ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.18
11:05
Гомін, гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сина проганяє:
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме!"
"Мене, мамо, мене орда знає –
В чистім полі обминає".
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сина проганяє:
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме!"
"Мене, мамо, мене орда знає –
В чистім полі обминає".
2024.10.18
10:25
«Горобчику, — щебече матуся, — ти вже прокинувся? То біжи хутенько гамцяти, бо кашка вистигне», — цей ніжний щебет матінки супроводжує мене усе життя, і навіть зараз, коли її поруч немає, я чую цей щебет, ці ніжні переливи звуків, ці лагідні, пеленаючі сл
2024.10.18
09:05
Воно поживне, вміру і дотичне…
Воно тривожить певних ще до сну…
Як в очі не дивитись — симпатичне,
І гнівне, якщо викинуть в росу…
Воно сприйме будь-кого без обмежень,
Огляне вас із ніг до голови…
І порівно розділить гнівний стержень,
Воно тривожить певних ще до сну…
Як в очі не дивитись — симпатичне,
І гнівне, якщо викинуть в росу…
Воно сприйме будь-кого без обмежень,
Огляне вас із ніг до голови…
І порівно розділить гнівний стержень,
2024.10.18
08:11
Самотність – кара чи комфорту зона?
Трагедія чи іспити на біль?
А може особиста оборона,
горьований життя нового стиль?
Чи світ отих, що надто довіряли
і оголяли душі та серця?
Ділили потаємне із загалом
Трагедія чи іспити на біль?
А може особиста оборона,
горьований життя нового стиль?
Чи світ отих, що надто довіряли
і оголяли душі та серця?
Ділили потаємне із загалом
2024.10.18
05:33
Я уявити не можу,
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце не має тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце не має тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
2024.10.17
15:51
Скинувши Сатанаїла на землю із кодлом,
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
2024.10.17
11:56
пів біди визира із вікна
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
2024.10.17
10:07
маяк!
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
2024.10.17
09:27
Не так швидко, але вперто…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
2024.10.17
08:56
Щоразу, як заходить мова
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
2024.10.17
07:31
Вишенько-черешенько, дай-но свою ягідку,
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
2024.10.17
06:18
Негативні думки навернулися
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
2024.10.16
20:50
Коли я згадую літо дві тисячі дванадцятого
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
2024.10.16
13:13
В чому причина нинішнього страждання українського народу? Звісно, було 30 років "розбудови" країни по лекалах всенародної мудрості. Аж поки не стався останній всемудрий масовий вибір недопартії "слуг народу", що зламав усе і вся у внутрішніх механізма
2024.10.16
10:24
Хіба забудеш?
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
2024.10.16
09:52
У серці відлунює пісня чаклунки —
струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.28
2024.09.25
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як було створено світ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як було створено світ
Колись не було нічого на білому світі,
Лиш одна вода холодна хлюпалась навколо.
І ходив Господь водою, мов безмежним полем.
Думав, що б Йому такого гарного зробити.
Коли бачить – поряд плава бульбашка із піни,
Щось в тій бульбашці великій ворушиться, наче.
Розколупав її жезлом й щось дивне побачив:
Чорний малий чоловічок, борідочка клином,
З довгим хвостом і ріжками. Став Господь питати
В чорного того створіння, яке ім’я має.
А той буркнув в отвіт Йому: - А звідки я знаю?
- Я тебе Сатаніїлом буду називати! –
Сказав Господь, - Давай разом з тобою ходити.
І пішли вони водою. Довго так ходили,
Але ж ноги не залізні, скоро й натрудили,
Захотілося присісти, трохи відпочити.
А де сісти, як вода лиш навколо холодна?
Каже Бог Сатаніїлу: - А пірни під воду,
Візьми жменю землі Мені із самого споду.
Не забудь при тім сказати: «По волі Господній!»
І неси сюди скоріше. Пірнув той у воду,
Узяв жменю землі звідти та й собі міркує:
«Скажу я «По моїй волі!». Бог же не почує.
Я ж в прислужниках у Нього ходити не згоден».
Випірнув нагору, глянув, а в жмені нічого.
Бог сміється: - Хотів, мабуть, мене одурити?!
По-своєму хотів якось, певно учинити?!
Чи ж не знаєш, що не можна одурити Бога?!
Пірнай знову. Той пірнає, до дна допливає.
Вхопив знову землі в жменю та й каже уперто:
- Беру це по моїй волі! Хоч думав доперти.
Та випірнув, знов у жмені нічого немає.
Бог насупився: - Ти знову за своє узявся?!
Пірнай втретє та роби так, як тобі веліли!
Пірнув той у воду втретє, дістав дна насилу.
Вхопив жменю, вже би, може і не упирався,
Сказав було: «В ім’я Боже!» Та думка майнула:
«Може, я тримав не міцно, того й вислизає.
Просто землю міцно-міцно затиснути маю
Обома руками». Думка все й перевернула.
Вхопив обома руками та міцно затиснув.
Сказав: - Із моєї волі! – й нагору подався.
А нагорі знов побачив – без землі зостався.
Подививсь Господь на пику його зовсім кислу,
Каже: - З тебе вже нічого доброго не вийде,
Коли, навіть найпростіше не здатен зробити.
Глянь, під нігтями земельки не зміг прихопити?!
Давай сюди! От порода! Геть не має стиду!
Виколупав той з-під нігтів трохи землі тої,
Посипав понад водою й пагорок з’явився.
А на нім дерева, зелень, виноград повився.
Вітерець анішелесне у повнім спокої.
Бог присів з Сатанаїлом на пагорку тому.
Утомився, на травичці приліг відпочити
Та й заснув, узявсь тихенько лиш носом сопіти.
А Сатанаїл надумавсь помститися Йому.
Заздрощі його здолали, що не такий дужий
І не такий всемогутній. Що його робити?
Тож надумався він Бога сонного втопити.
І порадів він тій думці своїй підлій дуже.
Ухопив на руки Бога, щоб вкинути в воду.
Став до води підступатись, а вона від нього.
І тільки земля тверда йому стелиться під ноги.
Він прискоритись надумав, додав собі ходу.
Та вода все відступає. Біг, аж утомився,
Але до води не може він ніяк дістатись.
Зупинився, скільки ж можна за водою гнатись?
Не огледівсь, як на тому ж місці опинився,
Звідки рушав. Убік глянув, вода за два кроки.
Давай він туди до неї. А вона від нього.
Біг він, біг...та повернувся знов до місця того.
Поклав Господа на землю. А Той відкрив око
Та й питає: - Що ти робиш? А той отвічає:
- Та думаю, як би землю нам перехрестити.
- Так уже ж перехрестили всі сторони світу.
Та й земелька, бачу тепер гарний обшир має.
Є де звіра розплодити, рослин насадити.
Та ще трохи відпочину. Та й заплющив очі.
А Сатанаїл згубити Його дуже ж хоче.
Яму здумав тоді клятий у землі прорити.
Земля ж, думає, тоненька, до води дорию
Та і вкину туди Бога, хай потоне скоро.
Копав-копав, нарив землі навкруг цілі гори,
Бачить, до води дістатись навряд чи зуміє.
Виліз втомлений нагору, тут і Бог прокинувсь.
- Ну, що, - каже, - тепер бачиш, який ти безсилий.
Хотів ти для мене, мабуть, вирити могилу?
Сатанаїл, було яму заривати кинувсь,
Та Господь йому на теє: - Нехай буде яма,
То колись тобі для пекла може знадобиться.
Пам’ятай: земля лиш тому може покориться,
Хто створив її. Ти ж в тому нічого не тямиш.
Відпочив Він, взявся, щоби землю населити.
І рослини, і тварини бігом розплодились,
По усій землі і морю бігом розселились.
Ото Йому лиш людину зосталось створити.
Лиш одна вода холодна хлюпалась навколо.
І ходив Господь водою, мов безмежним полем.
Думав, що б Йому такого гарного зробити.
Коли бачить – поряд плава бульбашка із піни,
Щось в тій бульбашці великій ворушиться, наче.
Розколупав її жезлом й щось дивне побачив:
Чорний малий чоловічок, борідочка клином,
З довгим хвостом і ріжками. Став Господь питати
В чорного того створіння, яке ім’я має.
А той буркнув в отвіт Йому: - А звідки я знаю?
- Я тебе Сатаніїлом буду називати! –
Сказав Господь, - Давай разом з тобою ходити.
І пішли вони водою. Довго так ходили,
Але ж ноги не залізні, скоро й натрудили,
Захотілося присісти, трохи відпочити.
А де сісти, як вода лиш навколо холодна?
Каже Бог Сатаніїлу: - А пірни під воду,
Візьми жменю землі Мені із самого споду.
Не забудь при тім сказати: «По волі Господній!»
І неси сюди скоріше. Пірнув той у воду,
Узяв жменю землі звідти та й собі міркує:
«Скажу я «По моїй волі!». Бог же не почує.
Я ж в прислужниках у Нього ходити не згоден».
Випірнув нагору, глянув, а в жмені нічого.
Бог сміється: - Хотів, мабуть, мене одурити?!
По-своєму хотів якось, певно учинити?!
Чи ж не знаєш, що не можна одурити Бога?!
Пірнай знову. Той пірнає, до дна допливає.
Вхопив знову землі в жменю та й каже уперто:
- Беру це по моїй волі! Хоч думав доперти.
Та випірнув, знов у жмені нічого немає.
Бог насупився: - Ти знову за своє узявся?!
Пірнай втретє та роби так, як тобі веліли!
Пірнув той у воду втретє, дістав дна насилу.
Вхопив жменю, вже би, може і не упирався,
Сказав було: «В ім’я Боже!» Та думка майнула:
«Може, я тримав не міцно, того й вислизає.
Просто землю міцно-міцно затиснути маю
Обома руками». Думка все й перевернула.
Вхопив обома руками та міцно затиснув.
Сказав: - Із моєї волі! – й нагору подався.
А нагорі знов побачив – без землі зостався.
Подививсь Господь на пику його зовсім кислу,
Каже: - З тебе вже нічого доброго не вийде,
Коли, навіть найпростіше не здатен зробити.
Глянь, під нігтями земельки не зміг прихопити?!
Давай сюди! От порода! Геть не має стиду!
Виколупав той з-під нігтів трохи землі тої,
Посипав понад водою й пагорок з’явився.
А на нім дерева, зелень, виноград повився.
Вітерець анішелесне у повнім спокої.
Бог присів з Сатанаїлом на пагорку тому.
Утомився, на травичці приліг відпочити
Та й заснув, узявсь тихенько лиш носом сопіти.
А Сатанаїл надумавсь помститися Йому.
Заздрощі його здолали, що не такий дужий
І не такий всемогутній. Що його робити?
Тож надумався він Бога сонного втопити.
І порадів він тій думці своїй підлій дуже.
Ухопив на руки Бога, щоб вкинути в воду.
Став до води підступатись, а вона від нього.
І тільки земля тверда йому стелиться під ноги.
Він прискоритись надумав, додав собі ходу.
Та вода все відступає. Біг, аж утомився,
Але до води не може він ніяк дістатись.
Зупинився, скільки ж можна за водою гнатись?
Не огледівсь, як на тому ж місці опинився,
Звідки рушав. Убік глянув, вода за два кроки.
Давай він туди до неї. А вона від нього.
Біг він, біг...та повернувся знов до місця того.
Поклав Господа на землю. А Той відкрив око
Та й питає: - Що ти робиш? А той отвічає:
- Та думаю, як би землю нам перехрестити.
- Так уже ж перехрестили всі сторони світу.
Та й земелька, бачу тепер гарний обшир має.
Є де звіра розплодити, рослин насадити.
Та ще трохи відпочину. Та й заплющив очі.
А Сатанаїл згубити Його дуже ж хоче.
Яму здумав тоді клятий у землі прорити.
Земля ж, думає, тоненька, до води дорию
Та і вкину туди Бога, хай потоне скоро.
Копав-копав, нарив землі навкруг цілі гори,
Бачить, до води дістатись навряд чи зуміє.
Виліз втомлений нагору, тут і Бог прокинувсь.
- Ну, що, - каже, - тепер бачиш, який ти безсилий.
Хотів ти для мене, мабуть, вирити могилу?
Сатанаїл, було яму заривати кинувсь,
Та Господь йому на теє: - Нехай буде яма,
То колись тобі для пекла може знадобиться.
Пам’ятай: земля лиш тому може покориться,
Хто створив її. Ти ж в тому нічого не тямиш.
Відпочив Він, взявся, щоби землю населити.
І рослини, і тварини бігом розплодились,
По усій землі і морю бігом розселились.
Ото Йому лиш людину зосталось створити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію