При Союзі було модно, чом би не згадати,
На вулиці прямо з діжки пиво продавати.
Прикотять її, поставлять із написом «Пиво»
І збігається зусюди туди народ живо.
Кому кухоль, кому в банку скляну трилітрову.
А хто прийшов з бідончиком для пива здоровим.
Спека в місті, сонце палить, вже немає й сили.
А тут якраз діжку пива таку прикотили.
Народ став туди збігатись, пива скуштувати,
Хоча трохи доведеться в черзі постояти.
А тут дідусь підкотився був до продавчині
Та й питається хитренько у тії дівчини:
- Скільки коштує ця діжка, вірніш, усе пиво?
- Сто карбованців, - та діду каже неквапливо,
Поглядаючи, щоб часом та й не перелити.
- Знаєте, я за все пиво хочу заплатити.
Народ миттю обурився нахабству такому.
А дідусь лише всміхнувся: - Вся справа у тому,
Що я хочу, щоб всім пиво без грошей давали.
Хто підходить, тому кухоль щедро наливали.
Народ миттю заспокоївсь. Дідусь віддав гроші.
І всі зразу зрозуміли: «дурний та хороший».
Підходять люди, дивуються пиву дармовому.
Дівчина не відмовляє у кухлі нікому.
- А ще можна? – Чого ж, пийте! – та відповідає.
А чутки уже про пиво по місту блукають.
Скоро натовп вже зібрався кругом «на халяву».
Обступили оту діжку і зліва, і справа.
Хтось уже без черги лізе – є нахаби всякі.
Вже гиркаються у юрбі тій, наче ті собаки.
Когось тягнуть вже за руку, вже й до бійки діло.
Вже якомусь із нахаб тих і пику набили.
Уже б’ються між собою і не розбирають,
Хто без черги, а хто в черзі – всі підряд махають.
Тут міліція з’явилась, юрбу розігнала.
Чому виникла та бійка швиденько узнала.
До дівчини підступають, щоб її забрати,
Бо ж посміла безкоштовно пиво наливати.
Вона плаче: - Я не винна! То дід отой клятий,
Заплатив і безкоштовно велів наливати.
Ті до діда: - Ви навіщо таке сотворили?
За всіх гроші заплатили, хоч самі не пили?!
А дід хитро усміхнувся: - Кажуть люди різне.
Що, мовляв, не буде грошей геть при комунізмі.
Буде усе безкоштовно усім по потребах.
Тож я й хотів уяснити це усе для себе.
Подивитися схотілось, як буде, неначе,
При отому комунізмі. Дякую, побачив.