Я пам’ятаю перший погляд твій,
Твою усмішку — щиру, променисту.
Ти була ніжна, світла, як промінь сонця на весні ,
Із грайливістю серця твого і душі .

Без смутку й страху йшла ти по житті,
І кожен твій крок був неначе диво.
А я тримав у схованці думки,
Що кликали тебе , мені важливо.

Та час минав, і як зірками уночі
Ми разом сяяли у темнім небі.
Сяйливі, щирі, гріли все ми навкруги,
Та зберегти вогонь ніяк ми не зуміли

Ми палали, мов свічки у темноті ,
Допоки вщент усе не догоріло.
А я від болю серце захистив,
І втечу бачив як своє єдине діло.

І все пішло у спогади й печаль,
Що у душі дзвеніли, наче струни.
“Кінець,” - казав, і далі йшов з чужими людьми ,
Ховаючи себе у сірих буднях закриваючи все на замки…

Якби ж тебе я знову міг знайти,
Я б, мила, все для нас тоді змінив.
І щоб вогонь навіки зберегти зумів.
Та покохати назавжди тебе ,
Мені нарешті вистачить зусиль