Де Ти сховалась моя неприступная Царице,
Моя опора, досвід безкінечності буття?..
Де оживає цвіт небесної жоржини,
В якій облаві зводиш серце у окаянності життя?.

Немовби паростки троянд, зітхаючих в коханні безумовно,
Надаєш любовного відтінку та шаленості стрічань.
Ти зводиш думку, пустотливо створюєш тонке сплетіння,
Що майорить як емоційний стан легких бажань.

Де сонця промінь височіє в далечінь
У високоснім яру теплоти кохання,
Де той високий відлік тайму зволікає
Лімітовані кордони побажань до каяття.

Ти луком своїм лядуєш охочих незбагненно,
Страждучи феромональності душі встрічань.
Як та заноза, зводиш думку, трепет, ласку, мову,
Темпераментно гортаєш емоційний та психічний стан.

Стрічаючи Тебе, побачив перший безутішний усміх,
Що засяяв відблиском в тактильнім відображенні злиття.
Ти необачно поринаєш стиком поглядів та прагнеш
Радувати спілкуванням, створюючи оди упродовж життя.

Кохана моя Леле, неприступная Царице,
Зводиш думку, усміх, душу, емоційний стан…
І плаючи відносин, надаєш спокою, дихання, бажання,
Обрамлюючи образ в віковічний храм.

29.05.2018