Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Як москалі «скинули» ординське іго в 1480 році
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як москалі «скинули» ординське іго в 1480 році
Вся історія московська із суцільної брехні.
За що тільки не візьмися, правди і на гріш немає.
Та брехнею тою влада дух москальський піднімає,
Щоб погнати і згноїти їх у черговій війні.
Хочу ще одну сторінку в цій історії відкрити,
Як позбавилися іга остаточно москалі.
Як вони з Іваном Третім – своїм князем на чолі
Змогли, на Угрі стоявши, Орду від Москви відбити.
Ще в підручниках шкільних я картину пам’ятаю,
Як отой їх князь Іван був ханську грамоту порвав,
А послів від хана тут же ще й убити наказав,
Заявивши, що віднині Орда влади тут не має.
І тоді Ахмат привів на Москву орду велику.
Та Іван його зустрів в прикордонні на Угрі.
Так Ахмат ту невеличку річку і не перебрів,
Розвернувся та й подався назад в своє Поле Дике.
Хоч, насправді, все було тоді зовсім по другому.
Король польський Казимір був зачинщиком всьому.
Москву в болота загнати так хотілося йому,
Що шукав собі союзу по всіх краях без утоми.
То Новгороду обіцяв поміч в боротьбі з Москвою.
То з Ахматом домовлявсь разом на Москву іти.
Але хитрі москалі все ж змогли захисток знайти:
Союз також заключили вони з Кримською ордою,
Що давно уже вела боротьбу проти Ахмата.
Кримський хан Москві поміг. Казимір же обіцяв,
Але помочі нікому так ніколи й не надав.
Питається: нащо ж було тоді йому й обіцяти?
Тож, як Новгород завівсь із Москвою воювати,
То на поміч Казимір йому так і не прийшов.
Зрозуміло, що відмовки об’єктивні він знайшов.
Але вдарити із тилу усе ж попросив Ахмата.
Той орду свою підняв та і на Москву подався.
Він же давно вимагав з Москви тої данину.
Саме тою даниною й виправдовував війну.
Здавалося, князь московський добре у капкан попався.
Але вихід він знайшов і Ахматові послав
Цілу купу золотими (встиг уже награбувати).
Отримавши «данину» ту, чого б іще воювати?
Далі на Москву рушати Ахмат тоді вже й не став.
А москалі на Шелоні новгородців геть розбили.
Мусив Новгород скоритись після декількох розправ.
Іван Третій кого вислав, кого тут же і скарав.
А туди закоренілих москалів переселили.
Проминуло кілька літ. Хан на данину чекає.
Та не спішать москалі, ні копійки не дали.
Звісно, що Ахмат від того на Москву страшенно злий.
Щоби її покарати, сили у степу збирає.
Казимір його весь час у похід той підганяє,
Хоча сам не йде, мовляв, виступить після Орди.
Ахмат, правда, у похід той взагалі би не ходив,
Але ж москалі, як завжди, свого носа всюди пхають.
Саме вони і дали привід до походу того.
Вятичі, які були під Москвою вже в той час,
Зібрались якось ватагою, як було то вже не раз
Та і вийшли на велику, на розбійницьку дорогу.
Спустилися вниз по Волзі й на Сарай-місто напали,
Купців, люд пограбували, місто усе попалили
Та і назад в свою Вятку спокійнісінько поплили.
Звісно, хана те нахабство було геть розлютувало.
Отоді він і відправив своїх посланців до князя.
Про данину нагадав їм, помсти Вятці вимагав.
Та Іван його послання на очах послів порвав
І послів убив. Чи можна було знести ту образу?
Тож підняв Ахмат орду всю. Казимір пообіцяв,
Що ударить Москві з тилу, на що Ахмат сподівався.
Ледь дізнавшись про похід той, Іван дуже налякався.
І до Криму посланців чимскоріш своїх послав.
На відміну від Москви, кримський хан тримає слово.
Тут же зразу на Поділля Казимірове напав.
Тож, куди там ще ходити - землю захищати мав.
Казиміра зупинити зміг Іван чужою кров’ю.
Залишився із Ахматом князь московський сам на сам.
Велів із усіх земель бігом військо він збирати.
Хоч самому йому було лячно у похід рушати.
Вирішив, хай син рушає та й «розрулить» якось там.
Сина битися відправив, власну кров не пожалів.
Сам же в Москві ошивався, по церквах ходив, молився.
Де б на півночі сховатись від орди тії дивився.
Ледве-ледве не тікати народ його упросив.
Переляканий страшенно, все ж послухався Іван
Та і вирушив до війська, що вже на Угрі стояло.
І шляхи орді на північ, на Москву всі перетяло.
Ще й Іван собі на поміч братів-неслухів позвав.
Їхав Іван та, чим ближче, страхи його не пускали.
Не доїхав, за сто верстов у Кременці зупинивсь.
Та із острахом вже звідти за подіями дививсь,
Щоби першим драла дати, коли б військо утікало.
А саме москальське військо усі броди зайняло.
І орду на другий берег Угри тої не пускало.
Так вони до листопада над річкою й простояли.
Хоча кілька спроб татарських все ж прорватися було.
Але москалі успішно всі ті спроби відбивали.
Та, все ж, у страху чекали, як укриє річку лід,
Тоді москалі вже точно не відкрутяться від бід.
По льоду татари б легко Угру оту подолали.
Іван Третій намагавсь якось з ханом замиритись.
Дари йому посилав та і настійливо просив,
Аби той «його улусу» військом тим не розорив.
Але так і не зумів з ханом він договоритись.
Врешті, час такий настав, і Угра під льодом стала.
Тож наляканий Іван війську повелів бігом
На Кременець відступати, захищати там його.
А звідтіль вже без зупинки до Боровська відступали.
Озирались, чи татари вслід за ними не біжать.
І не знали, що ординцям було зовсім не до того.
Знову кримчаки Ахмату перейшли в степу дорогу,
Прийшла орда і взялася його землі розорять.
Довелося в степ вертати, щоби землі захистити.
Орду кримську він успішно своїм військом відігнав.
Та Іван за рік на нього хана іншого наслав
Із Сибіру. І Ахмата удалося йому вбити.
Знову у Орді Великій колотнеча почалась.
А Івану того й треба, аби його не чіпали.
Данину в Орду, нарешті з Москви слати перестали.
Мовляв, Москва з того часу іга злого позбулась.
Так кричать вони і досі – ті трикляті москалі.
Та не згадують при тому, що Москва відтоді стала
Під друге ярмо – до Криму данину віками слала.
Відкуплялась, щоб татари не топтали їй землі.
Данину Москва платила, поки й сів Петро на троні.
Тоді, власне й позбулися москалі того ярма.
Та в історії москальській правди не було й нема.
Але ж правду утаїти ту навік вони не годні.
За що тільки не візьмися, правди і на гріш немає.
Та брехнею тою влада дух москальський піднімає,
Щоб погнати і згноїти їх у черговій війні.
Хочу ще одну сторінку в цій історії відкрити,
Як позбавилися іга остаточно москалі.
Як вони з Іваном Третім – своїм князем на чолі
Змогли, на Угрі стоявши, Орду від Москви відбити.
Ще в підручниках шкільних я картину пам’ятаю,
Як отой їх князь Іван був ханську грамоту порвав,
А послів від хана тут же ще й убити наказав,
Заявивши, що віднині Орда влади тут не має.
І тоді Ахмат привів на Москву орду велику.
Та Іван його зустрів в прикордонні на Угрі.
Так Ахмат ту невеличку річку і не перебрів,
Розвернувся та й подався назад в своє Поле Дике.
Хоч, насправді, все було тоді зовсім по другому.
Король польський Казимір був зачинщиком всьому.
Москву в болота загнати так хотілося йому,
Що шукав собі союзу по всіх краях без утоми.
То Новгороду обіцяв поміч в боротьбі з Москвою.
То з Ахматом домовлявсь разом на Москву іти.
Але хитрі москалі все ж змогли захисток знайти:
Союз також заключили вони з Кримською ордою,
Що давно уже вела боротьбу проти Ахмата.
Кримський хан Москві поміг. Казимір же обіцяв,
Але помочі нікому так ніколи й не надав.
Питається: нащо ж було тоді йому й обіцяти?
Тож, як Новгород завівсь із Москвою воювати,
То на поміч Казимір йому так і не прийшов.
Зрозуміло, що відмовки об’єктивні він знайшов.
Але вдарити із тилу усе ж попросив Ахмата.
Той орду свою підняв та і на Москву подався.
Він же давно вимагав з Москви тої данину.
Саме тою даниною й виправдовував війну.
Здавалося, князь московський добре у капкан попався.
Але вихід він знайшов і Ахматові послав
Цілу купу золотими (встиг уже награбувати).
Отримавши «данину» ту, чого б іще воювати?
Далі на Москву рушати Ахмат тоді вже й не став.
А москалі на Шелоні новгородців геть розбили.
Мусив Новгород скоритись після декількох розправ.
Іван Третій кого вислав, кого тут же і скарав.
А туди закоренілих москалів переселили.
Проминуло кілька літ. Хан на данину чекає.
Та не спішать москалі, ні копійки не дали.
Звісно, що Ахмат від того на Москву страшенно злий.
Щоби її покарати, сили у степу збирає.
Казимір його весь час у похід той підганяє,
Хоча сам не йде, мовляв, виступить після Орди.
Ахмат, правда, у похід той взагалі би не ходив,
Але ж москалі, як завжди, свого носа всюди пхають.
Саме вони і дали привід до походу того.
Вятичі, які були під Москвою вже в той час,
Зібрались якось ватагою, як було то вже не раз
Та і вийшли на велику, на розбійницьку дорогу.
Спустилися вниз по Волзі й на Сарай-місто напали,
Купців, люд пограбували, місто усе попалили
Та і назад в свою Вятку спокійнісінько поплили.
Звісно, хана те нахабство було геть розлютувало.
Отоді він і відправив своїх посланців до князя.
Про данину нагадав їм, помсти Вятці вимагав.
Та Іван його послання на очах послів порвав
І послів убив. Чи можна було знести ту образу?
Тож підняв Ахмат орду всю. Казимір пообіцяв,
Що ударить Москві з тилу, на що Ахмат сподівався.
Ледь дізнавшись про похід той, Іван дуже налякався.
І до Криму посланців чимскоріш своїх послав.
На відміну від Москви, кримський хан тримає слово.
Тут же зразу на Поділля Казимірове напав.
Тож, куди там ще ходити - землю захищати мав.
Казиміра зупинити зміг Іван чужою кров’ю.
Залишився із Ахматом князь московський сам на сам.
Велів із усіх земель бігом військо він збирати.
Хоч самому йому було лячно у похід рушати.
Вирішив, хай син рушає та й «розрулить» якось там.
Сина битися відправив, власну кров не пожалів.
Сам же в Москві ошивався, по церквах ходив, молився.
Де б на півночі сховатись від орди тії дивився.
Ледве-ледве не тікати народ його упросив.
Переляканий страшенно, все ж послухався Іван
Та і вирушив до війська, що вже на Угрі стояло.
І шляхи орді на північ, на Москву всі перетяло.
Ще й Іван собі на поміч братів-неслухів позвав.
Їхав Іван та, чим ближче, страхи його не пускали.
Не доїхав, за сто верстов у Кременці зупинивсь.
Та із острахом вже звідти за подіями дививсь,
Щоби першим драла дати, коли б військо утікало.
А саме москальське військо усі броди зайняло.
І орду на другий берег Угри тої не пускало.
Так вони до листопада над річкою й простояли.
Хоча кілька спроб татарських все ж прорватися було.
Але москалі успішно всі ті спроби відбивали.
Та, все ж, у страху чекали, як укриє річку лід,
Тоді москалі вже точно не відкрутяться від бід.
По льоду татари б легко Угру оту подолали.
Іван Третій намагавсь якось з ханом замиритись.
Дари йому посилав та і настійливо просив,
Аби той «його улусу» військом тим не розорив.
Але так і не зумів з ханом він договоритись.
Врешті, час такий настав, і Угра під льодом стала.
Тож наляканий Іван війську повелів бігом
На Кременець відступати, захищати там його.
А звідтіль вже без зупинки до Боровська відступали.
Озирались, чи татари вслід за ними не біжать.
І не знали, що ординцям було зовсім не до того.
Знову кримчаки Ахмату перейшли в степу дорогу,
Прийшла орда і взялася його землі розорять.
Довелося в степ вертати, щоби землі захистити.
Орду кримську він успішно своїм військом відігнав.
Та Іван за рік на нього хана іншого наслав
Із Сибіру. І Ахмата удалося йому вбити.
Знову у Орді Великій колотнеча почалась.
А Івану того й треба, аби його не чіпали.
Данину в Орду, нарешті з Москви слати перестали.
Мовляв, Москва з того часу іга злого позбулась.
Так кричать вони і досі – ті трикляті москалі.
Та не згадують при тому, що Москва відтоді стала
Під друге ярмо – до Криму данину віками слала.
Відкуплялась, щоб татари не топтали їй землі.
Данину Москва платила, поки й сів Петро на троні.
Тоді, власне й позбулися москалі того ярма.
Та в історії москальській правди не було й нема.
Але ж правду утаїти ту навік вони не годні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
