Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
ніж хто живе од свята і до свята.
Адже за свято звик сприймать,
коли задумане здійснилось,
коли малятко усміхнулось,
коли відкрив нове ім’я,
коли у хор пташиний долучився,
як линyть звіддалік синівські голоси,
Сніг біліє під ногами, скрипить на морозі.
Люди по хатах сховались, пусто на дорозі.
Лише гавкотом собаки з дворів зустрічають.
Син на небо позирає, що зорями сяє.
Та у батька розпитує, де яке сузір’я.
Ні розваг, ні сміху
Далечінь, димочку грам
Вітру на потіху…
З рук у руки… треба ж так
Небо ж безкоштовне…
Не однакові на смак
Всі оті обнови
Затихли гуркоти густі, –
Шугають радо в небі птиці
І сіють співи в ясноті.
Від поля віє запах жита,
Повсюди пишно в’ється квіт, –
Мов заохочує цим жити
Мене такий жорстокий світ.
без нього не існує сьогодення.
Коли синиця вилетить із жмені
чи пролунає кулеметний дріб,
цінуйте найсвятіше в світі – Хліб.
Прожити можна навіть без душі.
Живуть бездушні, ходять поміж нами,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
кнайпами й хрестами
чи то смерть заручена
з холодом у храмі
я себе не впізнаю
мов слова молитву
бо так тихо як в раю
як по горлі бритва
Тумани в'ються, меркнуть зорепади.
І листя втомлене лишає гілля,
Додолу сила падає змарніла.
А прохолода у шпарини лізе,
На пару з вітром розгулялась сліпо.
бо із дров навару не ого.
«Слугам», що не дайте все замало,
а багацько хочеться всього.
Для коханки треба діаманти,
для дружини шубу із песця...
Ну і що, що лізуть окупанти?
То жаска народу нечисть ця.
поверни нам загиблих,
щоб з посмішками безхмарними
піднялися з могили,
щоб наша земля свята
очистилася від мін,
а знищені міста
повстали з руїн,
Зробивши злякано підскок, -
І подалася з переляку
В свій облюбований куток.
Завила втомлена сирена
І винувато, й голосніш,
І смерті страх вселився в мене
Та краяв серце, наче ніж.
Поміж свого і чужого
Кожне життя — це лиш епізод
В Книзі Буття Неземного
Поміж замовин, поміж бажань
Поміж данини за спрощу
Кожне життя — аванс без питань
А далі що? Тут пів години лету.
Ця ніч комусь остання на землі.
Переплелись бездушна лють ракети
та вбивча бездуховність москалів.
А з ким Господь? Наразі невідомо.
Щоб не було, тримати, друже, стрій.
Ті нелюди порушили свідо
Куди ти лізеш – у... чи на..? Межа
між нами є, але на жаль
ти хочеш на... бо ми, таки, планета
в якій і на якій ти нам чужа..
Ой, ненажера! Як її розперло
і як іще витримує земля
Свою недолугу, видовжену тінь спускаючись долу
У внутрішній дворик з колодязем,
замок порослий травою між кам'яною бруківкою, покинь
Куртуазний апостроф розкішних жіночих грудей
І готичне небо,
Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
Бо неспроможен відтворить належно
Твоє замилування світом...
...То був печальний і прощальний погляд
Бо ж до пуття ти ще не знала,
Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
“Елі, Елі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Гай Валерій Катулл VIII. Сумний Катулле, не втрачай в журбі розум
змирися з тим, що назавжди її втратив.
Колись для тебе сяяло ясне сонце,
була твоєю посеред дівчат краща,
кохав її, як не кохав ніхто жодну.
За нею вслід веселі затівав ігри,
яких хотів ти і вона була згодна.
тоді для тебе сяяло ясне сонце.
вона зріклася: то й тобі бажать годі.
не повернеш минуле, не живи горем,
а непохитно зберігай твердий розум.
прощай, кохана, вирішив Катулл твердо,
не слід чинити всупереч твоїй волі.
З ким ти, нещасна, зможеш мовити слово.
Зрадливій горе! випала така доля?
З ким зараз ти? Цінує хто твою вроду?
Кого кохаєш? Ввіп'єшся в чиї губи?
А ти, Катулле, будь твердим і незрушним.
Gaius Valerius Catullus "VIII. Miser Catulle, desinas ineptire"
Miser Catulle, desinas ineptire,
et quod vides perisse perditum ducas.
fulsere quondam candidi tibi soles,
cum ventitabas quo puella ducebat
amata nobis quantum amabitur nulla.
ibi illa multa tum iocosa fiebant,
quae tu volebas nec puella nolebat.
fulsere vere candidi tibi soles.
nunc iam illa non vult: tu quoque, impotens,
nec quae fugit sectare, nec miser vive,
sed obstinata mente perfer, obdura.
vale, puella. iam Catullus obdurat,
nec te requiret nec rogabit invitam:
at tu dolebis, cum rogaberis nulla.
scelesta, vae te! quae tibi manet vita?
quis nunc te adibit? cui videberis bella?
quem nunc amabis? cuius esse diceris?
quem basiabis? cui labella mordebis?
at tu, Catulle, destinatus obdura.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Гай Валерій Катулл XXII. до Вара"