ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.12.12
20:09
Така невизначеність... У пустелі
Стоїш, відкритий нищівним вітрам.
В божественний і неземній постелі
Не відпочинеш, вирвавшись із брам.
О як же вибрати стійку дорогу?
Як визначитись серед міражів?
І як окреслиш силуети строгі
Стоїш, відкритий нищівним вітрам.
В божественний і неземній постелі
Не відпочинеш, вирвавшись із брам.
О як же вибрати стійку дорогу?
Як визначитись серед міражів?
І як окреслиш силуети строгі
2024.12.12
18:30
Перетруться думки, щось половою стане, щось хлібом,
щось навіки впаде у шухляди приречений склеп,
не наповнюй слова, що лікують людей, ціанідом,
дай краплиночку світла тому, хто іде за Ереб.
Напівтеплі тона для зимового часу не модні,
хуртовина мете
щось навіки впаде у шухляди приречений склеп,
не наповнюй слова, що лікують людей, ціанідом,
дай краплиночку світла тому, хто іде за Ереб.
Напівтеплі тона для зимового часу не модні,
хуртовина мете
2024.12.12
17:02
Скажи, бабусю, чому москалі
Постійно пруть до нашої землі?
Чому вони до нас нахабно пхають,
Приходять, нищать все і убивають?
У них же он – землі і так багато.
Є їм де жити, є де працювати?
Чому сусіди нам такі попали,
Щоб нам спокійно жити не дава
Постійно пруть до нашої землі?
Чому вони до нас нахабно пхають,
Приходять, нищать все і убивають?
У них же он – землі і так багато.
Є їм де жити, є де працювати?
Чому сусіди нам такі попали,
Щоб нам спокійно жити не дава
2024.12.12
11:16
Ніно Катамадзе на площі в Тбілісі,
в руках у неї синьо-жовтий стяг,
пронизують щемом серця «Чорнобривці»,
підхоплюють їх вдячні вуста.
Тримайтеся стійко, брати-генацвале,
і нас хрестив волелюбний майдан!
Ми зАвжди у скруту разом співали,
в руках у неї синьо-жовтий стяг,
пронизують щемом серця «Чорнобривці»,
підхоплюють їх вдячні вуста.
Тримайтеся стійко, брати-генацвале,
і нас хрестив волелюбний майдан!
Ми зАвжди у скруту разом співали,
2024.12.12
11:06
З-під віїв сині визирали заметілі,
Сплітав очима ниті макраме буття.
Навпроти інші сірі очі захмеліли,
І гупало м*ячем живе сердцебиття.
У задумі в кутку мовчало піаніно.
Невже акорд прорізався? Який пасаж!
Торкнула заметіль оголені коліна,
Сплітав очима ниті макраме буття.
Навпроти інші сірі очі захмеліли,
І гупало м*ячем живе сердцебиття.
У задумі в кутку мовчало піаніно.
Невже акорд прорізався? Який пасаж!
Торкнула заметіль оголені коліна,
2024.12.12
10:00
І пощастило і полонило
Тільки чомусь ненадовго
Вкрилося пилом дощиком змило
Не зрозуміло від кого
Всі оті спаси, ті прибамбаси
Питання одне: а навіщо
Красень є красень шматочок той ласий
Не втішно?
Тільки чомусь ненадовго
Вкрилося пилом дощиком змило
Не зрозуміло від кого
Всі оті спаси, ті прибамбаси
Питання одне: а навіщо
Красень є красень шматочок той ласий
Не втішно?
2024.12.12
07:36
Вила встромлюються в сіно, –
І в дзвінкій зимовій тиші
Починає шарудіння
Та гучне пищання миша.
Цей гризун узяв за звичку
Не чекати на прогнози,
А в просушеній травичці
Мати сховок од морозів.
І в дзвінкій зимовій тиші
Починає шарудіння
Та гучне пищання миша.
Цей гризун узяв за звичку
Не чекати на прогнози,
А в просушеній травичці
Мати сховок од морозів.
2024.12.11
21:23
Мисливець i лісник
Мисливець, що полював на левів,
якось стрівсь у лісі з лісником,
хвалитися почав, скільки їх убив.
«Чи не міг би ти, якщо спроможен,
показати лев’ячі стежки?»
«Чому б і ні!-зголосивсь лісник.-
Як підеш зо мною, то покажу
Мисливець, що полював на левів,
якось стрівсь у лісі з лісником,
хвалитися почав, скільки їх убив.
«Чи не міг би ти, якщо спроможен,
показати лев’ячі стежки?»
«Чому б і ні!-зголосивсь лісник.-
Як підеш зо мною, то покажу
2024.12.11
19:37
Він прийшов до міста,
аби розірвати систему
зсередини.
Невідомо, якими ідеями
він користується.
Він кинув клич
на велелюдних майданах,
і за ним пішли
аби розірвати систему
зсередини.
Невідомо, якими ідеями
він користується.
Він кинув клич
на велелюдних майданах,
і за ним пішли
2024.12.11
11:00
Кров на вулицях сягає щиколоток (за нею)
Кров на вулицях сягає колін (за нею)
Кров на вулицях у Чікаґо-сіті (за нею)
Крові все більше, як не поверни
Геть, на самому світанку
проїхавши & сонця світ
в локонах її
Кров на вулицях сягає колін (за нею)
Кров на вулицях у Чікаґо-сіті (за нею)
Крові все більше, як не поверни
Геть, на самому світанку
проїхавши & сонця світ
в локонах її
2024.12.11
10:57
туману невиразний погляд
й присутність неба
й крапель спів
завмер, вслухаючись, світогляд
у рух глибинних голосів
й часу нема
нема нічого
окрім неясних відчуттів
й присутність неба
й крапель спів
завмер, вслухаючись, світогляд
у рух глибинних голосів
й часу нема
нема нічого
окрім неясних відчуттів
2024.12.11
10:02
Залистопадало дощами
Заснігопадало вітрами
Не дивуватимося з вами
У нас свої сучасні драми…
Одна із них — нічні сирени
Перерождаються всякденно
І проникають в наші вени
Без зайвих видумок натхненно…
Заснігопадало вітрами
Не дивуватимося з вами
У нас свої сучасні драми…
Одна із них — нічні сирени
Перерождаються всякденно
І проникають в наші вени
Без зайвих видумок натхненно…
2024.12.11
05:29
Колоситься нивою
золотавий хліб,
слово переливами
зв’яжеться у «СНіП*»…
Промовчи, Юпітере,
вартість грому – гріш,
по зернинці літери
виплекають вірш.
золотавий хліб,
слово переливами
зв’яжеться у «СНіП*»…
Промовчи, Юпітере,
вартість грому – гріш,
по зернинці літери
виплекають вірш.
2024.12.11
05:20
Хоч одягай нове пальто,
Хоч десь іди в плащі старенькім, –
Не окликає вже ніхто
Ані здаля, ані зблизенька.
Я сам, було, зривавсь на крик,
Уздрівши радісно знайомих,
Але чомусь вони в мій бік
І не дивилися потому.
Хоч десь іди в плащі старенькім, –
Не окликає вже ніхто
Ані здаля, ані зблизенька.
Я сам, було, зривавсь на крик,
Уздрівши радісно знайомих,
Але чомусь вони в мій бік
І не дивилися потому.
2024.12.10
22:51
Почну можливо із кінця
Мені зручніше, до вподоби
Після звернуся до Тільця
Як до поважної особи…
Ну чим порадуєш дружбан,
Тобі у Травні не затісно?
А що сади цвітуть між ран,
Ти посміхатимеся… Звісно
Мені зручніше, до вподоби
Після звернуся до Тільця
Як до поважної особи…
Ну чим порадуєш дружбан,
Тобі у Травні не затісно?
А що сади цвітуть між ран,
Ти посміхатимеся… Звісно
2024.12.10
19:40
В хвилини музики печальної
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.12.03
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.10
2024.11.02
2024.11.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Серце Батьківщини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Серце Батьківщини
- Скажи, бабусю, чому москалі
Постійно пруть до нашої землі?
Чому вони до нас нахабно пхають,
Приходять, нищать все і убивають?
У них же он – землі і так багато.
Є їм де жити, є де працювати?
Чому сусіди нам такі попали,
Щоб нам спокійно жити не давали?
- Було то все тому багато літ,
Коли Господь творив наш гарний світ.
Створив людей, аби вони плодились
І по землі безмежній розселились.
І рід людський поволі розплодився
Та по усьому світу розселився.
З’явилися роди і племена.
Але проблема виникла одна.
Не знали люди, де постійно жити
І по землі продовжили бродити.
Коли десь на дорозі зустрічались,
То за сокири і списи хапались.
І на землі робилось неспокійно,
То там, то там розпочинались війни.
Один одного люди убивали,
Неначе справи іншої не мали.
Отож Господь рішив всіх помирити
І визначити – де хто має жити.
Тож скликав Він і племена, й роди
Для тої справи Божої сюди.
Бо ця земля благословення мала,
Її вже наші предки заселяли.
Отож зібрались навкруг Бога люди,
Аби дізнатись, як то далі буде.
Сказав Господь: - Щоб втихомирить зло.
Щоб війн поменше на землі було,
Я кожному з родів по серцю дам.
І оте серце необхідно вам
Серед землі отої заховати,
Де вам тепер прийдеться проживати.
А місце те благословенне буде,
Де перед цим ви зупинялись, люди.
Як матимете серце, повертайте
І там надійно серце заховайте.
Тож відтепер земля та ваша буде
І буде вас підтримувати, люди!
Тепер підходьте, буду я вручати
І можете додому повертати.
Підходити до Нього люди стали,
Велике серце в свої руки брали
Та йшли собі у ті краї єдині,
Що мали стати їм за батьківщину.
Та ось, немов якісь пупи землі,
Припхалися до Бога й москалі.
Прийшли вже п’ְяні, поміж люду пхають
Та вголос всіх навколо матюкають.
Господь лиш мовчки на все те поглянув,
Не став казати, як то все погано.
Дав і їм серце, хай в своєму краї
Серед боліт спокійно проживають.
Та ж москалі не будуть москалі.
Тож до своєї не пішли землі.,
А відійшли за пагорби й усілись,
Здобуток «приливати» заходились.
Отак три тижні, мабуть, просиділи,
Смоктали бражку, землю засмерділи.
Кудись те серце кинули по п’яні.
Чи утопили в морі-океані?
Чи десь, можливо в землю закопали,
Боялися, аби його не вкрали?
Бо ж кожен дума завжди про другого,
Які думки й бажання у самого.
Уже давно всі люди розійшлися,
Вони ж вже до «всирачки» допилися.
Аж поки предки наші їх уздріли,
Та копняками всіх нагородили.
Кричали ті: - Ви серце наше вкрали!
А ті їх копняками проводжали
Аж до боліт, де ті і мали жити.
Аби вони не виповзали звідти.
Сиділи москалі в тих болотах,
Смоктали бражку довгії літа.
Плодилися у землях тих смердючих.
А їх же заздрість всю дорогу мучить,
Що люди десь живуть собі спокійно,
Працюють і забулися про війни.
Набридло москалям отак сидіти,
Тож до сусідів узялись ходити.
Прийдуть, людей по-п’яні убивають,
Усе навколо спалюють, ламають.
Знаходять серце, що ті заховали.
І москалі мерщій його хапали,
В свої ховати несли болота
І логіка того була проста:
Народ підтримку утрачав землі
І всі ставали також москалі.
Як москалі сил більше набирали,
Вони тоді у наші землі пхали.
Кричали, що ми серце їхнє вкрали.
Хоч не про нього зовсім вони дбали.
Шукали серце нашого народу,
Щоб в москалів перетворити згодом.
Як то вони із іншими робили,
Племен, народів стільки погубили.
Та предки наші клятих відбивали
І серце ще надійніше ховали.
Поки те серце б’ється в цій землі,
Не здатні нас здолати москалі.
Були часи у нашого народу,
Коли не стало поміж нами згоди
І москалі підступністю взяли,
Здавалось, підкорити нас змогли.
На нас ярмо москальське начепили,
Молодшим братом нас проголосили.
Та поміж нами зрадників знайшли,
Які у тому їм допомогли.
Віки ярмо носила Україна.
А москалі ж старалися єдино
Народу серце нашого знайти,
Щоб до боліт смердючих віднести.
Всю Україну кляті перерили,
Народу стільки нашого згубили,
Та наші предки серце так сховали,
Що москалі дарма лише копали.
А час прийшов, народ ярмо те скинув
І знову вільна стала Україна.
А москалям те страшно коле очі,
Вони скорити нас і досі хочуть.
Та, поки серце б’ється разом з нами,
Ніколи нам не стати москалями.
Постійно пруть до нашої землі?
Чому вони до нас нахабно пхають,
Приходять, нищать все і убивають?
У них же он – землі і так багато.
Є їм де жити, є де працювати?
Чому сусіди нам такі попали,
Щоб нам спокійно жити не давали?
- Було то все тому багато літ,
Коли Господь творив наш гарний світ.
Створив людей, аби вони плодились
І по землі безмежній розселились.
І рід людський поволі розплодився
Та по усьому світу розселився.
З’явилися роди і племена.
Але проблема виникла одна.
Не знали люди, де постійно жити
І по землі продовжили бродити.
Коли десь на дорозі зустрічались,
То за сокири і списи хапались.
І на землі робилось неспокійно,
То там, то там розпочинались війни.
Один одного люди убивали,
Неначе справи іншої не мали.
Отож Господь рішив всіх помирити
І визначити – де хто має жити.
Тож скликав Він і племена, й роди
Для тої справи Божої сюди.
Бо ця земля благословення мала,
Її вже наші предки заселяли.
Отож зібрались навкруг Бога люди,
Аби дізнатись, як то далі буде.
Сказав Господь: - Щоб втихомирить зло.
Щоб війн поменше на землі було,
Я кожному з родів по серцю дам.
І оте серце необхідно вам
Серед землі отої заховати,
Де вам тепер прийдеться проживати.
А місце те благословенне буде,
Де перед цим ви зупинялись, люди.
Як матимете серце, повертайте
І там надійно серце заховайте.
Тож відтепер земля та ваша буде
І буде вас підтримувати, люди!
Тепер підходьте, буду я вручати
І можете додому повертати.
Підходити до Нього люди стали,
Велике серце в свої руки брали
Та йшли собі у ті краї єдині,
Що мали стати їм за батьківщину.
Та ось, немов якісь пупи землі,
Припхалися до Бога й москалі.
Прийшли вже п’ְяні, поміж люду пхають
Та вголос всіх навколо матюкають.
Господь лиш мовчки на все те поглянув,
Не став казати, як то все погано.
Дав і їм серце, хай в своєму краї
Серед боліт спокійно проживають.
Та ж москалі не будуть москалі.
Тож до своєї не пішли землі.,
А відійшли за пагорби й усілись,
Здобуток «приливати» заходились.
Отак три тижні, мабуть, просиділи,
Смоктали бражку, землю засмерділи.
Кудись те серце кинули по п’яні.
Чи утопили в морі-океані?
Чи десь, можливо в землю закопали,
Боялися, аби його не вкрали?
Бо ж кожен дума завжди про другого,
Які думки й бажання у самого.
Уже давно всі люди розійшлися,
Вони ж вже до «всирачки» допилися.
Аж поки предки наші їх уздріли,
Та копняками всіх нагородили.
Кричали ті: - Ви серце наше вкрали!
А ті їх копняками проводжали
Аж до боліт, де ті і мали жити.
Аби вони не виповзали звідти.
Сиділи москалі в тих болотах,
Смоктали бражку довгії літа.
Плодилися у землях тих смердючих.
А їх же заздрість всю дорогу мучить,
Що люди десь живуть собі спокійно,
Працюють і забулися про війни.
Набридло москалям отак сидіти,
Тож до сусідів узялись ходити.
Прийдуть, людей по-п’яні убивають,
Усе навколо спалюють, ламають.
Знаходять серце, що ті заховали.
І москалі мерщій його хапали,
В свої ховати несли болота
І логіка того була проста:
Народ підтримку утрачав землі
І всі ставали також москалі.
Як москалі сил більше набирали,
Вони тоді у наші землі пхали.
Кричали, що ми серце їхнє вкрали.
Хоч не про нього зовсім вони дбали.
Шукали серце нашого народу,
Щоб в москалів перетворити згодом.
Як то вони із іншими робили,
Племен, народів стільки погубили.
Та предки наші клятих відбивали
І серце ще надійніше ховали.
Поки те серце б’ється в цій землі,
Не здатні нас здолати москалі.
Були часи у нашого народу,
Коли не стало поміж нами згоди
І москалі підступністю взяли,
Здавалось, підкорити нас змогли.
На нас ярмо москальське начепили,
Молодшим братом нас проголосили.
Та поміж нами зрадників знайшли,
Які у тому їм допомогли.
Віки ярмо носила Україна.
А москалі ж старалися єдино
Народу серце нашого знайти,
Щоб до боліт смердючих віднести.
Всю Україну кляті перерили,
Народу стільки нашого згубили,
Та наші предки серце так сховали,
Що москалі дарма лише копали.
А час прийшов, народ ярмо те скинув
І знову вільна стала Україна.
А москалям те страшно коле очі,
Вони скорити нас і досі хочуть.
Та, поки серце б’ється разом з нами,
Ніколи нам не стати москалями.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію