Давно я не була у цих місцях,
де пролягла стежина у дубину.
Горохом котиться з мого лиця
гірка сльоза на сукню з крепдешину.

Старезні лавки, квіти золоті
у шовковистих травах острівцями.
І пурхає метелик в животі —
три кроки, наче вічність поміж нами...

Мелодію знайому у гаю
витьохкує натхненно щебеташка.
— Зустрічний погляд... ще не пізнаю
знайомі риси — пригадати важко.

Чи гралися в дитячому садку?
За партою сиділи в класі п'ятім?
Ніяк до голови не докладу,
де бачилися у години м'ятні?

Гойдає гойний птах зелену віть,
голубить сонце піднебесне жито.
Призупинився, і очима їсть,
невже, ще є на що отак дивитись?

Бентежний погляд круком в далині,
(у пам'яті спливає потойбічне)
пахкого літа солов'їні дні
та поцілунку почуття магічне.

Пахтів чар-зіллям затишний курінь,
вдихала ніч духмяну матіолу.
Злітали легковажно в далечінь,
та потім тяжко падали додолу.

Ми розминулися, без зайвих слів.
Не привітались — нащо ворушити
багаття, у якому спопелів
вогонь кохання і зрадливі миті?

24.03.2025р