Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, його я не ділив,
А щиро поділяв - і вистачало.
І стільки розливав, що мій полив
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, його я не ділив,
А щиро поділяв - і вистачало.
І стільки розливав, що мій полив
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
2026.04.23
12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Історія – учителька життя.
Та, як на мене, люди досить часто
Науки тої поганенько вчаться,
Тому її й не знають до пуття,
На граблі наступаючи весь час.
Та, ледве гулі у них сходять з лоба,
Вони наосліп знову кроки роблять,
Отримуючи граблями щораз.
Я про сусідів та не москалів.
Про тих нема чого і говорити.
У тих синці й на задниці набиті,
Вони не сходять з грабель взагалі.
Я про поляків. Давній наш сусід.
Такі ж, як ми – слов‘янського коріння.
Були і дружба поміж нас, і війни.
Бо ж має кожен погляд свій на світ.
До виборів сьогодні Польща йде.
І бачу: більше сили набирає
Той, хто на Україну зуба має,
Політику «від москалів» веде.
Народ все більш підтримує його.
Тут, зрозуміло, від війни утома,
Чужих приймать не хочеться нікому.
Від столу частку віддавать свого.
Та й наші теж часом себе ведуть
Нахабно, чим відразу викликають
До українців всіх. Й таке буває.
Тому за отим Менценом і йдуть.
Не думають чомусь вони про то,
Що москалі, як зможуть нас здолати,
Сусідами полякам можуть стати.
І Польщу не врятує вже ніхто.
Поки щитом ми перед них стоїм,
Поки у москалів немає сили.
Вони б давно Європу покорили
Та ж ми дорогу заступаєм їм.
Хотілося б полякам нагадать
Історію відносин поміж нами.
Бік о бік з ними ми жили віками.
Вдалось полякам нас завоювать,
Не силою. Як кляті москалі
З Литвою узялися воювати,
Тим поміч в Польщі довелось прохати,
Бо ж згинути могли узагалі.
Отак Річ Посполита і взялась.
За поміч у важку оту годину,
В Литви вони забрали Україну.
І шляхта в наші землі подалась.
Магнати наші землі розділили.
Для них ми «бидлом» лише і були.
Вони всі соки із землі тягли.
Та ми потроху набирались сили.
Козацтво шаблі в руки узяло,
Готове Україну захищати,
Загарбникам усяким відсіч дати.
В боях свою відвагу довело.
З поляками стиналося не раз,
Не раз із ними у строю стояло.
Поляки їхню силу визнавали.
Здавалося б, прийшов, нарешті час
Прийняти нас, немов своїх братів,
Аби державу разом захищати.
Та гонор польський того визнавати
Ніяк у Посполитій не хотів.
Скоріш робилось зовсім навпаки,
У «стійло» українців заганяли.
Тож всім народом, врешті ми повстали,
У бій пішли не тільки козаки.
Хоч у поляків армія була
У ті часи в Європі найсильніша,
Хмельницький їхній армії «навішав».
Війна кривава кілька років йшла.
Хмельницький попервах і не хотів
Робити незалежну Україну.
Якби поляки визнали за рівних,
Ішли би далі разом по путі.
Поляки, українці і литва
Таку б могли державу сотворити.
Не смів би жоден ворог підступити.
І не була би нам страшна Москва.
Та гонор польський тоді гору взяв.
Поки один одному кров пускали,
Тут москалі «у поміч» нам припхали.
Здавалось: зрозуміти б час настав.
Вже й після Хмеля кілька спроб було,
Щоб українців рівними признали,
Ми б разом москалям добряче дали.
Та гонор учинив полякам зло.
Не захотіли «бидло» визнавать
Собі за рівних. Тож у результаті
Король фактично Україну втратив,
Аж по Дніпро прийшлось Москві віддать.
Москва сильніша стала від того́,
А Польща слабша, хоч гоноровита,
За що і була москалями бита,
Поволі віддаючи їм свого.
Та ж гонор… Карл Дванадцятий почав
Із москалями скоро воювати,
Союзників собі почав шукати.
Як під Полтаву, врешті-решт попав,
Туреччину узявся закликать
Разом на москалів отих напасти.
Тоді Москву побити швидше вдасться.
Й Туреччині щось удалось би взять
З того, що відібрали москалі
У них раніше. Та поляки взнали,
Від того турків відмовлять почали,
То туркам, мов, не треба взагалі.
Ще і хабар великий піднесли,
Щоб Карла турки слухати не стали.
Хабар той турки жадібні узяли,
Тому на поміч шведам не прийшли.
Карл ту війну без помочі програв.
А турки надто пізно сполошились,
Як наодинці з ворогом лишились.
Москаль в них скоро землі відібрав
Аж по Дунай. Ослабив турків так,
Що, хоч бери їх голими руками.
Поляки з того не прийшли до тями,
Бо гонор не давав того ніяк.
Все між собою чубились вони
Аби усім той гонор показати,
Поки прийшли сусіди-супостати
І Польщу розділили без війни.
Найбільше прихопили москалі.
І Австрії, і Пруссії дісталось.
Полякам і шматочка не зосталось
Від їхньої великої землі.
Була держава і нема її,
Хоч гонор польський все одно зостався.
Народ постійно волі сподівався,
Шукав, хто би тепер підтримав їх.
А тут якраз Наполеон піднявсь,
Усю Європу взявся воювати.
Поляків з ним у бій ішло багато,
І кожен з них, звичайно, сподівавсь,
Що допоможе імператор їм
Державу їхню знову відновити.
Вдалося тому Пруссію розбити
І Австрію. На польських землях ним
(Відібраних у жадібних сусідів)
Все ж герцогство засноване було.
Воно б і далі існувать могло.
Та ж гонор знов на них накликав біди.
Як взявсь Наполеон іти в похід
На москалів, то мусив він рішати,
Яким же саме шляхом наступати,
Щоб збавити від москалів цей світ.
На Україні взнали теж про то
Та узялись таємно готуватись.
Вдалось полки козачі сформувати.
Не здогадавсь із москалів ніхто,
Що ті полки зовсім не в поміч їм.
Відправили до Польщі генерала
Закревського. І довго умовляли
Наполеона Бонапарта в тім,
Щоб він крізь Україну наступав.
Його народ підтримає одразу.
І москалям швиденько скрутять в’язи.
Посол французький теж саме казав,
Отой, що у Туреччині сидів.
Однак, поляки того не бажали,
Всяк українців брудом поливали,
Аби він в Україну не ходив.
Наполеон послухав, врешті, їх.
Але пішли поляки, навіть, далі,
Про «змову» ту в Москву все передали.
Наполеон ще й рушити не встиг,
Як москалі полки ті розпустили,
Роззброїли, щоб далі від гріха.
І доля у Закревського лиха:
Його підступно москалі схопили
Й заслали до Сибіру. Чим війна
Та закінчилась – добре всім відомо.
Прогнали Бонапарта аж додому.
І в тому і поляків є вина.
За що ті поплатилися сповна.
Державу їхню москалі забрали
І до земель москальських доєднали.
Хоч певна самостійність їм дана.
Та їм то мало. Кинулись вони
Одне, друге повстання піднімати.
Та заглушили голос їх гармати.
І не вступивсь ніхто зі сторони.
Хоч до поляків врешті-решт дійшло,
Покликать в поміч нашого народу,
Мовляв, за нашу й вашу ми свободу.
Але занадто пізно вже було.
По трупах польських москалі пройшли,
Розрізнені загони подолали.
Права всі автономні відібрали,
Які в поляків до того були.
Отак державу гонор погубив.
А визнали б за рівних українців,
Добряче б дали москалям по пиці.
Москаль би й досі в болотах сидів.
Та, як на мене, люди досить часто
Науки тої поганенько вчаться,
Тому її й не знають до пуття,
На граблі наступаючи весь час.
Та, ледве гулі у них сходять з лоба,
Вони наосліп знову кроки роблять,
Отримуючи граблями щораз.
Я про сусідів та не москалів.
Про тих нема чого і говорити.
У тих синці й на задниці набиті,
Вони не сходять з грабель взагалі.
Я про поляків. Давній наш сусід.
Такі ж, як ми – слов‘янського коріння.
Були і дружба поміж нас, і війни.
Бо ж має кожен погляд свій на світ.
До виборів сьогодні Польща йде.
І бачу: більше сили набирає
Той, хто на Україну зуба має,
Політику «від москалів» веде.
Народ все більш підтримує його.
Тут, зрозуміло, від війни утома,
Чужих приймать не хочеться нікому.
Від столу частку віддавать свого.
Та й наші теж часом себе ведуть
Нахабно, чим відразу викликають
До українців всіх. Й таке буває.
Тому за отим Менценом і йдуть.
Не думають чомусь вони про то,
Що москалі, як зможуть нас здолати,
Сусідами полякам можуть стати.
І Польщу не врятує вже ніхто.
Поки щитом ми перед них стоїм,
Поки у москалів немає сили.
Вони б давно Європу покорили
Та ж ми дорогу заступаєм їм.
Хотілося б полякам нагадать
Історію відносин поміж нами.
Бік о бік з ними ми жили віками.
Вдалось полякам нас завоювать,
Не силою. Як кляті москалі
З Литвою узялися воювати,
Тим поміч в Польщі довелось прохати,
Бо ж згинути могли узагалі.
Отак Річ Посполита і взялась.
За поміч у важку оту годину,
В Литви вони забрали Україну.
І шляхта в наші землі подалась.
Магнати наші землі розділили.
Для них ми «бидлом» лише і були.
Вони всі соки із землі тягли.
Та ми потроху набирались сили.
Козацтво шаблі в руки узяло,
Готове Україну захищати,
Загарбникам усяким відсіч дати.
В боях свою відвагу довело.
З поляками стиналося не раз,
Не раз із ними у строю стояло.
Поляки їхню силу визнавали.
Здавалося б, прийшов, нарешті час
Прийняти нас, немов своїх братів,
Аби державу разом захищати.
Та гонор польський того визнавати
Ніяк у Посполитій не хотів.
Скоріш робилось зовсім навпаки,
У «стійло» українців заганяли.
Тож всім народом, врешті ми повстали,
У бій пішли не тільки козаки.
Хоч у поляків армія була
У ті часи в Європі найсильніша,
Хмельницький їхній армії «навішав».
Війна кривава кілька років йшла.
Хмельницький попервах і не хотів
Робити незалежну Україну.
Якби поляки визнали за рівних,
Ішли би далі разом по путі.
Поляки, українці і литва
Таку б могли державу сотворити.
Не смів би жоден ворог підступити.
І не була би нам страшна Москва.
Та гонор польський тоді гору взяв.
Поки один одному кров пускали,
Тут москалі «у поміч» нам припхали.
Здавалось: зрозуміти б час настав.
Вже й після Хмеля кілька спроб було,
Щоб українців рівними признали,
Ми б разом москалям добряче дали.
Та гонор учинив полякам зло.
Не захотіли «бидло» визнавать
Собі за рівних. Тож у результаті
Король фактично Україну втратив,
Аж по Дніпро прийшлось Москві віддать.
Москва сильніша стала від того́,
А Польща слабша, хоч гоноровита,
За що і була москалями бита,
Поволі віддаючи їм свого.
Та ж гонор… Карл Дванадцятий почав
Із москалями скоро воювати,
Союзників собі почав шукати.
Як під Полтаву, врешті-решт попав,
Туреччину узявся закликать
Разом на москалів отих напасти.
Тоді Москву побити швидше вдасться.
Й Туреччині щось удалось би взять
З того, що відібрали москалі
У них раніше. Та поляки взнали,
Від того турків відмовлять почали,
То туркам, мов, не треба взагалі.
Ще і хабар великий піднесли,
Щоб Карла турки слухати не стали.
Хабар той турки жадібні узяли,
Тому на поміч шведам не прийшли.
Карл ту війну без помочі програв.
А турки надто пізно сполошились,
Як наодинці з ворогом лишились.
Москаль в них скоро землі відібрав
Аж по Дунай. Ослабив турків так,
Що, хоч бери їх голими руками.
Поляки з того не прийшли до тями,
Бо гонор не давав того ніяк.
Все між собою чубились вони
Аби усім той гонор показати,
Поки прийшли сусіди-супостати
І Польщу розділили без війни.
Найбільше прихопили москалі.
І Австрії, і Пруссії дісталось.
Полякам і шматочка не зосталось
Від їхньої великої землі.
Була держава і нема її,
Хоч гонор польський все одно зостався.
Народ постійно волі сподівався,
Шукав, хто би тепер підтримав їх.
А тут якраз Наполеон піднявсь,
Усю Європу взявся воювати.
Поляків з ним у бій ішло багато,
І кожен з них, звичайно, сподівавсь,
Що допоможе імператор їм
Державу їхню знову відновити.
Вдалося тому Пруссію розбити
І Австрію. На польських землях ним
(Відібраних у жадібних сусідів)
Все ж герцогство засноване було.
Воно б і далі існувать могло.
Та ж гонор знов на них накликав біди.
Як взявсь Наполеон іти в похід
На москалів, то мусив він рішати,
Яким же саме шляхом наступати,
Щоб збавити від москалів цей світ.
На Україні взнали теж про то
Та узялись таємно готуватись.
Вдалось полки козачі сформувати.
Не здогадавсь із москалів ніхто,
Що ті полки зовсім не в поміч їм.
Відправили до Польщі генерала
Закревського. І довго умовляли
Наполеона Бонапарта в тім,
Щоб він крізь Україну наступав.
Його народ підтримає одразу.
І москалям швиденько скрутять в’язи.
Посол французький теж саме казав,
Отой, що у Туреччині сидів.
Однак, поляки того не бажали,
Всяк українців брудом поливали,
Аби він в Україну не ходив.
Наполеон послухав, врешті, їх.
Але пішли поляки, навіть, далі,
Про «змову» ту в Москву все передали.
Наполеон ще й рушити не встиг,
Як москалі полки ті розпустили,
Роззброїли, щоб далі від гріха.
І доля у Закревського лиха:
Його підступно москалі схопили
Й заслали до Сибіру. Чим війна
Та закінчилась – добре всім відомо.
Прогнали Бонапарта аж додому.
І в тому і поляків є вина.
За що ті поплатилися сповна.
Державу їхню москалі забрали
І до земель москальських доєднали.
Хоч певна самостійність їм дана.
Та їм то мало. Кинулись вони
Одне, друге повстання піднімати.
Та заглушили голос їх гармати.
І не вступивсь ніхто зі сторони.
Хоч до поляків врешті-решт дійшло,
Покликать в поміч нашого народу,
Мовляв, за нашу й вашу ми свободу.
Але занадто пізно вже було.
По трупах польських москалі пройшли,
Розрізнені загони подолали.
Права всі автономні відібрали,
Які в поляків до того були.
Отак державу гонор погубив.
А визнали б за рівних українців,
Добряче б дали москалям по пиці.
Москаль би й досі в болотах сидів.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
