Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
2026.05.07
11:06
Навесні так легко дихать –
удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...удихну на повні груди,
Де не кинеш оком, бачиш
арабески та причуди,
Вухо милі ловить пильне
сміху дзвони звідусюди
І забулися в коханні,
квіти, птиці, звірі й люди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як було створено світ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як було створено світ
Колись не було нічого на білому світі,
Лиш одна вода холодна хлюпалась навколо.
І ходив Господь водою, мов безмежним полем.
Думав, що б Йому такого гарного зробити.
Коли бачить – поряд плава бульбашка із піни,
Щось в тій бульбашці великій ворушиться, наче.
Розколупав її жезлом й щось дивне побачив:
Чорний малий чоловічок, борідочка клином,
З довгим хвостом і ріжками. Став Господь питати
В чорного того створіння, яке ім’я має.
А той буркнув в отвіт Йому: - А звідки я знаю?
- Я тебе Сатаніїлом буду називати! –
Сказав Господь, - Давай разом з тобою ходити.
І пішли вони водою. Довго так ходили,
Але ж ноги не залізні, скоро й натрудили,
Захотілося присісти, трохи відпочити.
А де сісти, як вода лиш навколо холодна?
Каже Бог Сатаніїлу: - А пірни під воду,
Візьми жменю землі Мені із самого споду.
Не забудь при тім сказати: «По волі Господній!»
І неси сюди скоріше. Пірнув той у воду,
Узяв жменю землі звідти та й собі міркує:
«Скажу я «По моїй волі!». Бог же не почує.
Я ж в прислужниках у Нього ходити не згоден».
Випірнув нагору, глянув, а в жмені нічого.
Бог сміється: - Хотів, мабуть, мене одурити?!
По-своєму хотів якось, певно учинити?!
Чи ж не знаєш, що не можна одурити Бога?!
Пірнай знову. Той пірнає, до дна допливає.
Вхопив знову землі в жменю та й каже уперто:
- Беру це по моїй волі! Хоч думав доперти.
Та випірнув, знов у жмені нічого немає.
Бог насупився: - Ти знову за своє узявся?!
Пірнай втретє та роби так, як тобі веліли!
Пірнув той у воду втретє, дістав дна насилу.
Вхопив жменю, вже би, може і не упирався,
Сказав було: «В ім’я Боже!» Та думка майнула:
«Може, я тримав не міцно, того й вислизає.
Просто землю міцно-міцно затиснути маю
Обома руками». Думка все й перевернула.
Вхопив обома руками та міцно затиснув.
Сказав: - Із моєї волі! – й нагору подався.
А нагорі знов побачив – без землі зостався.
Подививсь Господь на пику його зовсім кислу,
Каже: - З тебе вже нічого доброго не вийде,
Коли, навіть найпростіше не здатен зробити.
Глянь, під нігтями земельки не зміг прихопити?!
Давай сюди! От порода! Геть не має стиду!
Виколупав той з-під нігтів трохи землі тої,
Посипав понад водою й пагорок з’явився.
А на нім дерева, зелень, виноград повився.
Вітерець анішелесне у повнім спокої.
Бог присів з Сатанаїлом на пагорку тому.
Утомився, на травичці приліг відпочити
Та й заснув, узявсь тихенько лиш носом сопіти.
А Сатанаїл надумавсь помститися Йому.
Заздрощі його здолали, що не такий дужий
І не такий всемогутній. Що його робити?
Тож надумався він Бога сонного втопити.
І порадів він тій думці своїй підлій дуже.
Ухопив на руки Бога, щоб вкинути в воду.
Став до води підступатись, а вона від нього.
І тільки земля тверда йому стелиться під ноги.
Він прискоритись надумав, додав собі ходу.
Та вода все відступає. Біг, аж утомився,
Але до води не може він ніяк дістатись.
Зупинився, скільки ж можна за водою гнатись?
Не огледівсь, як на тому ж місці опинився,
Звідки рушав. Убік глянув, вода за два кроки.
Давай він туди до неї. А вона від нього.
Біг він, біг...та повернувся знов до місця того.
Поклав Господа на землю. А Той відкрив око
Та й питає: - Що ти робиш? А той отвічає:
- Та думаю, як би землю нам перехрестити.
- Так уже ж перехрестили всі сторони світу.
Та й земелька, бачу тепер гарний обшир має.
Є де звіра розплодити, рослин насадити.
Та ще трохи відпочину. Та й заплющив очі.
А Сатанаїл згубити Його дуже ж хоче.
Яму здумав тоді клятий у землі прорити.
Земля ж, думає, тоненька, до води дорию
Та і вкину туди Бога, хай потоне скоро.
Копав-копав, нарив землі навкруг цілі гори,
Бачить, до води дістатись навряд чи зуміє.
Виліз втомлений нагору, тут і Бог прокинувсь.
- Ну, що, - каже, - тепер бачиш, який ти безсилий.
Хотів ти для мене, мабуть, вирити могилу?
Сатанаїл, було яму заривати кинувсь,
Та Господь йому на теє: - Нехай буде яма,
То колись тобі для пекла може знадобиться.
Пам’ятай: земля лиш тому може покориться,
Хто створив її. Ти ж в тому нічого не тямиш.
Відпочив Він, взявся, щоби землю населити.
І рослини, і тварини бігом розплодились,
По усій землі і морю бігом розселились.
Ото Йому лиш людину зосталось створити.
Лиш одна вода холодна хлюпалась навколо.
І ходив Господь водою, мов безмежним полем.
Думав, що б Йому такого гарного зробити.
Коли бачить – поряд плава бульбашка із піни,
Щось в тій бульбашці великій ворушиться, наче.
Розколупав її жезлом й щось дивне побачив:
Чорний малий чоловічок, борідочка клином,
З довгим хвостом і ріжками. Став Господь питати
В чорного того створіння, яке ім’я має.
А той буркнув в отвіт Йому: - А звідки я знаю?
- Я тебе Сатаніїлом буду називати! –
Сказав Господь, - Давай разом з тобою ходити.
І пішли вони водою. Довго так ходили,
Але ж ноги не залізні, скоро й натрудили,
Захотілося присісти, трохи відпочити.
А де сісти, як вода лиш навколо холодна?
Каже Бог Сатаніїлу: - А пірни під воду,
Візьми жменю землі Мені із самого споду.
Не забудь при тім сказати: «По волі Господній!»
І неси сюди скоріше. Пірнув той у воду,
Узяв жменю землі звідти та й собі міркує:
«Скажу я «По моїй волі!». Бог же не почує.
Я ж в прислужниках у Нього ходити не згоден».
Випірнув нагору, глянув, а в жмені нічого.
Бог сміється: - Хотів, мабуть, мене одурити?!
По-своєму хотів якось, певно учинити?!
Чи ж не знаєш, що не можна одурити Бога?!
Пірнай знову. Той пірнає, до дна допливає.
Вхопив знову землі в жменю та й каже уперто:
- Беру це по моїй волі! Хоч думав доперти.
Та випірнув, знов у жмені нічого немає.
Бог насупився: - Ти знову за своє узявся?!
Пірнай втретє та роби так, як тобі веліли!
Пірнув той у воду втретє, дістав дна насилу.
Вхопив жменю, вже би, може і не упирався,
Сказав було: «В ім’я Боже!» Та думка майнула:
«Може, я тримав не міцно, того й вислизає.
Просто землю міцно-міцно затиснути маю
Обома руками». Думка все й перевернула.
Вхопив обома руками та міцно затиснув.
Сказав: - Із моєї волі! – й нагору подався.
А нагорі знов побачив – без землі зостався.
Подививсь Господь на пику його зовсім кислу,
Каже: - З тебе вже нічого доброго не вийде,
Коли, навіть найпростіше не здатен зробити.
Глянь, під нігтями земельки не зміг прихопити?!
Давай сюди! От порода! Геть не має стиду!
Виколупав той з-під нігтів трохи землі тої,
Посипав понад водою й пагорок з’явився.
А на нім дерева, зелень, виноград повився.
Вітерець анішелесне у повнім спокої.
Бог присів з Сатанаїлом на пагорку тому.
Утомився, на травичці приліг відпочити
Та й заснув, узявсь тихенько лиш носом сопіти.
А Сатанаїл надумавсь помститися Йому.
Заздрощі його здолали, що не такий дужий
І не такий всемогутній. Що його робити?
Тож надумався він Бога сонного втопити.
І порадів він тій думці своїй підлій дуже.
Ухопив на руки Бога, щоб вкинути в воду.
Став до води підступатись, а вона від нього.
І тільки земля тверда йому стелиться під ноги.
Він прискоритись надумав, додав собі ходу.
Та вода все відступає. Біг, аж утомився,
Але до води не може він ніяк дістатись.
Зупинився, скільки ж можна за водою гнатись?
Не огледівсь, як на тому ж місці опинився,
Звідки рушав. Убік глянув, вода за два кроки.
Давай він туди до неї. А вона від нього.
Біг він, біг...та повернувся знов до місця того.
Поклав Господа на землю. А Той відкрив око
Та й питає: - Що ти робиш? А той отвічає:
- Та думаю, як би землю нам перехрестити.
- Так уже ж перехрестили всі сторони світу.
Та й земелька, бачу тепер гарний обшир має.
Є де звіра розплодити, рослин насадити.
Та ще трохи відпочину. Та й заплющив очі.
А Сатанаїл згубити Його дуже ж хоче.
Яму здумав тоді клятий у землі прорити.
Земля ж, думає, тоненька, до води дорию
Та і вкину туди Бога, хай потоне скоро.
Копав-копав, нарив землі навкруг цілі гори,
Бачить, до води дістатись навряд чи зуміє.
Виліз втомлений нагору, тут і Бог прокинувсь.
- Ну, що, - каже, - тепер бачиш, який ти безсилий.
Хотів ти для мене, мабуть, вирити могилу?
Сатанаїл, було яму заривати кинувсь,
Та Господь йому на теє: - Нехай буде яма,
То колись тобі для пекла може знадобиться.
Пам’ятай: земля лиш тому може покориться,
Хто створив її. Ти ж в тому нічого не тямиш.
Відпочив Він, взявся, щоби землю населити.
І рослини, і тварини бігом розплодились,
По усій землі і морю бігом розселились.
Ото Йому лиш людину зосталось створити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
