Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як було створено світ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як було створено світ
Колись не було нічого на білому світі,
Лиш одна вода холодна хлюпалась навколо.
І ходив Господь водою, мов безмежним полем.
Думав, що б Йому такого гарного зробити.
Коли бачить – поряд плава бульбашка із піни,
Щось в тій бульбашці великій ворушиться, наче.
Розколупав її жезлом й щось дивне побачив:
Чорний малий чоловічок, борідочка клином,
З довгим хвостом і ріжками. Став Господь питати
В чорного того створіння, яке ім’я має.
А той буркнув в отвіт Йому: - А звідки я знаю?
- Я тебе Сатаніїлом буду називати! –
Сказав Господь, - Давай разом з тобою ходити.
І пішли вони водою. Довго так ходили,
Але ж ноги не залізні, скоро й натрудили,
Захотілося присісти, трохи відпочити.
А де сісти, як вода лиш навколо холодна?
Каже Бог Сатаніїлу: - А пірни під воду,
Візьми жменю землі Мені із самого споду.
Не забудь при тім сказати: «По волі Господній!»
І неси сюди скоріше. Пірнув той у воду,
Узяв жменю землі звідти та й собі міркує:
«Скажу я «По моїй волі!». Бог же не почує.
Я ж в прислужниках у Нього ходити не згоден».
Випірнув нагору, глянув, а в жмені нічого.
Бог сміється: - Хотів, мабуть, мене одурити?!
По-своєму хотів якось, певно учинити?!
Чи ж не знаєш, що не можна одурити Бога?!
Пірнай знову. Той пірнає, до дна допливає.
Вхопив знову землі в жменю та й каже уперто:
- Беру це по моїй волі! Хоч думав доперти.
Та випірнув, знов у жмені нічого немає.
Бог насупився: - Ти знову за своє узявся?!
Пірнай втретє та роби так, як тобі веліли!
Пірнув той у воду втретє, дістав дна насилу.
Вхопив жменю, вже би, може і не упирався,
Сказав було: «В ім’я Боже!» Та думка майнула:
«Може, я тримав не міцно, того й вислизає.
Просто землю міцно-міцно затиснути маю
Обома руками». Думка все й перевернула.
Вхопив обома руками та міцно затиснув.
Сказав: - Із моєї волі! – й нагору подався.
А нагорі знов побачив – без землі зостався.
Подививсь Господь на пику його зовсім кислу,
Каже: - З тебе вже нічого доброго не вийде,
Коли, навіть найпростіше не здатен зробити.
Глянь, під нігтями земельки не зміг прихопити?!
Давай сюди! От порода! Геть не має стиду!
Виколупав той з-під нігтів трохи землі тої,
Посипав понад водою й пагорок з’явився.
А на нім дерева, зелень, виноград повився.
Вітерець анішелесне у повнім спокої.
Бог присів з Сатанаїлом на пагорку тому.
Утомився, на травичці приліг відпочити
Та й заснув, узявсь тихенько лиш носом сопіти.
А Сатанаїл надумавсь помститися Йому.
Заздрощі його здолали, що не такий дужий
І не такий всемогутній. Що його робити?
Тож надумався він Бога сонного втопити.
І порадів він тій думці своїй підлій дуже.
Ухопив на руки Бога, щоб вкинути в воду.
Став до води підступатись, а вона від нього.
І тільки земля тверда йому стелиться під ноги.
Він прискоритись надумав, додав собі ходу.
Та вода все відступає. Біг, аж утомився,
Але до води не може він ніяк дістатись.
Зупинився, скільки ж можна за водою гнатись?
Не огледівсь, як на тому ж місці опинився,
Звідки рушав. Убік глянув, вода за два кроки.
Давай він туди до неї. А вона від нього.
Біг він, біг...та повернувся знов до місця того.
Поклав Господа на землю. А Той відкрив око
Та й питає: - Що ти робиш? А той отвічає:
- Та думаю, як би землю нам перехрестити.
- Так уже ж перехрестили всі сторони світу.
Та й земелька, бачу тепер гарний обшир має.
Є де звіра розплодити, рослин насадити.
Та ще трохи відпочину. Та й заплющив очі.
А Сатанаїл згубити Його дуже ж хоче.
Яму здумав тоді клятий у землі прорити.
Земля ж, думає, тоненька, до води дорию
Та і вкину туди Бога, хай потоне скоро.
Копав-копав, нарив землі навкруг цілі гори,
Бачить, до води дістатись навряд чи зуміє.
Виліз втомлений нагору, тут і Бог прокинувсь.
- Ну, що, - каже, - тепер бачиш, який ти безсилий.
Хотів ти для мене, мабуть, вирити могилу?
Сатанаїл, було яму заривати кинувсь,
Та Господь йому на теє: - Нехай буде яма,
То колись тобі для пекла може знадобиться.
Пам’ятай: земля лиш тому може покориться,
Хто створив її. Ти ж в тому нічого не тямиш.
Відпочив Він, взявся, щоби землю населити.
І рослини, і тварини бігом розплодились,
По усій землі і морю бігом розселились.
Ото Йому лиш людину зосталось створити.
Лиш одна вода холодна хлюпалась навколо.
І ходив Господь водою, мов безмежним полем.
Думав, що б Йому такого гарного зробити.
Коли бачить – поряд плава бульбашка із піни,
Щось в тій бульбашці великій ворушиться, наче.
Розколупав її жезлом й щось дивне побачив:
Чорний малий чоловічок, борідочка клином,
З довгим хвостом і ріжками. Став Господь питати
В чорного того створіння, яке ім’я має.
А той буркнув в отвіт Йому: - А звідки я знаю?
- Я тебе Сатаніїлом буду називати! –
Сказав Господь, - Давай разом з тобою ходити.
І пішли вони водою. Довго так ходили,
Але ж ноги не залізні, скоро й натрудили,
Захотілося присісти, трохи відпочити.
А де сісти, як вода лиш навколо холодна?
Каже Бог Сатаніїлу: - А пірни під воду,
Візьми жменю землі Мені із самого споду.
Не забудь при тім сказати: «По волі Господній!»
І неси сюди скоріше. Пірнув той у воду,
Узяв жменю землі звідти та й собі міркує:
«Скажу я «По моїй волі!». Бог же не почує.
Я ж в прислужниках у Нього ходити не згоден».
Випірнув нагору, глянув, а в жмені нічого.
Бог сміється: - Хотів, мабуть, мене одурити?!
По-своєму хотів якось, певно учинити?!
Чи ж не знаєш, що не можна одурити Бога?!
Пірнай знову. Той пірнає, до дна допливає.
Вхопив знову землі в жменю та й каже уперто:
- Беру це по моїй волі! Хоч думав доперти.
Та випірнув, знов у жмені нічого немає.
Бог насупився: - Ти знову за своє узявся?!
Пірнай втретє та роби так, як тобі веліли!
Пірнув той у воду втретє, дістав дна насилу.
Вхопив жменю, вже би, може і не упирався,
Сказав було: «В ім’я Боже!» Та думка майнула:
«Може, я тримав не міцно, того й вислизає.
Просто землю міцно-міцно затиснути маю
Обома руками». Думка все й перевернула.
Вхопив обома руками та міцно затиснув.
Сказав: - Із моєї волі! – й нагору подався.
А нагорі знов побачив – без землі зостався.
Подививсь Господь на пику його зовсім кислу,
Каже: - З тебе вже нічого доброго не вийде,
Коли, навіть найпростіше не здатен зробити.
Глянь, під нігтями земельки не зміг прихопити?!
Давай сюди! От порода! Геть не має стиду!
Виколупав той з-під нігтів трохи землі тої,
Посипав понад водою й пагорок з’явився.
А на нім дерева, зелень, виноград повився.
Вітерець анішелесне у повнім спокої.
Бог присів з Сатанаїлом на пагорку тому.
Утомився, на травичці приліг відпочити
Та й заснув, узявсь тихенько лиш носом сопіти.
А Сатанаїл надумавсь помститися Йому.
Заздрощі його здолали, що не такий дужий
І не такий всемогутній. Що його робити?
Тож надумався він Бога сонного втопити.
І порадів він тій думці своїй підлій дуже.
Ухопив на руки Бога, щоб вкинути в воду.
Став до води підступатись, а вона від нього.
І тільки земля тверда йому стелиться під ноги.
Він прискоритись надумав, додав собі ходу.
Та вода все відступає. Біг, аж утомився,
Але до води не може він ніяк дістатись.
Зупинився, скільки ж можна за водою гнатись?
Не огледівсь, як на тому ж місці опинився,
Звідки рушав. Убік глянув, вода за два кроки.
Давай він туди до неї. А вона від нього.
Біг він, біг...та повернувся знов до місця того.
Поклав Господа на землю. А Той відкрив око
Та й питає: - Що ти робиш? А той отвічає:
- Та думаю, як би землю нам перехрестити.
- Так уже ж перехрестили всі сторони світу.
Та й земелька, бачу тепер гарний обшир має.
Є де звіра розплодити, рослин насадити.
Та ще трохи відпочину. Та й заплющив очі.
А Сатанаїл згубити Його дуже ж хоче.
Яму здумав тоді клятий у землі прорити.
Земля ж, думає, тоненька, до води дорию
Та і вкину туди Бога, хай потоне скоро.
Копав-копав, нарив землі навкруг цілі гори,
Бачить, до води дістатись навряд чи зуміє.
Виліз втомлений нагору, тут і Бог прокинувсь.
- Ну, що, - каже, - тепер бачиш, який ти безсилий.
Хотів ти для мене, мабуть, вирити могилу?
Сатанаїл, було яму заривати кинувсь,
Та Господь йому на теє: - Нехай буде яма,
То колись тобі для пекла може знадобиться.
Пам’ятай: земля лиш тому може покориться,
Хто створив її. Ти ж в тому нічого не тямиш.
Відпочив Він, взявся, щоби землю населити.
І рослини, і тварини бігом розплодились,
По усій землі і морю бігом розселились.
Ото Йому лиш людину зосталось створити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
