Такий чарівний і повільний,
Хаотичний та нестримний
Той танок.

Коли ції трійко панн
Витанцьовують у небі
Серед хмаринок та розмов,
Їх боїться кожна варта.

Кожен люд сказав би:
«То є божевільно,
Неможливо і непросто,
Геть із наших неб!»

Але що вони зробили,
Тії трійко панн?
Чарівна Гармонія,
Солодкава Меланхолія
І наївна Дума.

Коли вони наодинці
Ведуть рухи,
Люди скажуть:
«То так треба».

А коли танок ведуть утроє —
Всі тікають і бояться,
Бо до танцю часто
Прилинає божевільная Ідея.

Чи бояться люди волі,
Чи бояться вони творчості,
А можливо, й просто танцю.

А хореограф ти.
Не віриш?
А хто ж тоді сидить з Гармонією вечорами?
Лежить вночі з Меланхолією в безсонні?
Хто видихає ранками
З Думою після сну?
І вдень, у сонячну пору,
Прогулюється поряд із Ідеєю?

Саме ти і твориш
Той танок
У себе в голові.

Може, думаєш:
«Дурня це все!»
Та коли оглянешся навколо,
Краєвидами своїх спогадів і мрій,
Подумай ще раз.

І рухаються панни далі,
У своєму
Чудернацькому танку.