Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Інша поезія
Тінь тополі
На битій дорозі
До кумедного міста Реймса*,
Де собор колючий
Наче щетина дика,
Мене зустрів лігурійський граф**
Чи то поліграф,
Чи то монограф,
Чи то оліго але теж граф
(Трохи підсліпкуватий,
З моноклем та ясеневою тростиною)
І подумав, що я дзвонар
(Переплутав, бо Плуто)
Та й порадив:
«Квазімодо, не спи,
Краще спалюй мости
До поганського Ріміні***.
Або кораблі –
Лишай лише сивий попіл
На піні хвиль.
Мешканцю готичної башти!
Ти не герой і не варвар,
Ти клишоногий мисливець
На лангобардів.
Зціплюєш зуби,
Заховавши під каптур
Ім’я заповітне Рома****,
Малюєш собаку білого
Між дірками черевиків
На чорній воловій шкірі спокою
Пензликом скрипторія Сонце!»
Краще б той граф
Тікав би за обрій
До королівства тополь
На П’яцца-дель-Пополо*****
Чи купив би корову Му
На ринку Мантуї.
Примітки:
* - там у соборі колись невідомо звідки з’являлась олія, якою мастили голову чергового дивака-франка. Тому і кумедне оте місто – Реймс.
** - насправді то був не граф, а герцог. І не з Лігурії, а з П’ємонту. Такий собі альпійський Савонарола. І походив він від кондот’єрів гвельфської орієнтації.
*** - був один Малатеста – сеньйор Ріміні, що називав себе поганцем і бешкетував. Навіть влаштовував у Ріміні поганські ігрища. За це на нього Папа образився.
**** - переважно заповітне ім’я Рома ховали не під каптур, а в шкіряну трикутну торбу. Але монахи…. Хоча вони теж…
****** - на П’яцца-дель-Пополо неодноразово бачили привидів. Микола – скіта посіденте (scita possidente) збрехати не дасть…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тінь тополі
«… Прочани струминою однією
До замку й до Петра туди текли
І другою вертались течією…»
(Данте Аліг’єрі)
На битій дорозі До кумедного міста Реймса*,
Де собор колючий
Наче щетина дика,
Мене зустрів лігурійський граф**
Чи то поліграф,
Чи то монограф,
Чи то оліго але теж граф
(Трохи підсліпкуватий,
З моноклем та ясеневою тростиною)
І подумав, що я дзвонар
(Переплутав, бо Плуто)
Та й порадив:
«Квазімодо, не спи,
Краще спалюй мости
До поганського Ріміні***.
Або кораблі –
Лишай лише сивий попіл
На піні хвиль.
Мешканцю готичної башти!
Ти не герой і не варвар,
Ти клишоногий мисливець
На лангобардів.
Зціплюєш зуби,
Заховавши під каптур
Ім’я заповітне Рома****,
Малюєш собаку білого
Між дірками черевиків
На чорній воловій шкірі спокою
Пензликом скрипторія Сонце!»
Краще б той граф
Тікав би за обрій
До королівства тополь
На П’яцца-дель-Пополо*****
Чи купив би корову Му
На ринку Мантуї.
Примітки:
* - там у соборі колись невідомо звідки з’являлась олія, якою мастили голову чергового дивака-франка. Тому і кумедне оте місто – Реймс.
** - насправді то був не граф, а герцог. І не з Лігурії, а з П’ємонту. Такий собі альпійський Савонарола. І походив він від кондот’єрів гвельфської орієнтації.
*** - був один Малатеста – сеньйор Ріміні, що називав себе поганцем і бешкетував. Навіть влаштовував у Ріміні поганські ігрища. За це на нього Папа образився.
**** - переважно заповітне ім’я Рома ховали не під каптур, а в шкіряну трикутну торбу. Але монахи…. Хоча вони теж…
****** - на П’яцца-дель-Пополо неодноразово бачили привидів. Микола – скіта посіденте (scita possidente) збрехати не дасть…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
