Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
08:16
Ви можете писати папірці,
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
Тягнути у безсовісні угоди -
Та тільки знайте: гнів мого народу
Не спинять вже ніякі стрибунці.
Вам затишно? Не бачили ви тих
В Ізюмі вбитих, страчених у Бучі?
Запам'ятайте: помста неминуча
2025.12.15
07:40
Попри снігу і дощу,
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
Попри слюнь і всячини —
Я не згоден, не прощу,
Краще б розтлумачили…
Попередження своє,
Попри зауваженням,
Настрій кожен з них псує
В мінус зоощадженням…
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Старий Панько із пенсії відкладав потроху.
З того часу, як померла дружина Солоха,
Залишився сам, тож треба було небагато.
А, оскільки він суддею не був, депутатом,
То і пенсію чималу зумів заробити.
Все життя за чередою довелось ходити.
Назбирав достатньо грошей. Що на них сидіти?
Захотілося старому побачити світу.
Отож купив турпутівку – круїз океаном.
Пливли вони. Все складалось, наче й непогано.
Та десь в Тихім океані буря налетіла
І корабель отой їхній скоро потопила.
Дід Панько з малого в річці, плавати навчився,
Отож, гребти-вигрібати з біди заходився.
Видно, поки іще доля не лишила його,
Врешті, винесло на острів якиїсь старого.
Не встиг іще відлежатись, місцеві з’явились
І в’язати руки й ноги йому заходились.
Почепили до ломаки, мов звіра якого
Та й потягли поміж пальми до стійбища свого.
А там казан на багатті кипить-википає.
Тож Панько про свою долю уявлення має –
З’їдять кляті людожери. Що йому втрачати?
Отож він і заходився тоді в них питати:
- Вибачаюсь, революцій скільки у вас було?
Людожери здивувались: - Ми таке й не чули!
- А чи часом у колгоспи вас не заганяли?
Майно ваше, ваші землі чи не забирали?
А вас самих відправляли жити по сибірах?
- Та нічого ми такого не знали допіру!
- А чи голодом вас ваша влада не морила?
- Та ні, бо ми б тую владу давно б уже з’їли!
- А чи ваші лазаренки вас не оббирали,
Самі потім в америках жили-поживали?
Чи вожді всю вашу зброю не могли б продати,
Щоб не було чим і землю вашу захищати?
- Та ми б тим вождям одразу роги поламали!
- А сусіди, скажіть, часом вас не діставали?
Усе лізли до вас в хату, постійно братались,
А самі усіх вас зжерти просто сподівались.
- Нема в нас таких сусідів, давно відучили…
- Скажіть тоді мені – з чого ж ви так озвіріли?
Задумались людоїди. Діда пожаліли,
Дочекались пароплава та і відпустили.
То ж не наші можновладці, судді, депутати,
Яким на життя народу простого начхати.
З того часу, як померла дружина Солоха,
Залишився сам, тож треба було небагато.
А, оскільки він суддею не був, депутатом,
То і пенсію чималу зумів заробити.
Все життя за чередою довелось ходити.
Назбирав достатньо грошей. Що на них сидіти?
Захотілося старому побачити світу.
Отож купив турпутівку – круїз океаном.
Пливли вони. Все складалось, наче й непогано.
Та десь в Тихім океані буря налетіла
І корабель отой їхній скоро потопила.
Дід Панько з малого в річці, плавати навчився,
Отож, гребти-вигрібати з біди заходився.
Видно, поки іще доля не лишила його,
Врешті, винесло на острів якиїсь старого.
Не встиг іще відлежатись, місцеві з’явились
І в’язати руки й ноги йому заходились.
Почепили до ломаки, мов звіра якого
Та й потягли поміж пальми до стійбища свого.
А там казан на багатті кипить-википає.
Тож Панько про свою долю уявлення має –
З’їдять кляті людожери. Що йому втрачати?
Отож він і заходився тоді в них питати:
- Вибачаюсь, революцій скільки у вас було?
Людожери здивувались: - Ми таке й не чули!
- А чи часом у колгоспи вас не заганяли?
Майно ваше, ваші землі чи не забирали?
А вас самих відправляли жити по сибірах?
- Та нічого ми такого не знали допіру!
- А чи голодом вас ваша влада не морила?
- Та ні, бо ми б тую владу давно б уже з’їли!
- А чи ваші лазаренки вас не оббирали,
Самі потім в америках жили-поживали?
Чи вожді всю вашу зброю не могли б продати,
Щоб не було чим і землю вашу захищати?
- Та ми б тим вождям одразу роги поламали!
- А сусіди, скажіть, часом вас не діставали?
Усе лізли до вас в хату, постійно братались,
А самі усіх вас зжерти просто сподівались.
- Нема в нас таких сусідів, давно відучили…
- Скажіть тоді мені – з чого ж ви так озвіріли?
Задумались людоїди. Діда пожаліли,
Дочекались пароплава та і відпустили.
То ж не наші можновладці, судді, депутати,
Яким на життя народу простого начхати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
