Нестерпна біль ятрить душевний спокій і печаль мов жало,
Лящить у серці величчю паїв, потоком відчуттів твоїх,

Які спіткали твій світогляд, філософію та ідеали,
Породжуючи грішно-мовний сон, в якому часто, зволікаючи

Дістаєш достатньо сил, гарячої облави.
Споконвіків усе досліджуєш цікаві сторони ріки Обави.

Шукаєш мецената, здатного купити повен дім твоїх обійм,
Шукаєш віднайти ту особистість, немов виблискуючи за парканом, засяявши мов вогник чистоти у нім.

Ти прагнеш всього, перетворюєш обійми в показуху сил,
Шукаєш Музи, наповнивши текіли тим гірким напоєм,
Спотворюєш в них сіре коло в пусто-цвітний грим.

Шукаєш шлях до сцени вічного кохання,
Абсурд думок не до шляху. Тобі іще далеко йти...
Та йтимеш доти, поки зустрінеш те своє кохання,

Яке запалить вогник теплоти, осяє дім твій затишком,
зігріється любов'ю від вічних холодів, дерзкої мерзлоти.
Кохання – це дарунок в вічність, яке дає той вірний шлях,

Шукаючи та віднайшовши кращу долю,
Дарує оксамит відповідальності, театр сподівань,
Що містить в собі все найкраще – сценічне почуття та волю.

26.01.2015