Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як сатана був навіки прикований до залізного стовпа
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як сатана був навіки прикований до залізного стовпа
Сидить Сатана та й дума, як би відомстити,
Всякі кари вигадує тому найлютіші.
Надіями захопити й замучити тішить,
Що зумів його не лише отак обдурити,
А й корону відібрати й крила відрубати.
Позбавив його можливості на небо літати.
Тож надумався і взявся яму він копати,
Стовп залізний, величезний, грубий виливати.
Закопав той стовп у яму, приладнав до нього
Ланцюги товсті й кайдани для рук і для шиї,
І для ніг. Ніхто звільнитись із них не зуміє,
Як зловити й прикувати до стовпа отого.
Все зробив і особисто все сам перевірив.
Прикувався ланцюгами, смикнувся щосили,
Аж земля уся від того навкруг затрусилась.
Але стовп стоїть так само, як стояв допіру.
Зняв він з себе ті кайдани й злорадно міркує:
«Як потрапиш ти до мене, Михайле у руки,
То чекають тут на тебе довічнії муки.
Не дінешся ти від мене, все одно вполюю!»
Сидить під стовпом і мріє, аж дідусь старенький
Зупинився та і каже: - Добрий день, паночку!
А що це ви спорудили, запитати хочу?
- То така в’язниця, діду! – відповів хутенько.
- Та яка ж то це в’язниця? І зовсім не схожа!
- Нездогадливий ти, діду. До стовпа ходи-но,
Я на тебе ланцюги ті й кайдани накину.
Ти звільнитися із того повіки не зможеш!
Дідок став. Той заходився усе надівати
Та кайдани замикати. Та ж дідусь худенький,
Тож звільнився від кайданів важенних хутенько.
Не зміг Сатана старого ніяк закувати.
- Відійди! – говорить діду, - ти худий занадто.
А в’язниця для такого ж козака міцного,
Як от я. Дивися, стану до стовпа оцього,
Покажу, як міцно будуть кайдани тримати!
Надів Сатана кайдани, замкнув їх замками.
- А що, діду, - каже, - добре? А дід глянув скоса,
Сказав: - Амінь! – і залізо у ту ж мить злилося,
Скувалися всі кайдани разом з ланцюгами.
Залишився Сатана той під стовпом прикутий,
Чекаючи кінця світу та Божого суду.
Надриваючи у крику страшенному груди.
А дідусь той, звісно, Богом лише і міг бути.
Накричавшись та у спробах витративши сили,
Втрапивши у власну пастку, слуг узявся звати.
Велів усім те залізо їм перегризати,
Щоб вони його з неволі отої звільнили.
І гризуть чорти залізо цілий рік невпинно,
Поки аж Святий Великдень, врешті не настане.
От-от проїдять залізо і той вільним стане.
І тоді самому Богу знову виклик кине.
Та священик тільки в церкві «Христос воскрес!» мовить,
У ту ж мить залізо знову тим же грубим стане,
Хоч і гризли чорти його цілий рік старанно.
А тепер їм починати доводиться знову.
І так воно рік за роком, чорти гризти будуть
Те залізо, щоб з кайданів Сатану звільнити.
Та йому велінням Божим прийдеться сидіти
Прикутим до стовпа того до Страшного суду.
Всякі кари вигадує тому найлютіші.
Надіями захопити й замучити тішить,
Що зумів його не лише отак обдурити,
А й корону відібрати й крила відрубати.
Позбавив його можливості на небо літати.
Тож надумався і взявся яму він копати,
Стовп залізний, величезний, грубий виливати.
Закопав той стовп у яму, приладнав до нього
Ланцюги товсті й кайдани для рук і для шиї,
І для ніг. Ніхто звільнитись із них не зуміє,
Як зловити й прикувати до стовпа отого.
Все зробив і особисто все сам перевірив.
Прикувався ланцюгами, смикнувся щосили,
Аж земля уся від того навкруг затрусилась.
Але стовп стоїть так само, як стояв допіру.
Зняв він з себе ті кайдани й злорадно міркує:
«Як потрапиш ти до мене, Михайле у руки,
То чекають тут на тебе довічнії муки.
Не дінешся ти від мене, все одно вполюю!»
Сидить під стовпом і мріє, аж дідусь старенький
Зупинився та і каже: - Добрий день, паночку!
А що це ви спорудили, запитати хочу?
- То така в’язниця, діду! – відповів хутенько.
- Та яка ж то це в’язниця? І зовсім не схожа!
- Нездогадливий ти, діду. До стовпа ходи-но,
Я на тебе ланцюги ті й кайдани накину.
Ти звільнитися із того повіки не зможеш!
Дідок став. Той заходився усе надівати
Та кайдани замикати. Та ж дідусь худенький,
Тож звільнився від кайданів важенних хутенько.
Не зміг Сатана старого ніяк закувати.
- Відійди! – говорить діду, - ти худий занадто.
А в’язниця для такого ж козака міцного,
Як от я. Дивися, стану до стовпа оцього,
Покажу, як міцно будуть кайдани тримати!
Надів Сатана кайдани, замкнув їх замками.
- А що, діду, - каже, - добре? А дід глянув скоса,
Сказав: - Амінь! – і залізо у ту ж мить злилося,
Скувалися всі кайдани разом з ланцюгами.
Залишився Сатана той під стовпом прикутий,
Чекаючи кінця світу та Божого суду.
Надриваючи у крику страшенному груди.
А дідусь той, звісно, Богом лише і міг бути.
Накричавшись та у спробах витративши сили,
Втрапивши у власну пастку, слуг узявся звати.
Велів усім те залізо їм перегризати,
Щоб вони його з неволі отої звільнили.
І гризуть чорти залізо цілий рік невпинно,
Поки аж Святий Великдень, врешті не настане.
От-от проїдять залізо і той вільним стане.
І тоді самому Богу знову виклик кине.
Та священик тільки в церкві «Христос воскрес!» мовить,
У ту ж мить залізо знову тим же грубим стане,
Хоч і гризли чорти його цілий рік старанно.
А тепер їм починати доводиться знову.
І так воно рік за роком, чорти гризти будуть
Те залізо, щоб з кайданів Сатану звільнити.
Та йому велінням Божим прийдеться сидіти
Прикутим до стовпа того до Страшного суду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
