Посвяти це якомусь неврозові, чи що. Мовби добродій Жорж Жозéф Крістіан Сіменон, альтернативний Джон Вінстон Оно Леннон, при щирому бажанні безпосередньо первинних речей, вчувається в задзеркалля, поки не вихопить щось якнайабракадабричніш, тоді вже розкопує всю атмосферу смакуючи, аж нарешті, ось вона.  Т а й н а.  Первинно безпосередні інстинкти зразу яксь—побоку типу. Герой-автор упивається кальвадосом, перепрацьовуючи власне що в кайф. Всі ці дорослії реверанси. Хто би ще нагадав про м’яке жовте світло салíвської харчевні, благочинну гостинність, чисту воду зі скляних коркованих пляшок, місцевий без спеціяльно доданої вартості білий вайн у простецькій карафі при файній страві. Трохи згодом чавунний кований ліхтар колись зі скельцями, нині висять павуки. Щиропровінційно авжеж, звісно провінція їхня зовсім не наська глибинка суть. Тутешні ресторани стрьомніш, хоча є ще столовки. Декаданс про екзотіку, нейронні квіти зла, ціни здебільш прийнятні на диво. Пюрешечка з котлеткою гамгам, американо. Сходили ми колись в нульових на акційне святкування відкриття стейк-ресторану, щоб покуштувати стейків рекламних, було таке. Пам’ятається, що недопокуштував, для пітбуля воно правдивіш-бо. Але кому тепер цінні ресторани колишні, є пиво & кава на винос. Хачапурі, шашлики, салати, суші чи піцу везуть невідкладно на флет вам. Спожинайте відповідально, будьте
 
А заморочки часом які. Сублімацій відмінного кшталту еґо. Ригоричні логарифми. Невидимий миру сміх й деінде слізка. Сканування критиків з метою & без. Як би нестанцювати ще, всі ці дорослії викрутаси. Не будуючи стін, запросто обживаємо наявні, оттак вийшло, життя в’юнке стебло, хіба ні? Звичайно ж нічого, на тім самім флеті, між усяким. Чи є смисл перелічувати банальні порухи душі, так само якби тривіальні тілесні треби. Повсякчасно при виході. А-ля-творчість спокійно вписується в проєкцію. Хоч глянути що я ось тут, а . . .
потім, ога-о-кей. Щедротні надрізальники гіпертексту. Гороскопи очікувань намарних. Чергова тривожність, стагнація на відділі делікатеси, навіть не лікерогорілчані напої, чи трунки, пак. Життя втрачає метафізичний смисл encore. Вітер виє із холоду, з продажу зникають ще цигарки базарні до яких оце звик вже за місяць чи півтора, кілька із атб зазира просто в душу, різдвяний дощ надворі фізично обертає сніги на склизький лід & записую як воно є
 
per il fatto, пишу ці літери за літерами, китайською кульковою ручкою синьої фарби, на кухні, поки імла за герметичним вікном обертає місто на дореволюційну версію матриці. В чийсь ледве початий та й покинутий телефонний блокнот із алфавітною збоку прорізкою. Гаряча їжа інколи чим не секс, як усе вже було сказано ген-ген, трохи іншими тропами. Та італійська дівчинка просто кельнерка й годі, котру мені надалі поминають всує, одначе. Все це якось пов’язано із жеровиськом & насиченням, не зі спрагою. Звісно, сама дівчина жагучий типаж медітераніанної пишногрудості, симпа, із лиця ще навіть одвертіш. Хто ми такі, раз на життя пригальмувавши отут, попоїсти. Так це все зовсім не анекдот. Півцарства за балет, в якийсь-небудь яскравосонячний день. Поки люде заводять собі & заводять ще-наступного уявного друга. Жодних претензій взагалі, жодних інсинуацій. Але ось по вечéрі, ще трохи мож погортати якісь мемаси, подрімуючи чом би не похропуючи часом понад. Геть не сенсаційно, при
ненав’язливих любові з миром, ймовірно
мотивуючім абстракціонізмові, без розшаркувань зайвих,
сумлінною вклінністю із
 
 ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎    ‎   — строгий такий  سلام ‎   
 
 
 
 
 
 
 
 

 
2021