
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
21:26
Реалії змінюються, а разом із ними трансформуються й батьківські стратегії поведінки. Якщо раніше психотравми найчастіше були результатом перманентного контролю, жорстокості, емоційного ігнорування чи маніпуляцій (про це йдеться в першій частині), сьогодн
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
21:14
Згорів на роботі" — це не про пожежника, як в чорному анекдоті, а про багатьох із нас. Навколо терміну "вигорання" існує багато спекуляцій і недостовірних тверджень, що вкотре розповсюджує поп-психологія. Це не про перевтому і не "забагато роботи". Т
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
2025.02.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталія Валерівна Кравчук (1985) /
Інша поезія
Сварка Чорнобога і Білобога
«Панна поранішня Зірка, розкажіть, що відбувалося дотеперішньої ночі? Хто дав вам трутину? Хто намагається вас убивати? Прошу поділіться з нами», - звернулися ми до неї. «ми всі готові підпомогати, окрім Чорнобога і Білобога, оскільки вони повсякчас гиркаються безпричинно й по причині».
«Що?! Отруя? Хто міг мені її дати?», - страхітливо відкликалася Зірка, вслід за сказаним нею швидко звалилася на Землю та уснула на ній. Аж ось місяченько, нічні зірниці та навіть старець - День угледіли це, вони перестрашилися, але ж нічогенько не могли вдіяти, лишень випитували один одного, як довідатися, хто отруїв Ранкову зорю, та як помирити Чорнобога і Білобога. Тим часом, поки Ранішня зірка дрімала, вона старалася позгадувати епізод минулої нічки, допоки не наступив поранок. І ось, уві сні, сплюща зоря угледіла: насправжки вона піддурила всіх - не її прагнули отруїти, а вона сама отруїла… зненацька картинка сну обірвалася. Вечір ворушиться довкола, ніде не бувало нікого, тільки яскраво-жовтий молодик та неприховані хмарищами зірки на імлистому полотнищі. Отоді місяць звернувся до старця - Дня:
«Хоч я і мудрований старець - День, але ж мені варто ретельно все вдуматися, адже ти гутариш правду», - зажурено мовив старець - День.
«Втім не зволікай, поки не настане порання».
Старець - День подався до своїх покоїв, а зорі повторно стали очевидцями суперечок між Чорнобогом і Білобогом. Зірки одержали змогу давати свідчення в процесі розгляду фактів слідцем. Отож сутичка між ними розпалахкоталися так, що навіть місяць, не видержавши, освітлив їх своїм освітленням.
«Чому ви знову гиркаєтеся? Коли ви зрештою припините гризтися?»,- спитав молодик.
«Аніколи», - відказали вони в один голос.
«Себто», - зчудувався місяченько.
Зненацька він помітив, що старець - День ледве поспів вернутися та приніс із собою відповідь.
«О, до нас завітали», - уповістив місячко.
«І що далі?», - удруге заразом запитали Чорнобог і Білобог.
«Я віджу, ви нічого не второпали. Всім насточортіли ваші свари. Ми вас помиримо і моментально, адже ваші суперечки безглузді. До речі, я винишпорив причину, хто отруїв Поранню зорю?».
«І…?»,- задумливо спитав Молодик.
«Це…»,- не встиг домовити старець -День, як знову наступив вечір, і невдовзі настала ніченька без ранку і без старця - Дня.
«день щезнув?! Може нічним зіркам вдасться встановити причини розсліду сподіяного злодіянню», мізкував самотній місяченько.
Цієї ночі зіходила Нічна Зірниця і раптово забалакала та її голос відлунням пронісся по нічному небокраю: «Це Ранкова Зоря отруїла Світання, тепер немає рання та дня, а тільки вечір і нічка».
Старець-День розплющив очиці й скоренько прибіг:
«Що? Як?», - ошелешено запитав він.
Місяченько заразом долучувався до старця - Дня
«От ми й довідалися, однак лишилось вивідати, чому пересварюються Чорнобог і Білобог. Хто знає, можливо, це підстава».
«Звернися до Сварога»,- відвічав старець - День.
Молодик довго прямував до Сварога, ледве встиг, поки нічка не минула.
«Сварогу, Чорнобог і Білобог лаються між собою, навіть доходить до сутички. Ти можеш дати нам настанову? Що робити?», - запитав місяць у Сварога.
Від учутого він розлютився й миттю примчався до них. Сварог так швидко дістався до них, що місяченько навіть не зміг з ним уподібнитися, тобто не до снаги нікому. Миттєво він помирив їх, і вони зрозуміли, чому не можуть існувати один без одного.
Зненацька на небозводі з’явилася ранкова зірочка, яка швидко мовила:
«Нехай настане порання, щоб знову встрінути світанок».
Старець-День пробудився, тріусфуючи безгомінню та порішившим проблемам.
Ось день промайнув, зник і безвучний вечір погожий. Нічка уже окреслює прозоро - сині затінки, ось вже і зірниці та місяченько зазирнули на землю. Темність навколо сяє і сяє, а далі поранішня зоря розсіювала темряву і проганяла ніченьку, сповісщяючи про те, що поранок прокинувся.
Обминайте чвар перед усіма. Хай бростки розбруеьковуються у косицю, а не в колючки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сварка Чорнобога і Білобога
Історія
Наташа
Комета спостерігала за панянкою. Вона була переконана, з нею щось негаразд — її посвіт виглядав мляво. Це спонукувало її розпочати розслідження. З'ясувавши обставини, Комета повістувала про можливе отруєння пані.«Панна поранішня Зірка, розкажіть, що відбувалося дотеперішньої ночі? Хто дав вам трутину? Хто намагається вас убивати? Прошу поділіться з нами», - звернулися ми до неї. «ми всі готові підпомогати, окрім Чорнобога і Білобога, оскільки вони повсякчас гиркаються безпричинно й по причині».
«Що?! Отруя? Хто міг мені її дати?», - страхітливо відкликалася Зірка, вслід за сказаним нею швидко звалилася на Землю та уснула на ній. Аж ось місяченько, нічні зірниці та навіть старець - День угледіли це, вони перестрашилися, але ж нічогенько не могли вдіяти, лишень випитували один одного, як довідатися, хто отруїв Ранкову зорю, та як помирити Чорнобога і Білобога. Тим часом, поки Ранішня зірка дрімала, вона старалася позгадувати епізод минулої нічки, допоки не наступив поранок. І ось, уві сні, сплюща зоря угледіла: насправжки вона піддурила всіх - не її прагнули отруїти, а вона сама отруїла… зненацька картинка сну обірвалася. Вечір ворушиться довкола, ніде не бувало нікого, тільки яскраво-жовтий молодик та неприховані хмарищами зірки на імлистому полотнищі. Отоді місяць звернувся до старця - Дня:
«Хоч я і мудрований старець - День, але ж мені варто ретельно все вдуматися, адже ти гутариш правду», - зажурено мовив старець - День.
«Втім не зволікай, поки не настане порання».
Старець - День подався до своїх покоїв, а зорі повторно стали очевидцями суперечок між Чорнобогом і Білобогом. Зірки одержали змогу давати свідчення в процесі розгляду фактів слідцем. Отож сутичка між ними розпалахкоталися так, що навіть місяць, не видержавши, освітлив їх своїм освітленням.
«Чому ви знову гиркаєтеся? Коли ви зрештою припините гризтися?»,- спитав молодик.
«Аніколи», - відказали вони в один голос.
«Себто», - зчудувався місяченько.
Зненацька він помітив, що старець - День ледве поспів вернутися та приніс із собою відповідь.
«О, до нас завітали», - уповістив місячко.
«І що далі?», - удруге заразом запитали Чорнобог і Білобог.
«Я віджу, ви нічого не второпали. Всім насточортіли ваші свари. Ми вас помиримо і моментально, адже ваші суперечки безглузді. До речі, я винишпорив причину, хто отруїв Поранню зорю?».
«І…?»,- задумливо спитав Молодик.
«Це…»,- не встиг домовити старець -День, як знову наступив вечір, і невдовзі настала ніченька без ранку і без старця - Дня.
«день щезнув?! Може нічним зіркам вдасться встановити причини розсліду сподіяного злодіянню», мізкував самотній місяченько.
Цієї ночі зіходила Нічна Зірниця і раптово забалакала та її голос відлунням пронісся по нічному небокраю: «Це Ранкова Зоря отруїла Світання, тепер немає рання та дня, а тільки вечір і нічка».
Старець-День розплющив очиці й скоренько прибіг:
«Що? Як?», - ошелешено запитав він.
Місяченько заразом долучувався до старця - Дня
«От ми й довідалися, однак лишилось вивідати, чому пересварюються Чорнобог і Білобог. Хто знає, можливо, це підстава».
«Звернися до Сварога»,- відвічав старець - День.
Молодик довго прямував до Сварога, ледве встиг, поки нічка не минула.
«Сварогу, Чорнобог і Білобог лаються між собою, навіть доходить до сутички. Ти можеш дати нам настанову? Що робити?», - запитав місяць у Сварога.
Від учутого він розлютився й миттю примчався до них. Сварог так швидко дістався до них, що місяченько навіть не зміг з ним уподібнитися, тобто не до снаги нікому. Миттєво він помирив їх, і вони зрозуміли, чому не можуть існувати один без одного.
Зненацька на небозводі з’явилася ранкова зірочка, яка швидко мовила:
«Нехай настане порання, щоб знову встрінути світанок».
Старець-День пробудився, тріусфуючи безгомінню та порішившим проблемам.
Ось день промайнув, зник і безвучний вечір погожий. Нічка уже окреслює прозоро - сині затінки, ось вже і зірниці та місяченько зазирнули на землю. Темність навколо сяє і сяє, а далі поранішня зоря розсіювала темряву і проганяла ніченьку, сповісщяючи про те, що поранок прокинувся.
Обминайте чвар перед усіма. Хай бростки розбруеьковуються у косицю, а не в колючки.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію