
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
І приліг хутесенько за ширму.
Безумовно, виділось колись
Вже встрічав покладисту і смирну…
…уяви себе ти Королем,
Годен, то одінься в Падишаха!?
…видно переплутав хтось Едем.
Шахмати це все таки не шахи…
Біль гірких утрат, -
Додається поминальних
Заходів і дат.
В боротьбі за виживання
Гинемо щодня, -
Голосіння і прощання
Звідуєм сповна.
орел, як лев – одвічний птах,
крилом де маше – там війна,
нещастя наше, в нас вона.
Це та війна, це та війна,
де з двох голів лише одна,
лиш та, де вдача леВова,
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
Склеюю серце своє ізолентою.
У невідомість, пристрасність і страх,
У гай, де не злітають вже лелеки
І почуття засохли на вітрах.
Вона поїхала в кохання, як у морок,
В жагу, немов невигасла пітьма.
Невдовзі їй виповнюється сорок,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
в безкрає поле зоряного неба,
де музикує змучений Ремарк,
Адамові Творець рахує ребра…
Сади стрічають пахощами груш,
і яблуням лоскоче сонце скроні -
це Осені портрети пише Труш,
Почути хочу голос твій, будь ласка.
І погляд жду і , наче зорі, очі.
Бо ти для мене, ніби добра казка.
Приспів:
Я пам’ятаю очі, твої очі.
Тебе зустріти, мила, знову хочу.
Зідки узявся? Бог його знає
Жовтню присвята худощавий цей вірш
Наче ж не лає?
Ти вже проснувся… частково проснувсь
Дякуєш Богу, біжиш за кермо
І знову не їдеш… сумуєш чомусь
Буває. Клеймо…
І він там у тому раї і турбот не знає.
Є що їсти, є що пити, де лягти, поспати.
Та вже скоро Адам в раї почав сумувати.
Ніщо йому не цікаво, все набридло досі.
- Дай мені якесь заняття?! – у Господа просить.
То дріботить, то плаче водоспадом.
Не просушив ніхто сльозину жодну,
І омиває кожна - листя саду.
Осінній холод і мокрінь журлива
Закрастися у душу підло прагнуть,
А сад почув мелодію тужливу,
і не тільки тліє.
Запалає і Москва,
світ зігріє.
Кочегарять два чорти:
Дональд Трамп і Путін.
Від чортячої чети
всі країни скуті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Аратта
Прислухайся у шепіт давніх голосів,
Побач той шлях, який лежить
Крізь давню давнину шести тисячоліть
В епоху предковічної Аратти,
Де ключ початку слід шукати.
Там Сонце було богом й другом
І не схиляючись над кругом,
Гончар довершене творив,
Вкладаючи мереживо зі слів
В орнамент.
Оповідаючи свій своєрідний міт
Про те як народився світ.
Про час коли Потопу хвиля відступала.
Добу синів Яфета і Тувала*.
В часи, коли ще кочував семіт,
І зовсім немовлям ще був Кеміт*,
Вже предок наш ходив за плугом.
І будував міста за кругом.
Серед степів, поміж лісів
Вкладав у землю він посів
Пшениці золотої.
На диво в той прадавній вік
І далі від бурхливих рік
Навчився землю обробляти
На славу сонцесяйної Аратти.
У розквіті якої, в дні преславні
Народжувались села й мегаполіси прадавні
Мов сонця промені, їх вулиці довкола
Збігались в центрі у велику площу-коло.
(Так само як древніший ніж Мікени й Рим
Трипільських міст нащадок Аркаїм).
На раду там завжди вожді збирали
В час миру і тоді як воювали.
Й тоді як хвилі билися об мури
Отої конфронтації із меншим братом Уром,
А може і Уруком раннім
О, той конфлікт не був останнім...
На щастя лиш словами довелося воювати
Народові прадавньої Аратти
Із тими що вже звалися шумери
(Вони пішли з тих місць де Кам'яні печери.
Був поруч з ними давній храм
Якому їх жерці вклонялись коли іще жили отам).
Оскільки поле їх дало багаті сходи
Ішли вони між іншії народи.
І там на нових землях оселялись
До нових древ їх гілки прищеплялись.
Коли ж томилася земля - Велика Мати
Її лишали спочивати
І була істина проста:
Згоріти в полум'ї старі міста
Повинні щоб могли нові постати
Такий закон був у Аратти.
У полум'ї старого всього
Ішло народження життя нового.
Та смерть усе ж закон природи:
Не раз змінилися народи,
А з тих часів лишилася зернина
Щоб прорости у полі слов'янина.
3 жовтня 2009.
Моя "єресь" супроти "канонічної" версії історії і археології. Якщо ти займаєшся історичною наукою, борони Боже, сказати що нащадки Трипільської культури і досі живуть на території України, в українцях, поміж вихідців інших древніх народів. Концепція яка зробила "прокаженним" Юрія Шилова і позбавила його кар'єри.
Аратта - це назва кількох давніх держав: Аріан-Аратти в горах Загрос (від якої походить топонім Іран), міста в Месопотамії (швидше за все з ним і воював цар Ура), але їх метрополією (матір'ю) була Аратта в Причорномор'ї, що за деякими даними ідентифікується з Трипільською культурою. Трипільці нікуди не зникли, а асимілювались з-поміж прийшлих племен Ямної культури та Шнурової кераміки. Антропологічно це носії динарського типу європеоїдної раси, що є типовим для центральної та західної України, а також Молдови і Румунії, на території яких і жили племена носії культури Кукутень-Трипілля.
Минають віки, а над місцями трипільських протоміст і селищ і досі лунають предвічні голоси природи: шелестять дерева і трава під вітром, співають нічні птахи, дзюрчить вода в струмках та річках...
* Яфет - син біблійного Ноя, міфічний родоначальник народів Заходу. Тувал - син Яфета, міфічний родоначальник кількох народів, в тому числі русичів-українців. Символ Русі-України.
* Кеміт, Хем - самоназва Давнього Єгипту.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Струною дзвенить оголений нерв..."