ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.10.18
11:05
Гомін, гомін, гомін по діброві,
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сина проганяє:
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме!"
"Мене, мамо, мене орда знає –
В чистім полі обминає".
Туман поле покриває,
Туман поле, поле покриває,
Мати сина проганяє:
"Іди, сину, іди пріч від мене,
Нехай тебе орда візьме!"
"Мене, мамо, мене орда знає –
В чистім полі обминає".
2024.10.18
10:25
«Горобчику, — щебече матуся, — ти вже прокинувся? То біжи хутенько гамцяти, бо кашка вистигне», — цей ніжний щебет матінки супроводжує мене усе життя, і навіть зараз, коли її поруч немає, я чую цей щебет, ці ніжні переливи звуків, ці лагідні, пеленаючі сл
2024.10.18
09:05
Воно поживне, вміру і дотичне…
Воно тривожить певних ще до сну…
Як в очі не дивитись — симпатичне,
І гнівне, якщо викинуть в росу…
Воно сприйме будь-кого без обмежень,
Огляне вас із ніг до голови…
І порівно розділить гнівний стержень,
Воно тривожить певних ще до сну…
Як в очі не дивитись — симпатичне,
І гнівне, якщо викинуть в росу…
Воно сприйме будь-кого без обмежень,
Огляне вас із ніг до голови…
І порівно розділить гнівний стержень,
2024.10.18
08:11
Самотність – кара чи комфорту зона?
Трагедія чи іспити на біль?
А може особиста оборона,
горьований життя нового стиль?
Чи світ отих, що надто довіряли
і оголяли душі та серця?
Ділили потаємне із загалом
Трагедія чи іспити на біль?
А може особиста оборона,
горьований життя нового стиль?
Чи світ отих, що надто довіряли
і оголяли душі та серця?
Ділили потаємне із загалом
2024.10.18
05:33
Я уявити не можу,
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце не має тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
Що в найсолодшому сні
Буде на тебе хтось схожий
Снитись манливо мені.
Серце не має тривоги,
Що десь в оселях близьких
Томляться губи вологі
Без поцілунків моїх.
2024.10.17
15:51
Скинувши Сатанаїла на землю із кодлом,
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
Янголів Господь на небі сотворив для себе,
Бо ж помічників багато для роботи треба.
Літали вони по небу, як пташки навколо.
Та найбільше приглядівся Йому ангел Миха.
Такий уже він проворний, за всім устигає.
От
2024.10.17
11:56
пів біди визира із вікна
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
от цікаво —
а мож нецікаво
добрий ранок вьєт нам
якщо газ є зваримо каву
в конволюції мозковій
не притрушеній обстрілом поки
2024.10.17
10:07
маяк!
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
працює без лімітів
і дня нема без маячні
маячник навіть і не мріє
про сни нічні
2024
2024.10.17
09:27
Не так швидко, але вперто…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
Не так довго, але щільно…
Щось між ой-ком і лібретто —
Напів тісно, напів вільно
Не природнє, виробниче…
Крізь щілиничку, крізь око…
Ти благаєш, воно тиче…
2024.10.17
08:56
Щоразу, як заходить мова
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
Про стосунки між людьми,
Звертаюсь подумки у машинове царство.
Для бідних і багатих, слабких і сильних
Права одні і ті ж.
Ваговоз дає малолітражці путь.
Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
Світлофор – суддя для всіх.
2024.10.17
07:31
Вишенько-черешенько, дай-но свою ягідку,
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
вже червленим сонечком червень майорить,
він до мене, вишенько, завжди буде лагідним,
сповиватиме теплом літа кожну мить.
Під ногами оболонь травами застелиться,
над рікою і в ріці неосяжна синь,
тче павук на
2024.10.17
06:18
Негативні думки навернулися
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
І душа знемагає в журбі, –
Закохатись у когось, як в юності,
Більше сил не знаходжу в собі.
Стала ношею досить вагомою
Оця слабкість, раз важко стає, –
Як боротися з ранньою втомою,
Що проникла у серце моє?
2024.10.16
20:50
Коли я згадую літо дві тисячі дванадцятого
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
На думку приходить теплий басейн неба
Із золотистим відблиском хвилястих прожилок,
Що міниться з тихим хлюпотом по дорозі до провінційного містечка.
Її карамельний голос тоді кликав в обійми тепла,
А с
2024.10.16
13:13
В чому причина нинішнього страждання українського народу? Звісно, було 30 років "розбудови" країни по лекалах всенародної мудрості. Аж поки не стався останній всемудрий масовий вибір недопартії "слуг народу", що зламав усе і вся у внутрішніх механізма
2024.10.16
10:24
Хіба забудеш?
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
2024.10.16
09:52
У серці відлунює пісня чаклунки —
струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...струна обірвалася... тиша німа...
Коли наступає завія в стосунках,
то правду під снігом ховати дарма.
Любов це не рай на дубовім ослінці,
що душу бентежить ліричним дощем,
а ніжність й тепло подароване жінці,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.09.28
2024.09.25
2024.09.16
2024.08.20
2024.08.17
2024.08.04
2024.07.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Старий Панько із пенсії відкладав потроху.
З того часу, як померла дружина Солоха,
Залишився сам, тож треба було небагато.
А, оскільки він суддею не був, депутатом,
То і пенсію чималу зумів заробити.
Все життя за чередою довелось ходити.
Назбирав достатньо грошей. Що на них сидіти?
Захотілося старому побачити світу.
Отож купив турпутівку – круїз океаном.
Пливли вони. Все складалось, наче й непогано.
Та десь в Тихім океані буря налетіла
І корабель отой їхній скоро потопила.
Дід Панько з малого в річці, плавати навчився,
Отож, гребти-вигрібати з біди заходився.
Видно, поки іще доля не лишила його,
Врешті, винесло на острів якиїсь старого.
Не встиг іще відлежатись, місцеві з’явились
І в’язати руки й ноги йому заходились.
Почепили до ломаки, мов звіра якого
Та й потягли поміж пальми до стійбища свого.
А там казан на багатті кипить-википає.
Тож Панько про свою долю уявлення має –
З’їдять кляті людожери. Що йому втрачати?
Отож він і заходився тоді в них питати:
- Вибачаюсь, революцій скільки у вас було?
Людожери здивувались: - Ми таке й не чули!
- А чи часом у колгоспи вас не заганяли?
Майно ваше, ваші землі чи не забирали?
А вас самих відправляли жити по сибірах?
- Та нічого ми такого не знали допіру!
- А чи голодом вас ваша влада не морила?
- Та ні, бо ми б тую владу давно б уже з’їли!
- А чи ваші лазаренки вас не оббирали,
Самі потім в америках жили-поживали?
Чи вожді всю вашу зброю не могли б продати,
Щоб не було чим і землю вашу захищати?
- Та ми б тим вождям одразу роги поламали!
- А сусіди, скажіть, часом вас не діставали?
Усе лізли до вас в хату, постійно братались,
А самі усіх вас зжерти просто сподівались.
- Нема в нас таких сусідів, давно відучили…
- Скажіть тоді мені – з чого ж ви так озвіріли?
Задумались людоїди. Діда пожаліли,
Дочекались пароплава та і відпустили.
То ж не наші можновладці, судді, депутати,
Яким на життя народу простого начхати.
З того часу, як померла дружина Солоха,
Залишився сам, тож треба було небагато.
А, оскільки він суддею не був, депутатом,
То і пенсію чималу зумів заробити.
Все життя за чередою довелось ходити.
Назбирав достатньо грошей. Що на них сидіти?
Захотілося старому побачити світу.
Отож купив турпутівку – круїз океаном.
Пливли вони. Все складалось, наче й непогано.
Та десь в Тихім океані буря налетіла
І корабель отой їхній скоро потопила.
Дід Панько з малого в річці, плавати навчився,
Отож, гребти-вигрібати з біди заходився.
Видно, поки іще доля не лишила його,
Врешті, винесло на острів якиїсь старого.
Не встиг іще відлежатись, місцеві з’явились
І в’язати руки й ноги йому заходились.
Почепили до ломаки, мов звіра якого
Та й потягли поміж пальми до стійбища свого.
А там казан на багатті кипить-википає.
Тож Панько про свою долю уявлення має –
З’їдять кляті людожери. Що йому втрачати?
Отож він і заходився тоді в них питати:
- Вибачаюсь, революцій скільки у вас було?
Людожери здивувались: - Ми таке й не чули!
- А чи часом у колгоспи вас не заганяли?
Майно ваше, ваші землі чи не забирали?
А вас самих відправляли жити по сибірах?
- Та нічого ми такого не знали допіру!
- А чи голодом вас ваша влада не морила?
- Та ні, бо ми б тую владу давно б уже з’їли!
- А чи ваші лазаренки вас не оббирали,
Самі потім в америках жили-поживали?
Чи вожді всю вашу зброю не могли б продати,
Щоб не було чим і землю вашу захищати?
- Та ми б тим вождям одразу роги поламали!
- А сусіди, скажіть, часом вас не діставали?
Усе лізли до вас в хату, постійно братались,
А самі усіх вас зжерти просто сподівались.
- Нема в нас таких сусідів, давно відучили…
- Скажіть тоді мені – з чого ж ви так озвіріли?
Задумались людоїди. Діда пожаліли,
Дочекались пароплава та і відпустили.
То ж не наші можновладці, судді, депутати,
Яким на життя народу простого начхати.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію