Цей блондин із Альбасете,
він на мене глянув, мамо.
Ні, я глянути не смію!

Цей блондин як хлібна нива,
син зеленого світання,
він, самотній і вродливий,
йшов по вулиці неждано.
Ніч барвиста і рум'яна
променилась ніжним сяйвом.
Ні, я глянути не смію!

Його талія зваблива,
ми закохані, здається...
він у темну ніч посіяв
своє золото жасмину.
Я його кохаю сильно,
погляд мій до нього лине.
Ні, я глянути не смію!

Цей юнак з Ла-Манчі родом,
Він на мене глянув, мамо.
Ні, я глянути не смію!

Хуан Рамірес де Лукас (1917–2010) - іспанський письменник і журналіст. У 18 років він приїхав до Мадриду на навчання. Рамірес грав у авангардному театрі "Club Teatral Anfistora" в кількох виставах, які ставив Лорка. Вони познайомилися під час репетицій п’єси "Коли мине п'ять років", яку режисерував Лорка. Високий і білявий, він отримав від Лорки прізвисько "el rubio de Albacete" (блондин із Альбасете). Їхні стосунки тривали протягом року аж до смерті поета. Незадовго до своєї смерті Рамірес дав сестрі коробку з листами від поета і розповів невідомі подробиці, які передували загибелі поета.
Влітку 1936 року Гарсіа Лорка, розуміючи, що його життя під загрозою, вирішив емігрувати до Мексики. Вони з Раміресом планували поїхати разом, але Раміресу, якому було 19 років, потрібен був дозвіл батьків, щоб покинути країну. Вони попрощалися в липні 1936 року на станції Аточа в Мадриді, Рамірес поїхав додому в Альбасете, а Гарсіа Лорка – до Гранади, щоб попрощатися зі своєю родиною. Сім'я Раміреса не дала дозвіл на подорож, а Гарсіа Лорка був схоплений і застрелений націоналістами. Рамірес отримав останній лист від поета 18 липня 1936 року, після того, як Гарсіа Лорка був убитий.
Саме для Раміреса написані деякі сонети зі збірки "Сонети темного кохання".
Альбасе́те - провінція в Іспанії у складі автономного співтовариства Кастилія-Ла-Манча Адміністративний центр Альбасете. Частина субрегіонів Ла-Манчі знаходиться на території провінції Куенка, частина — на території провінції Сьюдад-Реаль, частина — на території провінції Толедо і частина — на території провінції Альбасете

Federico García Lorca Aquel rubio de Albacete
vino, madre, y me miró.
¡No lo puedo mirar yo!

Aquel rubio de los trigos
hijo deaurora,
alto, sólo y sin amigos
pisó mi calle a deshora.
La noche se tiñe y dora
de un delicado fulgor
¡No lo puedo mirar yo!

Aquel lindo de cintura
...
sembró por mi noche obscura
su amarillo jazminero
tanto me quiere y le quiero
que mis ojos se llevó.
¡No lo puedo mirar yo!

Aquel joven de la Mancha
vino, madre, y me miró.
¡No lo puedo mirar yo!