А в чистім полі біліють кості.
Орда незвана ішла у гості.
Горіли очі. Бо ж край багатий,
Буде орді тій, що грабувати.
Орда летіла у полі чистім
Та її стріло козацьке військо.
Козацькі чати в степу не спали,
Орду завчасно вони спіткали.
І піднялися дими над краєм,
Аби всі знали – орда гуляє.
Ледь козаченьки дими ті вздріли,
Про небезпеку враз зрозуміли.
Вхопили зброю, на Січ помчали,
Де отамани військо збирали.
Орда не встигла степи здолати,
Як довелося їй бій прийняти.
У чистім полі зійшлись дві сили.
Козачі шаблі орду зустріли.
І заспівали пісні прадавні,
Які співали ще предки славні.
Орда металась у чистім полі,
Лишала трупи свої навколо.
До коси звичні козацькі руки
Опанували війни науку.
Немов косою орду косили,
І степ червоним увесь зросили.
Не удалося орді прорватись,
В степ довелося їй повертатись.
Ті, що живими в бою зостались,
Назад летіли та озирались.
А козаченьки своїх зібрали,
Тих, що на землю мертвими впали.
Та й на кургані їх поховали,
Щоб подорожні те місце знали.
Як ішли мимо, щоб їм вклонялись.
Тіла ж ординські так і зостались.
Вовкам пожива та птахам чорним,
Які злетілись сюди проворно.
Зостались скоро одні лиш кості.
Не слід незваним ходити в гості.