«Рада і народ ухвалили, архонти та колегія Семи запропонували: оскільки Каллінік, син Евксена, будучи мужем прекрасним і добрим, постійно творить народу щонайкраще… місту при роздачі робіт… і його доходи збільшив… Коли ж небезпека стала винуватицею того, що ввела народ у розбрат, він, не побоюючись жодної перешкоди, не ставлячи понад усе особисті симпатії і спішно докладаючи зусиль привести до згоди сторони, які не мирилися поміж собою, вніс пропозицію про скасування боргів, і народ нагородив його за свій порятунок грошовою сумою і статуєю… »
«Декрет на честь Каллініка, сина Евксена»

З часів прадавніх, як з далекого Мілету
Сюди найперші поселенці прибули,
Вони величну тоді Ольвію звели,
Яку здолать не спромоглися грізні гети.
Тепер на березі широкого лиману,
Куди втіка швидкий, величний Гіпаніс
Стояло найвеличне з грецьких міст.
Якби хтось з висоти небес поглянув,
Побачив би трикутник стін міцних,
Які від степу місто добре боронили.
Їх вороги ніяк здолати не зуміли.
О, скільки орд уже розбилося об них!
Але, на жаль, у світі вічного нема.
Тяжкі часи, нарешті в Ольвії настали.
Із тих часів, як Македонія напала
На персів. Олександр меч здіймав
Уже в Єгипті. Круто все перемінилось.
Упав Мілет, який скорятись не хотів.
Усі торгові перерізано путі.
А з того всього здавна Ольвія кормилась.
Скупала хліб у скіфів, в Грецію везла.
Звідтіль привозили вино, олію, речі,
Які в торгівлі були варваром доречні.
Тепер торгівля у занепаді була.
Ті, хто в товар уклався, дарма сподівавсь
Тепер ці гроші якимсь робом повернути.
Торговці в більшості зробилися банкрути
І ґвалт гучний їх понад Ольвію здіймавсь.
А їх багато, а ще ж люди біля них.
А ще раби, яких у місті теж чимало.
Ці протиріччя спокій в місті розривали.
Але в доповнення до негараздів тих
Іще страшніші вісті з заходу прибули:
З великим військом сюди пха Зопіріон.
Борисфенітам то страшний, неначе сон.
І вже спасіння з того Ольвії не було.
Про македонців в місті знали, далебі.
Як вони Персію могутню подолали,
Хоча і війська свого мали зовсім мало
Могутнім персам не злякались дати бій.
Поки на півдні громив персів їхній цар,
Його намісник, що у Фракії, зібрався
І воювати міста еллінські подався,
Щоби Елладі нанести страшний удар.
Взяв, кажуть війська тридцять тисяч у похід.
Супроти Ольвії і того забагато,
Бо в ній могли лиш двадцять тисяч проживати.
Можливо, еллінський і допоможе світ
Із тих, які з усіх боків обсіли Понт.
Але надії на таке і зовсім мало.
А тут ще в Ольвії проблеми назрівали.
Дивись, що скоро геть збунтується народ.
Хто ж тоді буде стіни міста захищать?
Що в ситуації архонтам з цим робити?
Хіба ворота перед ворогом відкрити
І на коліна перед варваром тим стать?!
Сидів, задумавсь син Евксена Каллінік
Над тим, як рідне місто врятувати,
Де гідні сили задля опору зібрати,
Просив богів щось підказати чоловік.
Бо ж завтра рада, треба рішення приймать,
А в нього думок з цього приводу немає.
Під ранок спати невдоволений лягає
Аби хоч трохи перед радою поспать.
А уві сні до нього Зевс спустивсь з небес
Та підказав, що саме має він робити.
Тож вранці знав він, що на раді говорити.
Коли народ на площі вже зійшовся весь,
Він слово взяв: - Тяжкі настали в нас часи.
Отож і рішення тяжкі прийняти маєм.
Найперше вирішим – борги усі прощаєм!
Враз лихварі усі повісили носи.
Але у місті небагато було їх,
А більше тих, що у них гроші позичали,
Тепер же зовсім віддавати чим не мали,
Тож таке рішення привабливе для них.
Тепер їм є навіщо місто боронить,
Вони негайно згодні зброю в руки взяти.
Та й лихварі ще досить мають що втрачати,
Тож краще, справді їм борги оті простить.
Відсто́ять місто, гроші знову наживуть.
Тож, як подумати, то не великі втрати.
Бо хто зна, що Зопіріон тут вчинить клятий.
Раз так рішили, то вже так тому і буть.
Та Каллінік ще не закінчив говорить:
- Хоч громадяни всі нехай на стіни стануть,
Не зможем ворога ми ввести у оману.
Занадто мало нас, щоб все оборонить.
Я пропоную також громадянство дать
Метекам всім, які у місті проживають.
Вони роками на подібне щось чекають.
Тож є можливість їм із нами поряд стать!
І знову гамір над юрбою прокотивсь.
Всі були згодні, хоч до цього уважали,
Що всі приїжджі рівних прав у них не мали.
Був громадянином, хто в місті народивсь.
Тож і це рішення всі разом прийняли.
Та Каллінік на цьому не збиравсь спинитись.
Потрібно більше люду, щоб на стінах битись.
Метеки рішення це радо сприйняли.
Як крики трохи утихати почали,
Він знов сказав: - Я пропоную ще одне.
Нехай хтось, може і засуджує мене:
Щоб більше мати в місті воїнів могли,
Я пропоную волю дати і рабам,
Які готові наше місто захищати.
Юрбі від слів отих прийшлося замовчати.
Раби ж – не люди, а товар, звичайний крам.
І як же можна було волю їм давать?
Як можна було дати зброю їм у руки?
Біда, одначе, хоч гірка, але наука,
Яка спроможна всі традиції зламать.
Погомонівши, люди згодились й на те.
- Тепер останнє. Нам без помочі ніяк.
Бо ж македонці – то не зграя зарізяк.
Від них відбитися – то діло не просте.
Оточать місто та підкоп влаштують десь.
А то не важко, бо ж під нами не каміння.
Підриють землю і впадуть всі наші стіни
І попаде на рабський торг народ увесь.
Я пропоную в скіфів помочі просить.
Вони єдина в цих степах спроможна сила.
Якби вони сюди зі степу підступили,
То ми б змогли від міста ворога відбить.
- А хто поїде? – запитали із юрми.
- Хто зможе вмовити царя нам помагати?
- Я можу місію таку на себе взяти.
- Їдь, Каллінік! Тобі довіримося ми!..
І от в Гілею прибуває Каллінік
Аби з царем зустрітись Скіфії Агаром.
Той посланця приймає гідно незабаром.
Міцний на вигляд, хоч солідний має вік.
Дари найперше Каллінік йому віддав.
Тоді без цього, навіть слухать не хотіли.
Агар прийняв дари, тож перейшли до діла.
І Каллінік мету пояснювати став.
Він не казав про ситуацію тяжку.
Того цареві не потрібно було знати.
Царя узявся перспективами лякати.
А той багато чого бачив на віку.
Царя Атея долю добре пам’ятав.
Яка могутня була Скіфія при ньому.
Весь степ був скіфський аж від Істру і до Дону.
Атей на битву смертну із Філіппом став,
Здолавши Істр – ту тричі прокляту ріку.
І сам загинув і життів поклав багато.
Тяжка була для племен скіфів ота втрата
І провіщала й далі долю нелегку.
Хоч поки ще в степах суперників нема.
Ще скіфський клич страшенно ворогів лякає.
Вони, той крик зачувши, чимскоріш втікають.
Та цар, на жаль, в руках всіх скіфів не трима.
Про македонян він усе прекрасно знав.
Його не треба було, навіть тим лякати.
Та чому б еллінів не змусити прохати?
Не так же часто гордий еллін щось прохав.
- А чи далеко військо ворога дійшло?
- Як виїздив я, то вже вісті долетіли,
Що враже військо аж під Тіру підступило.
Можливо, зараз уже й місто узяло.
Йде на Ніконій. Як лимани обійде,
Ніконій візьме, шлях до Ольвії відкритий.
- А ви спроможні місто довго боронити?
- Хто зна? Великих сил у нас нема.
Та, може тиждень-два стояти іще будем.
А там… - аж серце в нього стислось в грудях, -
Як Ніка допоможе нам сама…
Тоді-то, може, рідне місто й відстоїм?!
Проте, надії на таке і зовсім мало.
Ми ж вже давно ніде й ні з ким не воювали.
Чи ж дамо раду завойовникам отим?!
- Що ж, - помовчавши, відповів Агар, -
Ми допоможем. Є у нас свої рахунки
До македонян. Отож ми смертельним трунком
Напоїм їх. Такий наш буде клятим дар.
Шляхом до Ольвії вертався Каллінік,
А там вороже військо уже табором стояло,
Зі степу місто й понад морем облягало.
Отож звертати довелося йому вбік.
Там в очеретах його човен вже чекав.
Як добре, що потурбувавсь про то зарані.
Поки спокійно ще у македонськім стані,
Човном у темряві лиман він подолав.
Що він вернувся, вістка швидко рознеслась,
Юрму велику серед площі вмить зібрала.
Всі добрі вісті з уст в уста передавали.
Юрма до ранку з площі і не розійшлась,
Бо всі в тривозі уже стільки днів жили.
Флот невеликий македонський підкрадався,
Зненацька місто захопити сподівався,
Але трієри відігнать його змогли.
Та от купець, що пару днів тому прибув,
Сказав, що ті на Левку татями напали
І храм Ахілла, наче там пограбували.
Він сам горлання їхні п’яні добре чув.
На ранок вибрався на стіни Каллінік,
Щоб стан ворожий роздивитись, оцінити.
Та розібратись, що збираються робити.
Став рахувать намети, але втратив лік.
Як видно, той Зопіріон не поспішав.
Мабуть, чекав свої облогові машини.
Інакше важко буде подолати стіни.
Поки що хору навкруг міста грабував.
Та іще пращники кидалися свинцем,
Щоб зі стіни когось з борисфенітів збити.
Отож в обидва ока довелось глядіти,
Щоб тим свинцем та не заїхали в лице.
Тож день отой якось спокійно проминув.
Зате вночі зі степу крики долітали.
І македоняни, неначе й ніч не спали.
У їхнім таборі весь час неспокій був.
Кудись кіннотники уранці подались.
Аж по обіді тільки в табір повертались.
Мабуть, дарма в степу за скіфами ганялись.
В своїх степах ті ворогам не піддались.
Відтоді так було, здається, кожну ніч.
Вночі спокою македоняни не знали,
Весь час набіги дикі скіфські відбивали.
Хоч у бою і не стрічались віч-на-віч.
Проблеми, видно, в їхнім війську прибули,
Бо скіфи щільно всі шляхи перекривали,
До них обози з продовольством не пускали.
Та і машини для облоги не прийшли.
Кидати ж військо у атаку без машин,
Зопіріон, здається, зовсім не збирався.
Ще кілька днів на щось, напевно, сподівався,
Можливо, поміч мав отримати ще він.
Тож македонці тільки того і могли:
Свинцем кидати та ще стріли випускати.
Високі стіни не рішались штурмувати.
А якось вранці враз збиратись почали.
Причому, поспіхом. Знімався вражий стан.
Напевно, військо скіфське було на підході.
Цікавих всіх зі стін зігнати було годі.
По вражім стану мов пройшовся ураган.
Що захопили, що покинули й пішли.
В степу ще довго пил за ними піднімався.
Всяк скіфське військо ще побачить намагався.
Та скіфи, мабуть Гіпаніс десь перейшли
Повище, бо ж вони всі броди знали.
Нарешті, все поволі стихло. Хтось бігом
В стан македонський поспішив знайти чого.
Бо нині всяке у пригоді стати мало.
А Каллінік велів трієри готувать,
Пливти до Левки, щоб тих татів геть прогнати,
Які посміли храм священний грабувати.
Вдалося флот ворожий там іще застать.
Уздрівши еллінів, зібралися ті вмить
Та й у бік Істру подалися чимскоріше.
Хоча в осіннім морі панувала тиша,
Але Ахілл, напевно тих не зміг простить.
Бо звідкись з моря шквал зненацька налетів.
Трієри еллінів за островом стояли,
Тож їх від вітру того скелі прикривали.
А македонський флот той вітер підхопив
Та закрутив, по морю швидко розкидав.
Чи й удалось комусь з тих татів врятуватись?
Борисфенітам можна було повертатись,
Адже у місті було ще багато справ.
Поки сліди всі прибирали ворогів,
З походу свого стали скіфи повертатись.
Від них вдалося гарні вістки їм дізнатись:
Зопіріон втекти від скіфів не зумів.
Його до Істру вони гнали по степах.
Вночі і вдень йому спокою не давали.
Поки на змучених над Істром вже напали
І всіх понищили. Тож кожен скіф притяг
З собою купу скальпів, що звисали збоку.
А тим, кому вдалося все-таки втекти,
Спасіння все одно не удалось знайти.
Бо там за Істром пантрував за кожним кроком
Трибалл їх мстивий, який не забув,
Як цар Філіпп криваво в землях їх пройшовся.
Тепер об’єкт для помсти справжньої знайшовся.
І жоден, мабуть, тої долі не минув.
Ну, а у Ольвії тим часом весь народ
Ще святкував аби відзначить перемогу.
І на руках носили переможця свого.
Дали аж тисячу йому з міських щедрот.
Та порішили: Каллінік той заслужив,
Щоб на честь нього в місті пам’ятника звести,
Аби прийдешнім поколінням все донести
Про те, який тут чоловік славетний жив.