Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і в світ розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і в світ розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як сатана був навіки прикований до залізного стовпа
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як сатана був навіки прикований до залізного стовпа
Сидить Сатана та й дума, як би відомстити,
Всякі кари вигадує тому найлютіші.
Надіями захопити й замучити тішить,
Що зумів його не лише отак обдурити,
А й корону відібрати й крила відрубати.
Позбавив його можливості на небо літати.
Тож надумався і взявся яму він копати,
Стовп залізний, величезний, грубий виливати.
Закопав той стовп у яму, приладнав до нього
Ланцюги товсті й кайдани для рук і для шиї,
І для ніг. Ніхто звільнитись із них не зуміє,
Як зловити й прикувати до стовпа отого.
Все зробив і особисто все сам перевірив.
Прикувався ланцюгами, смикнувся щосили,
Аж земля уся від того навкруг затрусилась.
Але стовп стоїть так само, як стояв допіру.
Зняв він з себе ті кайдани й злорадно міркує:
«Як потрапиш ти до мене, Михайле у руки,
То чекають тут на тебе довічнії муки.
Не дінешся ти від мене, все одно вполюю!»
Сидить під стовпом і мріє, аж дідусь старенький
Зупинився та і каже: - Добрий день, паночку!
А що це ви спорудили, запитати хочу?
- То така в’язниця, діду! – відповів хутенько.
- Та яка ж то це в’язниця? І зовсім не схожа!
- Нездогадливий ти, діду. До стовпа ходи-но,
Я на тебе ланцюги ті й кайдани накину.
Ти звільнитися із того повіки не зможеш!
Дідок став. Той заходився усе надівати
Та кайдани замикати. Та ж дідусь худенький,
Тож звільнився від кайданів важенних хутенько.
Не зміг Сатана старого ніяк закувати.
- Відійди! – говорить діду, - ти худий занадто.
А в’язниця для такого ж козака міцного,
Як от я. Дивися, стану до стовпа оцього,
Покажу, як міцно будуть кайдани тримати!
Надів Сатана кайдани, замкнув їх замками.
- А що, діду, - каже, - добре? А дід глянув скоса,
Сказав: - Амінь! – і залізо у ту ж мить злилося,
Скувалися всі кайдани разом з ланцюгами.
Залишився Сатана той під стовпом прикутий,
Чекаючи кінця світу та Божого суду.
Надриваючи у крику страшенному груди.
А дідусь той, звісно, Богом лише і міг бути.
Накричавшись та у спробах витративши сили,
Втрапивши у власну пастку, слуг узявся звати.
Велів усім те залізо їм перегризати,
Щоб вони його з неволі отої звільнили.
І гризуть чорти залізо цілий рік невпинно,
Поки аж Святий Великдень, врешті не настане.
От-от проїдять залізо і той вільним стане.
І тоді самому Богу знову виклик кине.
Та священик тільки в церкві «Христос воскрес!» мовить,
У ту ж мить залізо знову тим же грубим стане,
Хоч і гризли чорти його цілий рік старанно.
А тепер їм починати доводиться знову.
І так воно рік за роком, чорти гризти будуть
Те залізо, щоб з кайданів Сатану звільнити.
Та йому велінням Божим прийдеться сидіти
Прикутим до стовпа того до Страшного суду.
Всякі кари вигадує тому найлютіші.
Надіями захопити й замучити тішить,
Що зумів його не лише отак обдурити,
А й корону відібрати й крила відрубати.
Позбавив його можливості на небо літати.
Тож надумався і взявся яму він копати,
Стовп залізний, величезний, грубий виливати.
Закопав той стовп у яму, приладнав до нього
Ланцюги товсті й кайдани для рук і для шиї,
І для ніг. Ніхто звільнитись із них не зуміє,
Як зловити й прикувати до стовпа отого.
Все зробив і особисто все сам перевірив.
Прикувався ланцюгами, смикнувся щосили,
Аж земля уся від того навкруг затрусилась.
Але стовп стоїть так само, як стояв допіру.
Зняв він з себе ті кайдани й злорадно міркує:
«Як потрапиш ти до мене, Михайле у руки,
То чекають тут на тебе довічнії муки.
Не дінешся ти від мене, все одно вполюю!»
Сидить під стовпом і мріє, аж дідусь старенький
Зупинився та і каже: - Добрий день, паночку!
А що це ви спорудили, запитати хочу?
- То така в’язниця, діду! – відповів хутенько.
- Та яка ж то це в’язниця? І зовсім не схожа!
- Нездогадливий ти, діду. До стовпа ходи-но,
Я на тебе ланцюги ті й кайдани накину.
Ти звільнитися із того повіки не зможеш!
Дідок став. Той заходився усе надівати
Та кайдани замикати. Та ж дідусь худенький,
Тож звільнився від кайданів важенних хутенько.
Не зміг Сатана старого ніяк закувати.
- Відійди! – говорить діду, - ти худий занадто.
А в’язниця для такого ж козака міцного,
Як от я. Дивися, стану до стовпа оцього,
Покажу, як міцно будуть кайдани тримати!
Надів Сатана кайдани, замкнув їх замками.
- А що, діду, - каже, - добре? А дід глянув скоса,
Сказав: - Амінь! – і залізо у ту ж мить злилося,
Скувалися всі кайдани разом з ланцюгами.
Залишився Сатана той під стовпом прикутий,
Чекаючи кінця світу та Божого суду.
Надриваючи у крику страшенному груди.
А дідусь той, звісно, Богом лише і міг бути.
Накричавшись та у спробах витративши сили,
Втрапивши у власну пастку, слуг узявся звати.
Велів усім те залізо їм перегризати,
Щоб вони його з неволі отої звільнили.
І гризуть чорти залізо цілий рік невпинно,
Поки аж Святий Великдень, врешті не настане.
От-от проїдять залізо і той вільним стане.
І тоді самому Богу знову виклик кине.
Та священик тільки в церкві «Христос воскрес!» мовить,
У ту ж мить залізо знову тим же грубим стане,
Хоч і гризли чорти його цілий рік старанно.
А тепер їм починати доводиться знову.
І так воно рік за роком, чорти гризти будуть
Те залізо, щоб з кайданів Сатану звільнити.
Та йому велінням Божим прийдеться сидіти
Прикутим до стовпа того до Страшного суду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
