Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.06
08:49
Шопен меланхолійний ,Рільке серед дня
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
2026.05.06
06:55
Наум Лисиця (1932-2013, Україна)
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
2026.05.06
06:10
Удосвіта шибки задеренчали
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
2026.05.06
02:41
О Боже, о Боже, о Боже!
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
2026.05.05
22:17
Коло покинутої хати старий колодязь,
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
2026.05.05
22:03
життя картини поллока
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
2026.05.05
14:08
Питання – що робити з цим
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
2026.05.05
13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
2026.05.05
12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
2026.05.05
10:16
Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
2026.05.05
08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
2026.05.05
05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
2026.05.04
23:35
Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як було створено світ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як було створено світ
Колись не було нічого на білому світі,
Лиш одна вода холодна хлюпалась навколо.
І ходив Господь водою, мов безмежним полем.
Думав, що б Йому такого гарного зробити.
Коли бачить – поряд плава бульбашка із піни,
Щось в тій бульбашці великій ворушиться, наче.
Розколупав її жезлом й щось дивне побачив:
Чорний малий чоловічок, борідочка клином,
З довгим хвостом і ріжками. Став Господь питати
В чорного того створіння, яке ім’я має.
А той буркнув в отвіт Йому: - А звідки я знаю?
- Я тебе Сатаніїлом буду називати! –
Сказав Господь, - Давай разом з тобою ходити.
І пішли вони водою. Довго так ходили,
Але ж ноги не залізні, скоро й натрудили,
Захотілося присісти, трохи відпочити.
А де сісти, як вода лиш навколо холодна?
Каже Бог Сатаніїлу: - А пірни під воду,
Візьми жменю землі Мені із самого споду.
Не забудь при тім сказати: «По волі Господній!»
І неси сюди скоріше. Пірнув той у воду,
Узяв жменю землі звідти та й собі міркує:
«Скажу я «По моїй волі!». Бог же не почує.
Я ж в прислужниках у Нього ходити не згоден».
Випірнув нагору, глянув, а в жмені нічого.
Бог сміється: - Хотів, мабуть, мене одурити?!
По-своєму хотів якось, певно учинити?!
Чи ж не знаєш, що не можна одурити Бога?!
Пірнай знову. Той пірнає, до дна допливає.
Вхопив знову землі в жменю та й каже уперто:
- Беру це по моїй волі! Хоч думав доперти.
Та випірнув, знов у жмені нічого немає.
Бог насупився: - Ти знову за своє узявся?!
Пірнай втретє та роби так, як тобі веліли!
Пірнув той у воду втретє, дістав дна насилу.
Вхопив жменю, вже би, може і не упирався,
Сказав було: «В ім’я Боже!» Та думка майнула:
«Може, я тримав не міцно, того й вислизає.
Просто землю міцно-міцно затиснути маю
Обома руками». Думка все й перевернула.
Вхопив обома руками та міцно затиснув.
Сказав: - Із моєї волі! – й нагору подався.
А нагорі знов побачив – без землі зостався.
Подививсь Господь на пику його зовсім кислу,
Каже: - З тебе вже нічого доброго не вийде,
Коли, навіть найпростіше не здатен зробити.
Глянь, під нігтями земельки не зміг прихопити?!
Давай сюди! От порода! Геть не має стиду!
Виколупав той з-під нігтів трохи землі тої,
Посипав понад водою й пагорок з’явився.
А на нім дерева, зелень, виноград повився.
Вітерець анішелесне у повнім спокої.
Бог присів з Сатанаїлом на пагорку тому.
Утомився, на травичці приліг відпочити
Та й заснув, узявсь тихенько лиш носом сопіти.
А Сатанаїл надумавсь помститися Йому.
Заздрощі його здолали, що не такий дужий
І не такий всемогутній. Що його робити?
Тож надумався він Бога сонного втопити.
І порадів він тій думці своїй підлій дуже.
Ухопив на руки Бога, щоб вкинути в воду.
Став до води підступатись, а вона від нього.
І тільки земля тверда йому стелиться під ноги.
Він прискоритись надумав, додав собі ходу.
Та вода все відступає. Біг, аж утомився,
Але до води не може він ніяк дістатись.
Зупинився, скільки ж можна за водою гнатись?
Не огледівсь, як на тому ж місці опинився,
Звідки рушав. Убік глянув, вода за два кроки.
Давай він туди до неї. А вона від нього.
Біг він, біг...та повернувся знов до місця того.
Поклав Господа на землю. А Той відкрив око
Та й питає: - Що ти робиш? А той отвічає:
- Та думаю, як би землю нам перехрестити.
- Так уже ж перехрестили всі сторони світу.
Та й земелька, бачу тепер гарний обшир має.
Є де звіра розплодити, рослин насадити.
Та ще трохи відпочину. Та й заплющив очі.
А Сатанаїл згубити Його дуже ж хоче.
Яму здумав тоді клятий у землі прорити.
Земля ж, думає, тоненька, до води дорию
Та і вкину туди Бога, хай потоне скоро.
Копав-копав, нарив землі навкруг цілі гори,
Бачить, до води дістатись навряд чи зуміє.
Виліз втомлений нагору, тут і Бог прокинувсь.
- Ну, що, - каже, - тепер бачиш, який ти безсилий.
Хотів ти для мене, мабуть, вирити могилу?
Сатанаїл, було яму заривати кинувсь,
Та Господь йому на теє: - Нехай буде яма,
То колись тобі для пекла може знадобиться.
Пам’ятай: земля лиш тому може покориться,
Хто створив її. Ти ж в тому нічого не тямиш.
Відпочив Він, взявся, щоби землю населити.
І рослини, і тварини бігом розплодились,
По усій землі і морю бігом розселились.
Ото Йому лиш людину зосталось створити.
Лиш одна вода холодна хлюпалась навколо.
І ходив Господь водою, мов безмежним полем.
Думав, що б Йому такого гарного зробити.
Коли бачить – поряд плава бульбашка із піни,
Щось в тій бульбашці великій ворушиться, наче.
Розколупав її жезлом й щось дивне побачив:
Чорний малий чоловічок, борідочка клином,
З довгим хвостом і ріжками. Став Господь питати
В чорного того створіння, яке ім’я має.
А той буркнув в отвіт Йому: - А звідки я знаю?
- Я тебе Сатаніїлом буду називати! –
Сказав Господь, - Давай разом з тобою ходити.
І пішли вони водою. Довго так ходили,
Але ж ноги не залізні, скоро й натрудили,
Захотілося присісти, трохи відпочити.
А де сісти, як вода лиш навколо холодна?
Каже Бог Сатаніїлу: - А пірни під воду,
Візьми жменю землі Мені із самого споду.
Не забудь при тім сказати: «По волі Господній!»
І неси сюди скоріше. Пірнув той у воду,
Узяв жменю землі звідти та й собі міркує:
«Скажу я «По моїй волі!». Бог же не почує.
Я ж в прислужниках у Нього ходити не згоден».
Випірнув нагору, глянув, а в жмені нічого.
Бог сміється: - Хотів, мабуть, мене одурити?!
По-своєму хотів якось, певно учинити?!
Чи ж не знаєш, що не можна одурити Бога?!
Пірнай знову. Той пірнає, до дна допливає.
Вхопив знову землі в жменю та й каже уперто:
- Беру це по моїй волі! Хоч думав доперти.
Та випірнув, знов у жмені нічого немає.
Бог насупився: - Ти знову за своє узявся?!
Пірнай втретє та роби так, як тобі веліли!
Пірнув той у воду втретє, дістав дна насилу.
Вхопив жменю, вже би, може і не упирався,
Сказав було: «В ім’я Боже!» Та думка майнула:
«Може, я тримав не міцно, того й вислизає.
Просто землю міцно-міцно затиснути маю
Обома руками». Думка все й перевернула.
Вхопив обома руками та міцно затиснув.
Сказав: - Із моєї волі! – й нагору подався.
А нагорі знов побачив – без землі зостався.
Подививсь Господь на пику його зовсім кислу,
Каже: - З тебе вже нічого доброго не вийде,
Коли, навіть найпростіше не здатен зробити.
Глянь, під нігтями земельки не зміг прихопити?!
Давай сюди! От порода! Геть не має стиду!
Виколупав той з-під нігтів трохи землі тої,
Посипав понад водою й пагорок з’явився.
А на нім дерева, зелень, виноград повився.
Вітерець анішелесне у повнім спокої.
Бог присів з Сатанаїлом на пагорку тому.
Утомився, на травичці приліг відпочити
Та й заснув, узявсь тихенько лиш носом сопіти.
А Сатанаїл надумавсь помститися Йому.
Заздрощі його здолали, що не такий дужий
І не такий всемогутній. Що його робити?
Тож надумався він Бога сонного втопити.
І порадів він тій думці своїй підлій дуже.
Ухопив на руки Бога, щоб вкинути в воду.
Став до води підступатись, а вона від нього.
І тільки земля тверда йому стелиться під ноги.
Він прискоритись надумав, додав собі ходу.
Та вода все відступає. Біг, аж утомився,
Але до води не може він ніяк дістатись.
Зупинився, скільки ж можна за водою гнатись?
Не огледівсь, як на тому ж місці опинився,
Звідки рушав. Убік глянув, вода за два кроки.
Давай він туди до неї. А вона від нього.
Біг він, біг...та повернувся знов до місця того.
Поклав Господа на землю. А Той відкрив око
Та й питає: - Що ти робиш? А той отвічає:
- Та думаю, як би землю нам перехрестити.
- Так уже ж перехрестили всі сторони світу.
Та й земелька, бачу тепер гарний обшир має.
Є де звіра розплодити, рослин насадити.
Та ще трохи відпочину. Та й заплющив очі.
А Сатанаїл згубити Його дуже ж хоче.
Яму здумав тоді клятий у землі прорити.
Земля ж, думає, тоненька, до води дорию
Та і вкину туди Бога, хай потоне скоро.
Копав-копав, нарив землі навкруг цілі гори,
Бачить, до води дістатись навряд чи зуміє.
Виліз втомлений нагору, тут і Бог прокинувсь.
- Ну, що, - каже, - тепер бачиш, який ти безсилий.
Хотів ти для мене, мабуть, вирити могилу?
Сатанаїл, було яму заривати кинувсь,
Та Господь йому на теє: - Нехай буде яма,
То колись тобі для пекла може знадобиться.
Пам’ятай: земля лиш тому може покориться,
Хто створив її. Ти ж в тому нічого не тямиш.
Відпочив Він, взявся, щоби землю населити.
І рослини, і тварини бігом розплодились,
По усій землі і морю бігом розселились.
Ото Йому лиш людину зосталось створити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
