Старий Панько із пенсії відкладав потроху.
З того часу, як померла дружина Солоха,
Залишився сам, тож треба було небагато.
А, оскільки він суддею не був, депутатом,
То і пенсію чималу зумів заробити.
Все життя за чередою довелось ходити.
Назбирав достатньо грошей. Що на них сидіти?
Захотілося старому побачити світу.
Отож купив турпутівку – круїз океаном.
Пливли вони. Все складалось, наче й непогано.
Та десь в Тихім океані буря налетіла
І корабель отой їхній скоро потопила.
Дід Панько з малого в річці, плавати навчився,
Отож, гребти-вигрібати з біди заходився.
Видно, поки іще доля не лишила його,
Врешті, винесло на острів якиїсь старого.
Не встиг іще відлежатись, місцеві з’явились
І в’язати руки й ноги йому заходились.
Почепили до ломаки, мов звіра якого
Та й потягли поміж пальми до стійбища свого.
А там казан на багатті кипить-википає.
Тож Панько про свою долю уявлення має –
З’їдять кляті людожери. Що йому втрачати?
Отож він і заходився тоді в них питати:
- Вибачаюсь, революцій скільки у вас було?
Людожери здивувались: - Ми таке й не чули!
- А чи часом у колгоспи вас не заганяли?
Майно ваше, ваші землі чи не забирали?
А вас самих відправляли жити по сибірах?
- Та нічого ми такого не знали допіру!
- А чи голодом вас ваша влада не морила?
- Та ні, бо ми б тую владу давно б уже з’їли!
- А чи ваші лазаренки вас не оббирали,
Самі потім в америках жили-поживали?
Чи вожді всю вашу зброю не могли б продати,
Щоб не було чим і землю вашу захищати?
- Та ми б тим вождям одразу роги поламали!
- А сусіди, скажіть, часом вас не діставали?
Усе лізли до вас в хату, постійно братались,
А самі усіх вас зжерти просто сподівались.
- Нема в нас таких сусідів, давно відучили…
- Скажіть тоді мені – з чого ж ви так озвіріли?
Задумались людоїди. Діда пожаліли,
Дочекались пароплава та і відпустили.
То ж не наші можновладці, судді, депутати,
Яким на життя народу простого начхати.