до Сварога, ледве встиг, поки нічка не минула.
«Сварогу, Чорнобог і Білобог лаються між собою, навіть доходить до сутички. Ти можеш дати нам настанову? Що робити?», - запитав місяць у Сварога.
Від учутого він розлютився й миттю примчався до них. Сварог так швидко дістався до них, що місяченько навіть не зміг з ним уподібнитися, тобто не до снаги нікому. Миттєво він помирив їх, і вони зрозуміли, чому не можуть існувати один без одного.
Зненацька на небозводі з’явилася ранкова зірочка, яка швидко мовила:
«Нехай настане порання, щоб знову встрінути світанок».
Старець-День пробудився, тріусфуючи безгомінню та порішившим проблемам.
Ось день промайнув, зник і безвучний вечір погожий. Нічка уже окреслює прозоро - сині затінки, ось вже і зірниці та місяченько зазирнули на землю. Темність навколо сяє і сяє, а далі поранішня зоря розсіювала темряву і проганяла ніченьку, сповісщяючи про те, що поранок прокинувся.

Обминайте чвар перед усіма. Хай бростки розбруеьковуються у косицю, а не в колючки.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2024-07-28 11:32:00
Переглядів сторінки твору 623
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.07.20 19:35
Автор у цю хвилину відсутній