Боляче ставити черговий смайл крізь сльози.
Все доволі сумно і не бачу, де цьому межа.
Ну навіщо написав ці романтичні прози,
Якщо я для тебе вже давним-давно чужа?

І ось навчися потім знову довіряти людям,
Повір на слово й так, щоб без дурних вагань.
А вони твоє ж приносять серце на широкім блюді
Й, обідаючи, майже не поставлять лишніх запитань.

«Як тобі, — мовляв, — приємно, мабуть, правда?
Чи напевно біль тебе клубочком обвила?
Знаєш, я, звичайно, міг й позволікати,
Але ницість наді мною владу здобула». 

Другий сяде біля нього,покладе тарілку:
«Що, кохана, як сьогодні твоя голова?, -
І встромив у серце тугу жирну гілку,-
Я подумав, хай болить тобі і тут злегка».

Третій взяв руками серце і говорить:
«Може не одразу до страждань перейдемо,
А спочатку я зізнаюсь, як тобою страшно хворий,
Ну а потім набрешу, як віддано люблю давно?

Моя ніжна, найпрекрасніша Афіно!
Я з тобою і в вогонь, і в воду, і в бою.
Правда, гарно? Ти уже мені повірила?
Закохалась?»- ну а далі без жалю.

«На тобі, погане дівич-серце,
Мабуть, поки кислотою обіллю,
А коли скуйовдиться воно і стане мертве,
Я його твоїм батькам на блюді принесу.

Розкажу їм, як тебе кохав я,
І поплачу, трохи викличу жалю.
Ніби-то тебе урятував я.
"Ну, вона спалила все сама",- скажу.

І не буде навіть кому захистити.
Я тоді із честі, гідності багно малюю.
Хай тебе не зможе геть ніхто любити!
І напевно мені шкода... Але ні — жартую!». 

Дякую тобі, мій злий, безжалісний товариш!
Ти мене навчиш не довіряти людям.
Раз мені в грудині все цілком ошпариш
І нікому більше не відкрию груди...


2014 рік