Благаю тебе, не гортай монітора сторінки,
Не трать свої нерви на мій завіршований жаль.
Ти краще іди притулитись до іншої жінки,
А я із душі буду далі зривати вуаль.

Не треба дощем припадати до кожного слова,
Воно ж так болить після доторку наших сердець.
У пам’яті досі блукає проклята розмова,
Коли народила я пошепки слово «кінець».

Я знаю: слова будуть знову сплітатись у вірші,
І битись безвихідно в тісних обіймах рядка....
Дивлюсь на хмаринку.... Чому наші долі не інші?
Чому наша доля така по-чужому гірка?