Не лякайся мене. Я не здатна на опір.
Ти не знаєш мене, я не відаю хто ти.

З інтернету чекаєш мій голос щоночі,
Боячись, щоб чимраз його хтось не наврочив.

Неприкаяну синь щораз прагнеш “ксернути”,
Аби осені просинь у сувої звернути…

Не лякайся мене. Не вчиню я туману.
Знаю, спокій – це ти. Я ж блукаю світами.

Любиш дотик небес. Я ж земна приналежність.
Розумієш цей світ, де усі ми залежні.

Не лякайся мене. Я тремчу не від страху.
Я ступити боюсь – недалеко ж до краху,

Бо ненависть й любов… – можна руку подати
Чи лиш крок цей ступить і …тривозі продатись.

Ти не бійся, бо це відчуття тимчасове.
Ти сидітимеш в мріях. Я ітиму на лови.

Сподіватимусь знову, що ти віриш у тишу.
І ніколи мене у сій «асьці» не лишиш.

Ці уривки будуть захищатись тобою,
Коли поруч будеш. І ти ближче зі мною…

Коли хвиля пройде і прийде «нависання» –
Я пізнаю сей біль. Ти пізнаєш мовчання.

Я зірвуся увись – ти чекатимеш знову.
Полечу, поспішу. І повернусь у слові...

Не лякайся мене. Я не дам тобі спротив.
Тільки сміло пиши – я ж, звичайно, не проти.

Ти літній, ти весній – і я разом з тобою
Помережу щодень, ощасливлю собою.