(Батькові Любомиру, моєму справжньому українцю)

Чужинцями бути на власній землі – бо так звикли;
Забальзамували „совєти” – суцільний тобі мавзолей,
І страшно стає, коли бачиш, що досі не зникли
Слизькі паразити нелюдських, ганебних ідей;

Що чиїсь вуста ще і досі хвалу воссилають
„Великим”, котрі із ненавистю гнали народ
У тюрми й Сибіри, подалі від рідного краю;
Щоб замість іти до свободи – ішли на завод;

Щоб ані релігії, ані батьківського слова,
А тільки лиш стадо „червоно-ідейних” голів;
Серпом щоб відтяти коріння, а молотом мову
Загнати, мов цвях, і сказати, що вже заржавів...

Якщо ти чужинець – то їдь і уже не вертайся,
І мову чужу забирай із собою в багаж.
Хай страх пожене тебе швидше за дикого зайця,
Коли пролунає Вкраїною визвольний марш!