Знову в’ється твоє волосся, коли плачу я.
Ти блакиттю своїх очей
накриваєш стіл нашій любові: шлюбне ложе
між літом і осінню.
Ми п’ємо, що зварив хтось, не я,
і не ти, і не третій:
ми ковтаємо пустку й кінець.

Ми вдивляємось в люстро морських глибин
і хапаємо спішно поживу:
ніч - це ніч, починається вранці вона
і мене направляє до тебе.

Paul Celan Die Jahre von dir zu mir
Wieder wellt sich dein Haar, wenn ich wein. Mit dem
Blau deiner Augen
deckst du den Tisch unsrer Liebe: ein Bett zwischen
Sommer und Herbst.
Wir trinken, was einer gebraut, der nicht ich war,
noch du, noch ein dritter:
wir schlürfen ein Leeres und Letztes.

Wir sehen uns zu in den Spiegeln der Tiefsee und
reichen uns rascher die Speisen:
die Nacht ist die Nacht, sie beginnt mit dem Morgen,
sie legt mich zu dir.