Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Луїс Альберто де Куенка Квітуче Поле
якщо щось важить слава. Тут квіти
світу перетворені в мечі.
Тут лицарі прощаються
з коханими навіки
і палять свої спогади у полум'ї
постійних битв. Це Поле
звідки не вертається ніхто, ніхто
не має імені, родини, предків,
війна це батько й мати всім.
Забудьте про своє минуле. Пройдіть вогонь
оголеного листя, зламаних
списів і коней без вершників.
Пройдіть до вічного вогню героїв
безіменних, на ниву міфів,
яким не пояснити світ. І не спізніться,
Квітуче Поле зібралося поринути
в пітьму розбитих мрій.
Вірш написаний під впливом "Саги про Бломстрвалла або історія Квітучого поля" (Blomstrvalla saga (Historia de Campo Florido)), видана в перекладі на іспанську і з коментарями Маріано Гонсалеса Сампо у 2010 році. Ця давньоісландська сага часів правління короля Норвегії Хакона Хаконсона (1204 - 1263) і короля Кастилії і Леона Фернандо ІІІ Святого (1199 - 1252) була оприлюднена у 1258 році під час весілля дочки Хакона Крістіни (1234 - 1262) і сина Фернандо ІІІ (брата короля Альфонсо Х) Феліпе (1231 -1274). Має місце складне переплетення реалістичних і казково-фантастичних елементів: реальний світ постає як горизонт фантазії, а фантазія - як горизонт реального світу. У сазі розповідається про те, як два брати, Етгард і Акі, сини герцога Акі з Фріцілії, одного дня розлучаються під час полювання в лісі, коли летючий дракон викрадає Етгард. Вони зустрічаються після багатьох пригод, коли перевдягнені і невпізнані виступають суперниками на полі під назвою Бломстрвалла, де відбуваються щоденні поєдинки заради кохання та багатства. Сага завершується масовим весіллям, яке поєднало різних чоловіків і жінок
Luis Alberto de Cuenca CAMPO FLORIDO
Aquí se lucha a cambio de la gloria,
si es que la gloria es algo. Aquí las flores
del mundo se transforman en espadas.
Aquí los caballeros se despiden
de sus enamoradas para siempre
y queman sus recuerdos en la hoguera
de un combate infinito. Este es el Campo
de donde nadie vuelve, donde nadie
tiene un nombre, un linaje, una familia,
y la guerra es el padre y la madre de todos.
Olvida tu pasado. Ven al fuego
de las hojas desnudas, de las lanzas
rotas y los caballos sin jinete.
Ven al fuego perpetuo de los héroes
anónimos, al prado de los mitos
que no explican el mundo. Y no te tardes,
porque Campo Florido va a sumirse
en la sombra de un sueño hecho pedazos.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Віслава Шимборська Промова в кімнаті загублених речей"
