Не треба чужими руками вогонь загрібати!
Хіба в "патріотів", котрі за кордон утекли,
сильніше болить за знедолену, кинуту Матір,
що не дочекалась від плоті живої води,

ніж в тих, хто країні не зрадив зі страху померти
і гідно воює за кволе колосся землі,
тоді, коли небо воліє кривавої жертви
і сіє могили у кожному місті й селі?

То хоч би мовчали, рятуючи дупи від дронів!
Не били у груди, як сильно пече і ятрить
душа за отих, хто лишився на власнім балконі
чекати на крила лелечі в небесну блакить.

Та я не про тих, хто дітей витягав з-під румовищ,
позбувся миттєво і скибочки хліба й житла.
А хто відцурався від рідної стежки і мови
заради масної подачки з чужого стола.

Нас легко зламати, немов верболіз, поодинці —
лиш разом здолати спроможні війни лютий жах!
Коли у наш дім увірвуться жорстокі ординці,
то хто ж на порозі зустріне з мечем у руках?

Якщо розлетяться усі українці по світу,
скорботною кров'ю наповняться сиві річки.
Негоже народу на паперті дути в трембіту —
від роду до роду із волі кували віки!!!

18.10.2024р.