Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.23
11:25
Я так хотів
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
упіймати за хвіст ящірку.
Ящірку як остаточний сенс.
Ящірку як остаточний смуток.
Ящірку як Істину,
яка вислизає від нас,
як остаточний голос космосу,
як видимість прозріння,
2026.03.23
09:36
Допоки є мама у сина,
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
він ще дитина.
Вона зрозуміє все і пробачить -
дихати легше наче.
…Життя накручує коло за колом…
Чую: у відчинене весняне вікно
2026.03.23
07:25
Мене зустріли, як належить
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
Стрічати, певно, короля,
Бо, наче Ейфелева вежа,
Звелась принадно сулія
Понад закусками в тарелях
На переповненім столі
В гостинній змалечку оселі,
В моєму рідному селі...
2026.03.22
23:00
замість ПІСЛЯМОВИ)
Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.
2026.03.22
17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи
2026.03.22
15:33
Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.
Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С
2026.03.22
13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.
Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.
2026.03.22
12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю.
Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100.
Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею.
Струнким жінкам так би пасув
2026.03.22
12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.
В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді
2026.03.22
11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...
2026.03.22
10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.
Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти
2026.03.22
08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин.
Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу».
А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Старий Панько із пенсії відкладав потроху.
З того часу, як померла дружина Солоха,
Залишився сам, тож треба було небагато.
А, оскільки він суддею не був, депутатом,
То і пенсію чималу зумів заробити.
Все життя за чередою довелось ходити.
Назбирав достатньо грошей. Що на них сидіти?
Захотілося старому побачити світу.
Отож купив турпутівку – круїз океаном.
Пливли вони. Все складалось, наче й непогано.
Та десь в Тихім океані буря налетіла
І корабель отой їхній скоро потопила.
Дід Панько з малого в річці, плавати навчився,
Отож, гребти-вигрібати з біди заходився.
Видно, поки іще доля не лишила його,
Врешті, винесло на острів якиїсь старого.
Не встиг іще відлежатись, місцеві з’явились
І в’язати руки й ноги йому заходились.
Почепили до ломаки, мов звіра якого
Та й потягли поміж пальми до стійбища свого.
А там казан на багатті кипить-википає.
Тож Панько про свою долю уявлення має –
З’їдять кляті людожери. Що йому втрачати?
Отож він і заходився тоді в них питати:
- Вибачаюсь, революцій скільки у вас було?
Людожери здивувались: - Ми таке й не чули!
- А чи часом у колгоспи вас не заганяли?
Майно ваше, ваші землі чи не забирали?
А вас самих відправляли жити по сибірах?
- Та нічого ми такого не знали допіру!
- А чи голодом вас ваша влада не морила?
- Та ні, бо ми б тую владу давно б уже з’їли!
- А чи ваші лазаренки вас не оббирали,
Самі потім в америках жили-поживали?
Чи вожді всю вашу зброю не могли б продати,
Щоб не було чим і землю вашу захищати?
- Та ми б тим вождям одразу роги поламали!
- А сусіди, скажіть, часом вас не діставали?
Усе лізли до вас в хату, постійно братались,
А самі усіх вас зжерти просто сподівались.
- Нема в нас таких сусідів, давно відучили…
- Скажіть тоді мені – з чого ж ви так озвіріли?
Задумались людоїди. Діда пожаліли,
Дочекались пароплава та і відпустили.
То ж не наші можновладці, судді, депутати,
Яким на життя народу простого начхати.
З того часу, як померла дружина Солоха,
Залишився сам, тож треба було небагато.
А, оскільки він суддею не був, депутатом,
То і пенсію чималу зумів заробити.
Все життя за чередою довелось ходити.
Назбирав достатньо грошей. Що на них сидіти?
Захотілося старому побачити світу.
Отож купив турпутівку – круїз океаном.
Пливли вони. Все складалось, наче й непогано.
Та десь в Тихім океані буря налетіла
І корабель отой їхній скоро потопила.
Дід Панько з малого в річці, плавати навчився,
Отож, гребти-вигрібати з біди заходився.
Видно, поки іще доля не лишила його,
Врешті, винесло на острів якиїсь старого.
Не встиг іще відлежатись, місцеві з’явились
І в’язати руки й ноги йому заходились.
Почепили до ломаки, мов звіра якого
Та й потягли поміж пальми до стійбища свого.
А там казан на багатті кипить-википає.
Тож Панько про свою долю уявлення має –
З’їдять кляті людожери. Що йому втрачати?
Отож він і заходився тоді в них питати:
- Вибачаюсь, революцій скільки у вас було?
Людожери здивувались: - Ми таке й не чули!
- А чи часом у колгоспи вас не заганяли?
Майно ваше, ваші землі чи не забирали?
А вас самих відправляли жити по сибірах?
- Та нічого ми такого не знали допіру!
- А чи голодом вас ваша влада не морила?
- Та ні, бо ми б тую владу давно б уже з’їли!
- А чи ваші лазаренки вас не оббирали,
Самі потім в америках жили-поживали?
Чи вожді всю вашу зброю не могли б продати,
Щоб не було чим і землю вашу захищати?
- Та ми б тим вождям одразу роги поламали!
- А сусіди, скажіть, часом вас не діставали?
Усе лізли до вас в хату, постійно братались,
А самі усіх вас зжерти просто сподівались.
- Нема в нас таких сусідів, давно відучили…
- Скажіть тоді мені – з чого ж ви так озвіріли?
Задумались людоїди. Діда пожаліли,
Дочекались пароплава та і відпустили.
То ж не наші можновладці, судді, депутати,
Яким на життя народу простого начхати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
