Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як Хорс до Києва перебирався
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як Хорс до Києва перебирався
В сум’ятті і тривозі віщий Торд.
Бо ж треба вірне рішення прийняти –
Чи це священне місце полишати,
Де віковічно Хорсові народ
Пожертви ніс? Та виконати волю
Кагана Володимира, який
Прислав гінця. Наказ суворий свій,
Що має Хорса вирішити долю,
Замаскував проханням. Повелів,
Аби кумира Хорсового скоро
Привезли і поставили на Гору,
Поміж других могутніх теж богів.
З одного боку – як же може буть,
Щоб капище правічне зруйнувати?
Тут довелося Хорсові стояти
Віки й віки. Сюди всі роси йдуть
Аби йому пожертви принести.
Тут Хорсунь славний росів войовничих.
Чи ж полишати місце оце личить?
Та й між богами Хорса помістить?
Чи не впаде від того його гнів
На рід увесь? Зрівнять його з другими?
Нехай богами, але все ж чужими.
Хоча, то ж Київ, де каган сидів.
З другого боку – Хорсунь вже не той.
Тут зовсім мало росів залишилось.
Все більше й більше в Києві селились.
Були причини, звісно, що на то.
І що каган у Київ перебравсь,
Забрав дружину. Знать вся потяглася.
Столиця майже пусткою взялася.
Лиш ті, хто старих звичаїв тримавсь,
Іще сиділи в Хорсуні. Між тим,
Від міста уже мало що зосталось.
Від угрів при Олегові дісталось
Йому добряче. Лиш вогонь та дим
Вони тоді лишили по собі.
Всі селища навколо зруйнували,
Ордою аж до Києва погнали,
З собою взявши сотнями рабів.
А нині Степ кидає раз по раз
Невпинні орди печенігів клятих.
А чи старі спроможні їх спиняти?
Для Хорсуня настав непевний час.
Поки над Россю росії жили,
Вони мечами ворога стрічали.
Тож в Хорсуні і стін не будували,
Бо самі роси стінами були.
Тепер, коли від Хорсуня того
Лишилася тільки минула слава,
Здавалось, Хорс вже краєм цим не правив.
Позбавились прихильності його.
І от каган, що в Києві сидів,
Велів і Хорсу в Київ перебратись.
А Торд не має сили опиратись.
Уже давно немає тих часів,
Коли одним лиш Хорсовим ім’ям
Він міг кагана волю зупинити.
І той нічого з тим не міг вчинити.
Бо Хорс Великий понад всіх стояв.
Міг будь-кого у жертву принести
Й каган супроти стати не посміє.
А нині залишились лиш надії
Щоб Хорсу чужоземця піднести.
Ні, із походів вдалих, далебі,
З Царграду, чи Ітилю, чи Хвалисів,
Сюди дружини росів ще тяглися,
Вели рабів, як здобич, при собі.
Струмки криваві на олтар лились
В подяку, аби Хорса вдовольнити.
Та чи то стали рідко так ходити?
Чи то від свого бога відреклись?
Минають Хорсунь і на Київ йдуть.
То, може й, справді, Хорсу перебратись?
Учора зранку став його питатись.
Без його волі ж бо не поведуть.
З самого ранку день похмурим був
І сірі хмари Хорса лик сховали.
Жерці півнів вгодованих дістали,
Щоб він їх крик привітливий почув.
Та крик півнів тих хмар не розігнав.
Торд взяв тоді жертовний ніж у руки.
За мить, під величальних гімнів звуки,
Півням він їхні голови зрубав.
І полилася життєдайна кров.
Півні ще в корчах смертних тріпотіли,
Як хмари промінь сонця пропустили.
Здавалось, Хорс нарешті їх зборов.
Та ненадовго. Бо уже за мить
Зробилось небо знову темно-сірим…
От і лама Торд голову допіру,
Не знає, як усе то пояснить.
Десь підсвідомо відчуває він,
Що в Києві добра їм не чекати.
Там справжніх росів зовсім не багато.
Кого не запитай – то слов’янин.
Їх там багато. Через то каган
Уже почав і князем прозиватись.
І їхньому Перуну поклонятись.
Хто зна, що на них в Києві чига?
Але й лишатись тут – також біда.
Нема кому від Степу захистити…
Ще місяць блідочолий з неба світить,
Прислужникам він вже наказ віддав.
Як виднокрай вже рожевіти став,
Взялися треби перед ним творити.
І співами тужливими просити,
Щоб він на шлях далекий дозвіл дав.
Скропили кров’ю кам’яні вуста,
Навколо нього кров’ю все полляли.
Волів з важкою мажею пригнали.
Сам Торд перед Великим Хорсом став,
Вклонився низько. Наче у отвіт,
Над виднокраєм стрімко Хорс піднявся.
Світ осіяв. Торд більше не вагався.
Велить їм Хорс, що вже збиратись слід.
Прислужники за заступи взялись,
Щоб кам’яного Хорса обкопати.
Йому віками довелось вростати
У землю цю, віднайдену колись.
І от тепер прийшов, нарешті, час
Собі нове пристанище шукати.
Із Хорсуня прийшли всі помагати.
Їх поміч знадобилася якраз.
Бо ж Хорс важкий. Ледь витягли з землі,
Понесли і на мажу положили.
Дорогу щедро кров’ю покропили.
Так Торд своїм прислужникам велів.
Аж зарипіла мажа від ваги,
Чи то від жалю? Всі кругом стояли
І піт рясний та сльози утирали.
Бо ж ідола донести до снаги
Іще було. А як їм бути далі?
Бо ж то не ідол – бог їх полиша.
Отож болить у кожного душа.
Воли пішли – всі на коліна впали.
Боялися: впаде враз божий гнів
За те, що свого бога відрікались.
З тривогою у небеса вдивлялись.
Та Хорс байдуже з висоти світив.
Хоч знав: лише коротких вісім літ
Йому прийдеться в Києві стояти.
А далі князь велить все зруйнувати,
Щоби Христу відкрити новий світ.
Перуна стягнуть Ручаєм в ріку,
Аж до порогів будуть проводжати,
Щоб людям і надії не лишати.
Для інших улаштують смерть легку.
На цурки порубають та в огні
Попалять. А от Хорса будуть бити
Кувалдами, на порох щоб скришити…
Та Хорс байдужим буде в вишині.
Бо ж треба вірне рішення прийняти –
Чи це священне місце полишати,
Де віковічно Хорсові народ
Пожертви ніс? Та виконати волю
Кагана Володимира, який
Прислав гінця. Наказ суворий свій,
Що має Хорса вирішити долю,
Замаскував проханням. Повелів,
Аби кумира Хорсового скоро
Привезли і поставили на Гору,
Поміж других могутніх теж богів.
З одного боку – як же може буть,
Щоб капище правічне зруйнувати?
Тут довелося Хорсові стояти
Віки й віки. Сюди всі роси йдуть
Аби йому пожертви принести.
Тут Хорсунь славний росів войовничих.
Чи ж полишати місце оце личить?
Та й між богами Хорса помістить?
Чи не впаде від того його гнів
На рід увесь? Зрівнять його з другими?
Нехай богами, але все ж чужими.
Хоча, то ж Київ, де каган сидів.
З другого боку – Хорсунь вже не той.
Тут зовсім мало росів залишилось.
Все більше й більше в Києві селились.
Були причини, звісно, що на то.
І що каган у Київ перебравсь,
Забрав дружину. Знать вся потяглася.
Столиця майже пусткою взялася.
Лиш ті, хто старих звичаїв тримавсь,
Іще сиділи в Хорсуні. Між тим,
Від міста уже мало що зосталось.
Від угрів при Олегові дісталось
Йому добряче. Лиш вогонь та дим
Вони тоді лишили по собі.
Всі селища навколо зруйнували,
Ордою аж до Києва погнали,
З собою взявши сотнями рабів.
А нині Степ кидає раз по раз
Невпинні орди печенігів клятих.
А чи старі спроможні їх спиняти?
Для Хорсуня настав непевний час.
Поки над Россю росії жили,
Вони мечами ворога стрічали.
Тож в Хорсуні і стін не будували,
Бо самі роси стінами були.
Тепер, коли від Хорсуня того
Лишилася тільки минула слава,
Здавалось, Хорс вже краєм цим не правив.
Позбавились прихильності його.
І от каган, що в Києві сидів,
Велів і Хорсу в Київ перебратись.
А Торд не має сили опиратись.
Уже давно немає тих часів,
Коли одним лиш Хорсовим ім’ям
Він міг кагана волю зупинити.
І той нічого з тим не міг вчинити.
Бо Хорс Великий понад всіх стояв.
Міг будь-кого у жертву принести
Й каган супроти стати не посміє.
А нині залишились лиш надії
Щоб Хорсу чужоземця піднести.
Ні, із походів вдалих, далебі,
З Царграду, чи Ітилю, чи Хвалисів,
Сюди дружини росів ще тяглися,
Вели рабів, як здобич, при собі.
Струмки криваві на олтар лились
В подяку, аби Хорса вдовольнити.
Та чи то стали рідко так ходити?
Чи то від свого бога відреклись?
Минають Хорсунь і на Київ йдуть.
То, може й, справді, Хорсу перебратись?
Учора зранку став його питатись.
Без його волі ж бо не поведуть.
З самого ранку день похмурим був
І сірі хмари Хорса лик сховали.
Жерці півнів вгодованих дістали,
Щоб він їх крик привітливий почув.
Та крик півнів тих хмар не розігнав.
Торд взяв тоді жертовний ніж у руки.
За мить, під величальних гімнів звуки,
Півням він їхні голови зрубав.
І полилася життєдайна кров.
Півні ще в корчах смертних тріпотіли,
Як хмари промінь сонця пропустили.
Здавалось, Хорс нарешті їх зборов.
Та ненадовго. Бо уже за мить
Зробилось небо знову темно-сірим…
От і лама Торд голову допіру,
Не знає, як усе то пояснить.
Десь підсвідомо відчуває він,
Що в Києві добра їм не чекати.
Там справжніх росів зовсім не багато.
Кого не запитай – то слов’янин.
Їх там багато. Через то каган
Уже почав і князем прозиватись.
І їхньому Перуну поклонятись.
Хто зна, що на них в Києві чига?
Але й лишатись тут – також біда.
Нема кому від Степу захистити…
Ще місяць блідочолий з неба світить,
Прислужникам він вже наказ віддав.
Як виднокрай вже рожевіти став,
Взялися треби перед ним творити.
І співами тужливими просити,
Щоб він на шлях далекий дозвіл дав.
Скропили кров’ю кам’яні вуста,
Навколо нього кров’ю все полляли.
Волів з важкою мажею пригнали.
Сам Торд перед Великим Хорсом став,
Вклонився низько. Наче у отвіт,
Над виднокраєм стрімко Хорс піднявся.
Світ осіяв. Торд більше не вагався.
Велить їм Хорс, що вже збиратись слід.
Прислужники за заступи взялись,
Щоб кам’яного Хорса обкопати.
Йому віками довелось вростати
У землю цю, віднайдену колись.
І от тепер прийшов, нарешті, час
Собі нове пристанище шукати.
Із Хорсуня прийшли всі помагати.
Їх поміч знадобилася якраз.
Бо ж Хорс важкий. Ледь витягли з землі,
Понесли і на мажу положили.
Дорогу щедро кров’ю покропили.
Так Торд своїм прислужникам велів.
Аж зарипіла мажа від ваги,
Чи то від жалю? Всі кругом стояли
І піт рясний та сльози утирали.
Бо ж ідола донести до снаги
Іще було. А як їм бути далі?
Бо ж то не ідол – бог їх полиша.
Отож болить у кожного душа.
Воли пішли – всі на коліна впали.
Боялися: впаде враз божий гнів
За те, що свого бога відрікались.
З тривогою у небеса вдивлялись.
Та Хорс байдуже з висоти світив.
Хоч знав: лише коротких вісім літ
Йому прийдеться в Києві стояти.
А далі князь велить все зруйнувати,
Щоби Христу відкрити новий світ.
Перуна стягнуть Ручаєм в ріку,
Аж до порогів будуть проводжати,
Щоб людям і надії не лишати.
Для інших улаштують смерть легку.
На цурки порубають та в огні
Попалять. А от Хорса будуть бити
Кувалдами, на порох щоб скришити…
Та Хорс байдужим буде в вишині.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
