Я входжу і виходжу з тебе.
Ти поводишся палко,
повсюди спека.
Залишається часточка,
в тобі та в мені.
Лишається дріб'язок,
якась іскра у вені.

Стегна напружені -
едемські хиткі опори.
Я в тебе засуджений,
загублений у бурхливому морі.
Не спиняйся, не стримуйся,
не вимикай мотори.
Виймаю і закладаю
основу твоєї любові.

Ці вигини та западини
вібрують від непокори.
Моя ти остання надія,
мої перші не здолані гори.
Ми дійдемо до краю, до істини
і назвемо її весною.
Розтули всі свої улоговини,
я наповнюю їх собою.

Ти не хочеш, не можеш повірити,
що це сталося саме з тобою.
Ти не втратиш, у собі втримаєш
всі ємності з живильною росою.
Розірвуся, зречуся, вибухну
Зорю тебе, знедолю.
Я змушу тебе повірити,
обставинам непереборного болю.
А ти, змусиш мене загинути,
втомитися й скласти зброю.