Мені боляче, сумно,
Коли погано тобі.
Коли весело тобі і я всміхаюсь.

Нічого про тебе не знаючи,
Вигадую твої слова, дії,
Малюю в голові ідеал,
Поки ти шукаєш тільки
Як мене уникнути.

Чи може людина терпіти
Увесь цей бруд перших почуттів,
Ніби, довго так?

Колись здавалося:
Не відчую, не захочу, не зможу,
Сплітаючи вічний сумнів
На все життя,
А зараз думаю про тебе,
Хоч і змушую забути.

Чому, коли іншим
жодного слова не пробачаю,
То тобі даю мільйон шансів
У своїй голові.

Дивні дні, раніше радісні,
Коли ти просто поряд,
Зараз - дурні, гіркі.

Згубна річ: фантазувати,
Як той наркотик,
Зловживаю цим кожну мить,
Щоб заповнити пустоту
Перед очима.

Навіть плакати не хочеться.
Хочу просто подрімати
І забути вигадані версії тебе
В мене в голові.

Хочу впасти в прірву,
Де немає ніц, крім темноти,
Забути всесвіт,
Стати примітивною істотою
Нульового виміру.

А насправді, я хочу, щоб мене
Хтось любив, та якщо
Хтось і любить, то я бачити не хочу
Бо себе, у подобі реальності,
Не люблю.