Souvevent, pour s'amuser, les hommes d'eguipage
Prennent des albatros, vaster oiseaux des mers,
Qui suivent, indolents compagnons de voyage,
Le navire glissant sur les goffres amers.

A pine les ont-ils déposés sur les planches,
Que ces rois de l’azur, maladroits et honteux,
Laissent piteusement leurs grandes ailes blanches
Comme des avirons traîner à côté d’eux.

Ce voyageur ailé, comme il est gauche et veule!
Lui, naguère si beau, gu’il est comigue et laid!
L’un agace son rec avec un brûle-gueule,
L’autre mime, en boitant, l’infirme gui volait!

Le Poète est semblable au prince des nuées
Qui hante la tempête et se rit de l’archer;
Exilé sur le sol au milieu des huées,
Ses ailes de géant l’empêchent de marcher.

переклад Дмитра Павличко
Альбатрос

Буває, моряки піймають альбатроса,
Як заманеться їм розваги та забав.
І дивиться на них король блакиті скоса -
Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила -
Він присоромлений, хода його смішна.
Волочаться за ним великі білі крила,
Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного;
Прекрасний в небесах, а тут - як інвалід!..
Той ляльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,
Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет, як альбатрос - володар гроз і грому,
Глузує з блискавиць, жадає висоти,
Та, вигнаний з небес, на падолі земному
Крилатий велетень не має змоги йти.