Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як сатана був навіки прикований до залізного стовпа
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як сатана був навіки прикований до залізного стовпа
Сидить Сатана та й дума, як би відомстити,
Всякі кари вигадує тому найлютіші.
Надіями захопити й замучити тішить,
Що зумів його не лише отак обдурити,
А й корону відібрати й крила відрубати.
Позбавив його можливості на небо літати.
Тож надумався і взявся яму він копати,
Стовп залізний, величезний, грубий виливати.
Закопав той стовп у яму, приладнав до нього
Ланцюги товсті й кайдани для рук і для шиї,
І для ніг. Ніхто звільнитись із них не зуміє,
Як зловити й прикувати до стовпа отого.
Все зробив і особисто все сам перевірив.
Прикувався ланцюгами, смикнувся щосили,
Аж земля уся від того навкруг затрусилась.
Але стовп стоїть так само, як стояв допіру.
Зняв він з себе ті кайдани й злорадно міркує:
«Як потрапиш ти до мене, Михайле у руки,
То чекають тут на тебе довічнії муки.
Не дінешся ти від мене, все одно вполюю!»
Сидить під стовпом і мріє, аж дідусь старенький
Зупинився та і каже: - Добрий день, паночку!
А що це ви спорудили, запитати хочу?
- То така в’язниця, діду! – відповів хутенько.
- Та яка ж то це в’язниця? І зовсім не схожа!
- Нездогадливий ти, діду. До стовпа ходи-но,
Я на тебе ланцюги ті й кайдани накину.
Ти звільнитися із того повіки не зможеш!
Дідок став. Той заходився усе надівати
Та кайдани замикати. Та ж дідусь худенький,
Тож звільнився від кайданів важенних хутенько.
Не зміг Сатана старого ніяк закувати.
- Відійди! – говорить діду, - ти худий занадто.
А в’язниця для такого ж козака міцного,
Як от я. Дивися, стану до стовпа оцього,
Покажу, як міцно будуть кайдани тримати!
Надів Сатана кайдани, замкнув їх замками.
- А що, діду, - каже, - добре? А дід глянув скоса,
Сказав: - Амінь! – і залізо у ту ж мить злилося,
Скувалися всі кайдани разом з ланцюгами.
Залишився Сатана той під стовпом прикутий,
Чекаючи кінця світу та Божого суду.
Надриваючи у крику страшенному груди.
А дідусь той, звісно, Богом лише і міг бути.
Накричавшись та у спробах витративши сили,
Втрапивши у власну пастку, слуг узявся звати.
Велів усім те залізо їм перегризати,
Щоб вони його з неволі отої звільнили.
І гризуть чорти залізо цілий рік невпинно,
Поки аж Святий Великдень, врешті не настане.
От-от проїдять залізо і той вільним стане.
І тоді самому Богу знову виклик кине.
Та священик тільки в церкві «Христос воскрес!» мовить,
У ту ж мить залізо знову тим же грубим стане,
Хоч і гризли чорти його цілий рік старанно.
А тепер їм починати доводиться знову.
І так воно рік за роком, чорти гризти будуть
Те залізо, щоб з кайданів Сатану звільнити.
Та йому велінням Божим прийдеться сидіти
Прикутим до стовпа того до Страшного суду.
Всякі кари вигадує тому найлютіші.
Надіями захопити й замучити тішить,
Що зумів його не лише отак обдурити,
А й корону відібрати й крила відрубати.
Позбавив його можливості на небо літати.
Тож надумався і взявся яму він копати,
Стовп залізний, величезний, грубий виливати.
Закопав той стовп у яму, приладнав до нього
Ланцюги товсті й кайдани для рук і для шиї,
І для ніг. Ніхто звільнитись із них не зуміє,
Як зловити й прикувати до стовпа отого.
Все зробив і особисто все сам перевірив.
Прикувався ланцюгами, смикнувся щосили,
Аж земля уся від того навкруг затрусилась.
Але стовп стоїть так само, як стояв допіру.
Зняв він з себе ті кайдани й злорадно міркує:
«Як потрапиш ти до мене, Михайле у руки,
То чекають тут на тебе довічнії муки.
Не дінешся ти від мене, все одно вполюю!»
Сидить під стовпом і мріє, аж дідусь старенький
Зупинився та і каже: - Добрий день, паночку!
А що це ви спорудили, запитати хочу?
- То така в’язниця, діду! – відповів хутенько.
- Та яка ж то це в’язниця? І зовсім не схожа!
- Нездогадливий ти, діду. До стовпа ходи-но,
Я на тебе ланцюги ті й кайдани накину.
Ти звільнитися із того повіки не зможеш!
Дідок став. Той заходився усе надівати
Та кайдани замикати. Та ж дідусь худенький,
Тож звільнився від кайданів важенних хутенько.
Не зміг Сатана старого ніяк закувати.
- Відійди! – говорить діду, - ти худий занадто.
А в’язниця для такого ж козака міцного,
Як от я. Дивися, стану до стовпа оцього,
Покажу, як міцно будуть кайдани тримати!
Надів Сатана кайдани, замкнув їх замками.
- А що, діду, - каже, - добре? А дід глянув скоса,
Сказав: - Амінь! – і залізо у ту ж мить злилося,
Скувалися всі кайдани разом з ланцюгами.
Залишився Сатана той під стовпом прикутий,
Чекаючи кінця світу та Божого суду.
Надриваючи у крику страшенному груди.
А дідусь той, звісно, Богом лише і міг бути.
Накричавшись та у спробах витративши сили,
Втрапивши у власну пастку, слуг узявся звати.
Велів усім те залізо їм перегризати,
Щоб вони його з неволі отої звільнили.
І гризуть чорти залізо цілий рік невпинно,
Поки аж Святий Великдень, врешті не настане.
От-от проїдять залізо і той вільним стане.
І тоді самому Богу знову виклик кине.
Та священик тільки в церкві «Христос воскрес!» мовить,
У ту ж мить залізо знову тим же грубим стане,
Хоч і гризли чорти його цілий рік старанно.
А тепер їм починати доводиться знову.
І так воно рік за роком, чорти гризти будуть
Те залізо, щоб з кайданів Сатану звільнити.
Та йому велінням Божим прийдеться сидіти
Прикутим до стовпа того до Страшного суду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
