Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
13:38
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Серце Батьківщини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Серце Батьківщини
- Скажи, бабусю, чому москалі
Постійно пруть до нашої землі?
Чому вони до нас нахабно пхають,
Приходять, нищать все і убивають?
У них же он – землі і так багато.
Є їм де жити, є де працювати?
Чому сусіди нам такі попали,
Щоб нам спокійно жити не давали?
- Було то все тому багато літ,
Коли Господь творив наш гарний світ.
Створив людей, аби вони плодились
І по землі безмежній розселились.
І рід людський поволі розплодився
Та по усьому світу розселився.
З’явилися роди і племена.
Але проблема виникла одна.
Не знали люди, де постійно жити
І по землі продовжили бродити.
Коли десь на дорозі зустрічались,
То за сокири і списи хапались.
І на землі робилось неспокійно,
То там, то там розпочинались війни.
Один одного люди убивали,
Неначе справи іншої не мали.
Отож Господь рішив всіх помирити
І визначити – де хто має жити.
Тож скликав Він і племена, й роди
Для тої справи Божої сюди.
Бо ця земля благословення мала,
Її вже наші предки заселяли.
Отож зібрались навкруг Бога люди,
Аби дізнатись, як то далі буде.
Сказав Господь: - Щоб втихомирить зло.
Щоб війн поменше на землі було,
Я кожному з родів по серцю дам.
І оте серце необхідно вам
Серед землі отої заховати,
Де вам тепер прийдеться проживати.
А місце те благословенне буде,
Де перед цим ви зупинялись, люди.
Як матимете серце, повертайте
І там надійно серце заховайте.
Тож відтепер земля та ваша буде
І буде вас підтримувати, люди!
Тепер підходьте, буду я вручати
І можете додому повертати.
Підходити до Нього люди стали,
Велике серце в свої руки брали
Та йшли собі у ті краї єдині,
Що мали стати їм за батьківщину.
Та ось, немов якісь пупи землі,
Припхалися до Бога й москалі.
Прийшли вже п’ְяні, поміж люду пхають
Та вголос всіх навколо матюкають.
Господь лиш мовчки на все те поглянув,
Не став казати, як то все погано.
Дав і їм серце, хай в своєму краї
Серед боліт спокійно проживають.
Та ж москалі не будуть москалі.
Тож до своєї не пішли землі.,
А відійшли за пагорби й усілись,
Здобуток «приливати» заходились.
Отак три тижні, мабуть, просиділи,
Смоктали бражку, землю засмерділи.
Кудись те серце кинули по п’яні.
Чи утопили в морі-океані?
Чи десь, можливо в землю закопали,
Боялися, аби його не вкрали?
Бо ж кожен дума завжди про другого,
Які думки й бажання у самого.
Уже давно всі люди розійшлися,
Вони ж вже до «всирачки» допилися.
Аж поки предки наші їх уздріли,
Та копняками всіх нагородили.
Кричали ті: - Ви серце наше вкрали!
А ті їх копняками проводжали
Аж до боліт, де ті і мали жити.
Аби вони не виповзали звідти.
Сиділи москалі в тих болотах,
Смоктали бражку довгії літа.
Плодилися у землях тих смердючих.
А їх же заздрість всю дорогу мучить,
Що люди десь живуть собі спокійно,
Працюють і забулися про війни.
Набридло москалям отак сидіти,
Тож до сусідів узялись ходити.
Прийдуть, людей по-п’яні убивають,
Усе навколо спалюють, ламають.
Знаходять серце, що ті заховали.
І москалі мерщій його хапали,
В свої ховати несли болота
І логіка того була проста:
Народ підтримку утрачав землі
І всі ставали також москалі.
Як москалі сил більше набирали,
Вони тоді у наші землі пхали.
Кричали, що ми серце їхнє вкрали.
Хоч не про нього зовсім вони дбали.
Шукали серце нашого народу,
Щоб в москалів перетворити згодом.
Як то вони із іншими робили,
Племен, народів стільки погубили.
Та предки наші клятих відбивали
І серце ще надійніше ховали.
Поки те серце б’ється в цій землі,
Не здатні нас здолати москалі.
Були часи у нашого народу,
Коли не стало поміж нами згоди
І москалі підступністю взяли,
Здавалось, підкорити нас змогли.
На нас ярмо москальське начепили,
Молодшим братом нас проголосили.
Та поміж нами зрадників знайшли,
Які у тому їм допомогли.
Віки ярмо носила Україна.
А москалі ж старалися єдино
Народу серце нашого знайти,
Щоб до боліт смердючих віднести.
Всю Україну кляті перерили,
Народу стільки нашого згубили,
Та наші предки серце так сховали,
Що москалі дарма лише копали.
А час прийшов, народ ярмо те скинув
І знову вільна стала Україна.
А москалям те страшно коле очі,
Вони скорити нас і досі хочуть.
Та, поки серце б’ється разом з нами,
Ніколи нам не стати москалями.
Постійно пруть до нашої землі?
Чому вони до нас нахабно пхають,
Приходять, нищать все і убивають?
У них же он – землі і так багато.
Є їм де жити, є де працювати?
Чому сусіди нам такі попали,
Щоб нам спокійно жити не давали?
- Було то все тому багато літ,
Коли Господь творив наш гарний світ.
Створив людей, аби вони плодились
І по землі безмежній розселились.
І рід людський поволі розплодився
Та по усьому світу розселився.
З’явилися роди і племена.
Але проблема виникла одна.
Не знали люди, де постійно жити
І по землі продовжили бродити.
Коли десь на дорозі зустрічались,
То за сокири і списи хапались.
І на землі робилось неспокійно,
То там, то там розпочинались війни.
Один одного люди убивали,
Неначе справи іншої не мали.
Отож Господь рішив всіх помирити
І визначити – де хто має жити.
Тож скликав Він і племена, й роди
Для тої справи Божої сюди.
Бо ця земля благословення мала,
Її вже наші предки заселяли.
Отож зібрались навкруг Бога люди,
Аби дізнатись, як то далі буде.
Сказав Господь: - Щоб втихомирить зло.
Щоб війн поменше на землі було,
Я кожному з родів по серцю дам.
І оте серце необхідно вам
Серед землі отої заховати,
Де вам тепер прийдеться проживати.
А місце те благословенне буде,
Де перед цим ви зупинялись, люди.
Як матимете серце, повертайте
І там надійно серце заховайте.
Тож відтепер земля та ваша буде
І буде вас підтримувати, люди!
Тепер підходьте, буду я вручати
І можете додому повертати.
Підходити до Нього люди стали,
Велике серце в свої руки брали
Та йшли собі у ті краї єдині,
Що мали стати їм за батьківщину.
Та ось, немов якісь пупи землі,
Припхалися до Бога й москалі.
Прийшли вже п’ְяні, поміж люду пхають
Та вголос всіх навколо матюкають.
Господь лиш мовчки на все те поглянув,
Не став казати, як то все погано.
Дав і їм серце, хай в своєму краї
Серед боліт спокійно проживають.
Та ж москалі не будуть москалі.
Тож до своєї не пішли землі.,
А відійшли за пагорби й усілись,
Здобуток «приливати» заходились.
Отак три тижні, мабуть, просиділи,
Смоктали бражку, землю засмерділи.
Кудись те серце кинули по п’яні.
Чи утопили в морі-океані?
Чи десь, можливо в землю закопали,
Боялися, аби його не вкрали?
Бо ж кожен дума завжди про другого,
Які думки й бажання у самого.
Уже давно всі люди розійшлися,
Вони ж вже до «всирачки» допилися.
Аж поки предки наші їх уздріли,
Та копняками всіх нагородили.
Кричали ті: - Ви серце наше вкрали!
А ті їх копняками проводжали
Аж до боліт, де ті і мали жити.
Аби вони не виповзали звідти.
Сиділи москалі в тих болотах,
Смоктали бражку довгії літа.
Плодилися у землях тих смердючих.
А їх же заздрість всю дорогу мучить,
Що люди десь живуть собі спокійно,
Працюють і забулися про війни.
Набридло москалям отак сидіти,
Тож до сусідів узялись ходити.
Прийдуть, людей по-п’яні убивають,
Усе навколо спалюють, ламають.
Знаходять серце, що ті заховали.
І москалі мерщій його хапали,
В свої ховати несли болота
І логіка того була проста:
Народ підтримку утрачав землі
І всі ставали також москалі.
Як москалі сил більше набирали,
Вони тоді у наші землі пхали.
Кричали, що ми серце їхнє вкрали.
Хоч не про нього зовсім вони дбали.
Шукали серце нашого народу,
Щоб в москалів перетворити згодом.
Як то вони із іншими робили,
Племен, народів стільки погубили.
Та предки наші клятих відбивали
І серце ще надійніше ховали.
Поки те серце б’ється в цій землі,
Не здатні нас здолати москалі.
Були часи у нашого народу,
Коли не стало поміж нами згоди
І москалі підступністю взяли,
Здавалось, підкорити нас змогли.
На нас ярмо москальське начепили,
Молодшим братом нас проголосили.
Та поміж нами зрадників знайшли,
Які у тому їм допомогли.
Віки ярмо носила Україна.
А москалі ж старалися єдино
Народу серце нашого знайти,
Щоб до боліт смердючих віднести.
Всю Україну кляті перерили,
Народу стільки нашого згубили,
Та наші предки серце так сховали,
Що москалі дарма лише копали.
А час прийшов, народ ярмо те скинув
І знову вільна стала Україна.
А москалям те страшно коле очі,
Вони скорити нас і досі хочуть.
Та, поки серце б’ється разом з нами,
Ніколи нам не стати москалями.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
