Нехай біснуються, а я люблю —
переплелися ду́шами й тілами
до божевілля, присмаку жалю.
Обоє сунем голови в петлю
і за життя чіпляємось губами.

Ніколи не косила лободу,
та цього разу, як лихий попутав.
Не знала, що навіки пропаду
у тім саду, занедбанім саду,
де плід чужий — омана і отрута.

Над нами доленосний епілог,
та відірватися від чар несила.
Чом за святу любов карає Бог? —
В закоханих одне життя на двох,
на двох одна не копана могила!

Поклич у рай, аби не довелось
нам дрібки щастя кидати за ґрати.
Зірвемося з мотузочки ось-ось.
Неважко зненавидіти когось,
нестерпно найріднішого втрачати.

Тому тебе нікому не віддам,
хіба що смерть поставить крапку жирну.
Будуй у золотому серці храм,
на зло усім запеклим ворогам,
люби мене жагучу, ніжну, вірну.

05.04.2025р.