Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Історія – учителька життя.
Та, як на мене, люди досить часто
Науки тої поганенько вчаться,
Тому її й не знають до пуття,
На граблі наступаючи весь час.
Та, ледве гулі у них сходять з лоба,
Вони наосліп знову кроки роблять,
Отримуючи граблями щораз.
Я про сусідів та не москалів.
Про тих нема чого і говорити.
У тих синці й на задниці набиті,
Вони не сходять з грабель взагалі.
Я про поляків. Давній наш сусід.
Такі ж, як ми – слов‘янського коріння.
Були і дружба поміж нас, і війни.
Бо ж має кожен погляд свій на світ.
До виборів сьогодні Польща йде.
І бачу: більше сили набирає
Той, хто на Україну зуба має,
Політику «від москалів» веде.
Народ все більш підтримує його.
Тут, зрозуміло, від війни утома,
Чужих приймать не хочеться нікому.
Від столу частку віддавать свого.
Та й наші теж часом себе ведуть
Нахабно, чим відразу викликають
До українців всіх. Й таке буває.
Тому за отим Менценом і йдуть.
Не думають чомусь вони про то,
Що москалі, як зможуть нас здолати,
Сусідами полякам можуть стати.
І Польщу не врятує вже ніхто.
Поки щитом ми перед них стоїм,
Поки у москалів немає сили.
Вони б давно Європу покорили
Та ж ми дорогу заступаєм їм.
Хотілося б полякам нагадать
Історію відносин поміж нами.
Бік о бік з ними ми жили віками.
Вдалось полякам нас завоювать,
Не силою. Як кляті москалі
З Литвою узялися воювати,
Тим поміч в Польщі довелось прохати,
Бо ж згинути могли узагалі.
Отак Річ Посполита і взялась.
За поміч у важку оту годину,
В Литви вони забрали Україну.
І шляхта в наші землі подалась.
Магнати наші землі розділили.
Для них ми «бидлом» лише і були.
Вони всі соки із землі тягли.
Та ми потроху набирались сили.
Козацтво шаблі в руки узяло,
Готове Україну захищати,
Загарбникам усяким відсіч дати.
В боях свою відвагу довело.
З поляками стиналося не раз,
Не раз із ними у строю стояло.
Поляки їхню силу визнавали.
Здавалося б, прийшов, нарешті час
Прийняти нас, немов своїх братів,
Аби державу разом захищати.
Та гонор польський того визнавати
Ніяк у Посполитій не хотів.
Скоріш робилось зовсім навпаки,
У «стійло» українців заганяли.
Тож всім народом, врешті ми повстали,
У бій пішли не тільки козаки.
Хоч у поляків армія була
У ті часи в Європі найсильніша,
Хмельницький їхній армії «навішав».
Війна кривава кілька років йшла.
Хмельницький попервах і не хотів
Робити незалежну Україну.
Якби поляки визнали за рівних,
Ішли би далі разом по путі.
Поляки, українці і литва
Таку б могли державу сотворити.
Не смів би жоден ворог підступити.
І не була би нам страшна Москва.
Та гонор польський тоді гору взяв.
Поки один одному кров пускали,
Тут москалі «у поміч» нам припхали.
Здавалось: зрозуміти б час настав.
Вже й після Хмеля кілька спроб було,
Щоб українців рівними признали,
Ми б разом москалям добряче дали.
Та гонор учинив полякам зло.
Не захотіли «бидло» визнавать
Собі за рівних. Тож у результаті
Король фактично Україну втратив,
Аж по Дніпро прийшлось Москві віддать.
Москва сильніша стала від того́,
А Польща слабша, хоч гоноровита,
За що і була москалями бита,
Поволі віддаючи їм свого.
Та ж гонор… Карл Дванадцятий почав
Із москалями скоро воювати,
Союзників собі почав шукати.
Як під Полтаву, врешті-решт попав,
Туреччину узявся закликать
Разом на москалів отих напасти.
Тоді Москву побити швидше вдасться.
Й Туреччині щось удалось би взять
З того, що відібрали москалі
У них раніше. Та поляки взнали,
Від того турків відмовлять почали,
То туркам, мов, не треба взагалі.
Ще і хабар великий піднесли,
Щоб Карла турки слухати не стали.
Хабар той турки жадібні узяли,
Тому на поміч шведам не прийшли.
Карл ту війну без помочі програв.
А турки надто пізно сполошились,
Як наодинці з ворогом лишились.
Москаль в них скоро землі відібрав
Аж по Дунай. Ослабив турків так,
Що, хоч бери їх голими руками.
Поляки з того не прийшли до тями,
Бо гонор не давав того ніяк.
Все між собою чубились вони
Аби усім той гонор показати,
Поки прийшли сусіди-супостати
І Польщу розділили без війни.
Найбільше прихопили москалі.
І Австрії, і Пруссії дісталось.
Полякам і шматочка не зосталось
Від їхньої великої землі.
Була держава і нема її,
Хоч гонор польський все одно зостався.
Народ постійно волі сподівався,
Шукав, хто би тепер підтримав їх.
А тут якраз Наполеон піднявсь,
Усю Європу взявся воювати.
Поляків з ним у бій ішло багато,
І кожен з них, звичайно, сподівавсь,
Що допоможе імператор їм
Державу їхню знову відновити.
Вдалося тому Пруссію розбити
І Австрію. На польських землях ним
(Відібраних у жадібних сусідів)
Все ж герцогство засноване було.
Воно б і далі існувать могло.
Та ж гонор знов на них накликав біди.
Як взявсь Наполеон іти в похід
На москалів, то мусив він рішати,
Яким же саме шляхом наступати,
Щоб збавити від москалів цей світ.
На Україні взнали теж про то
Та узялись таємно готуватись.
Вдалось полки козачі сформувати.
Не здогадавсь із москалів ніхто,
Що ті полки зовсім не в поміч їм.
Відправили до Польщі генерала
Закревського. І довго умовляли
Наполеона Бонапарта в тім,
Щоб він крізь Україну наступав.
Його народ підтримає одразу.
І москалям швиденько скрутять в’язи.
Посол французький теж саме казав,
Отой, що у Туреччині сидів.
Однак, поляки того не бажали,
Всяк українців брудом поливали,
Аби він в Україну не ходив.
Наполеон послухав, врешті, їх.
Але пішли поляки, навіть, далі,
Про «змову» ту в Москву все передали.
Наполеон ще й рушити не встиг,
Як москалі полки ті розпустили,
Роззброїли, щоб далі від гріха.
І доля у Закревського лиха:
Його підступно москалі схопили
Й заслали до Сибіру. Чим війна
Та закінчилась – добре всім відомо.
Прогнали Бонапарта аж додому.
І в тому і поляків є вина.
За що ті поплатилися сповна.
Державу їхню москалі забрали
І до земель москальських доєднали.
Хоч певна самостійність їм дана.
Та їм то мало. Кинулись вони
Одне, друге повстання піднімати.
Та заглушили голос їх гармати.
І не вступивсь ніхто зі сторони.
Хоч до поляків врешті-решт дійшло,
Покликать в поміч нашого народу,
Мовляв, за нашу й вашу ми свободу.
Але занадто пізно вже було.
По трупах польських москалі пройшли,
Розрізнені загони подолали.
Права всі автономні відібрали,
Які в поляків до того були.
Отак державу гонор погубив.
А визнали б за рівних українців,
Добряче б дали москалям по пиці.
Москаль би й досі в болотах сидів.
Та, як на мене, люди досить часто
Науки тої поганенько вчаться,
Тому її й не знають до пуття,
На граблі наступаючи весь час.
Та, ледве гулі у них сходять з лоба,
Вони наосліп знову кроки роблять,
Отримуючи граблями щораз.
Я про сусідів та не москалів.
Про тих нема чого і говорити.
У тих синці й на задниці набиті,
Вони не сходять з грабель взагалі.
Я про поляків. Давній наш сусід.
Такі ж, як ми – слов‘янського коріння.
Були і дружба поміж нас, і війни.
Бо ж має кожен погляд свій на світ.
До виборів сьогодні Польща йде.
І бачу: більше сили набирає
Той, хто на Україну зуба має,
Політику «від москалів» веде.
Народ все більш підтримує його.
Тут, зрозуміло, від війни утома,
Чужих приймать не хочеться нікому.
Від столу частку віддавать свого.
Та й наші теж часом себе ведуть
Нахабно, чим відразу викликають
До українців всіх. Й таке буває.
Тому за отим Менценом і йдуть.
Не думають чомусь вони про то,
Що москалі, як зможуть нас здолати,
Сусідами полякам можуть стати.
І Польщу не врятує вже ніхто.
Поки щитом ми перед них стоїм,
Поки у москалів немає сили.
Вони б давно Європу покорили
Та ж ми дорогу заступаєм їм.
Хотілося б полякам нагадать
Історію відносин поміж нами.
Бік о бік з ними ми жили віками.
Вдалось полякам нас завоювать,
Не силою. Як кляті москалі
З Литвою узялися воювати,
Тим поміч в Польщі довелось прохати,
Бо ж згинути могли узагалі.
Отак Річ Посполита і взялась.
За поміч у важку оту годину,
В Литви вони забрали Україну.
І шляхта в наші землі подалась.
Магнати наші землі розділили.
Для них ми «бидлом» лише і були.
Вони всі соки із землі тягли.
Та ми потроху набирались сили.
Козацтво шаблі в руки узяло,
Готове Україну захищати,
Загарбникам усяким відсіч дати.
В боях свою відвагу довело.
З поляками стиналося не раз,
Не раз із ними у строю стояло.
Поляки їхню силу визнавали.
Здавалося б, прийшов, нарешті час
Прийняти нас, немов своїх братів,
Аби державу разом захищати.
Та гонор польський того визнавати
Ніяк у Посполитій не хотів.
Скоріш робилось зовсім навпаки,
У «стійло» українців заганяли.
Тож всім народом, врешті ми повстали,
У бій пішли не тільки козаки.
Хоч у поляків армія була
У ті часи в Європі найсильніша,
Хмельницький їхній армії «навішав».
Війна кривава кілька років йшла.
Хмельницький попервах і не хотів
Робити незалежну Україну.
Якби поляки визнали за рівних,
Ішли би далі разом по путі.
Поляки, українці і литва
Таку б могли державу сотворити.
Не смів би жоден ворог підступити.
І не була би нам страшна Москва.
Та гонор польський тоді гору взяв.
Поки один одному кров пускали,
Тут москалі «у поміч» нам припхали.
Здавалось: зрозуміти б час настав.
Вже й після Хмеля кілька спроб було,
Щоб українців рівними признали,
Ми б разом москалям добряче дали.
Та гонор учинив полякам зло.
Не захотіли «бидло» визнавать
Собі за рівних. Тож у результаті
Король фактично Україну втратив,
Аж по Дніпро прийшлось Москві віддать.
Москва сильніша стала від того́,
А Польща слабша, хоч гоноровита,
За що і була москалями бита,
Поволі віддаючи їм свого.
Та ж гонор… Карл Дванадцятий почав
Із москалями скоро воювати,
Союзників собі почав шукати.
Як під Полтаву, врешті-решт попав,
Туреччину узявся закликать
Разом на москалів отих напасти.
Тоді Москву побити швидше вдасться.
Й Туреччині щось удалось би взять
З того, що відібрали москалі
У них раніше. Та поляки взнали,
Від того турків відмовлять почали,
То туркам, мов, не треба взагалі.
Ще і хабар великий піднесли,
Щоб Карла турки слухати не стали.
Хабар той турки жадібні узяли,
Тому на поміч шведам не прийшли.
Карл ту війну без помочі програв.
А турки надто пізно сполошились,
Як наодинці з ворогом лишились.
Москаль в них скоро землі відібрав
Аж по Дунай. Ослабив турків так,
Що, хоч бери їх голими руками.
Поляки з того не прийшли до тями,
Бо гонор не давав того ніяк.
Все між собою чубились вони
Аби усім той гонор показати,
Поки прийшли сусіди-супостати
І Польщу розділили без війни.
Найбільше прихопили москалі.
І Австрії, і Пруссії дісталось.
Полякам і шматочка не зосталось
Від їхньої великої землі.
Була держава і нема її,
Хоч гонор польський все одно зостався.
Народ постійно волі сподівався,
Шукав, хто би тепер підтримав їх.
А тут якраз Наполеон піднявсь,
Усю Європу взявся воювати.
Поляків з ним у бій ішло багато,
І кожен з них, звичайно, сподівавсь,
Що допоможе імператор їм
Державу їхню знову відновити.
Вдалося тому Пруссію розбити
І Австрію. На польських землях ним
(Відібраних у жадібних сусідів)
Все ж герцогство засноване було.
Воно б і далі існувать могло.
Та ж гонор знов на них накликав біди.
Як взявсь Наполеон іти в похід
На москалів, то мусив він рішати,
Яким же саме шляхом наступати,
Щоб збавити від москалів цей світ.
На Україні взнали теж про то
Та узялись таємно готуватись.
Вдалось полки козачі сформувати.
Не здогадавсь із москалів ніхто,
Що ті полки зовсім не в поміч їм.
Відправили до Польщі генерала
Закревського. І довго умовляли
Наполеона Бонапарта в тім,
Щоб він крізь Україну наступав.
Його народ підтримає одразу.
І москалям швиденько скрутять в’язи.
Посол французький теж саме казав,
Отой, що у Туреччині сидів.
Однак, поляки того не бажали,
Всяк українців брудом поливали,
Аби він в Україну не ходив.
Наполеон послухав, врешті, їх.
Але пішли поляки, навіть, далі,
Про «змову» ту в Москву все передали.
Наполеон ще й рушити не встиг,
Як москалі полки ті розпустили,
Роззброїли, щоб далі від гріха.
І доля у Закревського лиха:
Його підступно москалі схопили
Й заслали до Сибіру. Чим війна
Та закінчилась – добре всім відомо.
Прогнали Бонапарта аж додому.
І в тому і поляків є вина.
За що ті поплатилися сповна.
Державу їхню москалі забрали
І до земель москальських доєднали.
Хоч певна самостійність їм дана.
Та їм то мало. Кинулись вони
Одне, друге повстання піднімати.
Та заглушили голос їх гармати.
І не вступивсь ніхто зі сторони.
Хоч до поляків врешті-решт дійшло,
Покликать в поміч нашого народу,
Мовляв, за нашу й вашу ми свободу.
Але занадто пізно вже було.
По трупах польських москалі пройшли,
Розрізнені загони подолали.
Права всі автономні відібрали,
Які в поляків до того були.
Отак державу гонор погубив.
А визнали б за рівних українців,
Добряче б дали москалям по пиці.
Москаль би й досі в болотах сидів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
