Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Аратта
Прислухайся у шепіт давніх голосів,
Побач той шлях, який лежить
Крізь давню давнину шести тисячоліть
В епоху предковічної Аратти,
Де ключ початку слід шукати.
Там Сонце було богом й другом
І не схиляючись над кругом,
Гончар довершене творив,
Вкладаючи мереживо зі слів
В орнамент.
Оповідаючи свій своєрідний міт
Про те як народився світ.
Про час коли Потопу хвиля відступала.
Добу синів Яфета і Тувала*.
В часи, коли ще кочував семіт,
І зовсім немовлям ще був Кеміт*,
Вже предок наш ходив за плугом.
І будував міста за кругом.
Серед степів, поміж лісів
Вкладав у землю він посів
Пшениці золотої.
На диво в той прадавній вік
І далі від бурхливих рік
Навчився землю обробляти
На славу сонцесяйної Аратти.
У розквіті якої, в дні преславні
Народжувались села й мегаполіси прадавні
Мов сонця промені, їх вулиці довкола
Збігались в центрі у велику площу-коло.
(Так само як древніший ніж Мікени й Рим
Трипільських міст нащадок Аркаїм).
На раду там завжди вожді збирали
В час миру і тоді як воювали.
Й тоді як хвилі билися об мури
Отої конфронтації із меншим братом Уром,
А може і Уруком раннім
О, той конфлікт не був останнім...
На щастя лиш словами довелося воювати
Народові прадавньої Аратти
Із тими що вже звалися шумери
(Вони пішли з тих місць де Кам'яні печери.
Був поруч з ними давній храм
Якому їх жерці вклонялись коли іще жили отам).
Оскільки поле їх дало багаті сходи
Ішли вони між іншії народи.
І там на нових землях оселялись
До нових древ їх гілки прищеплялись.
Коли ж томилася земля - Велика Мати
Її лишали спочивати
І була істина проста:
Згоріти в полум'ї старі міста
Повинні щоб могли нові постати
Такий закон був у Аратти.
У полум'ї старого всього
Ішло народження життя нового.
Та смерть усе ж закон природи:
Не раз змінилися народи,
А з тих часів лишилася зернина
Щоб прорости у полі слов'янина.
3 жовтня 2009.
Моя "єресь" супроти "канонічної" версії історії і археології. Якщо ти займаєшся історичною наукою, борони Боже, сказати що нащадки Трипільської культури і досі живуть на території України, в українцях, поміж вихідців інших древніх народів. Концепція яка зробила "прокаженним" Юрія Шилова і позбавила його кар'єри.
Аратта - це назва кількох давніх держав: Аріан-Аратти в горах Загрос (від якої походить топонім Іран), міста в Месопотамії (швидше за все з ним і воював цар Ура), але їх метрополією (матір'ю) була Аратта в Причорномор'ї, що за деякими даними ідентифікується з Трипільською культурою. Трипільці нікуди не зникли, а асимілювались з-поміж прийшлих племен Ямної культури та Шнурової кераміки. Антропологічно це носії динарського типу європеоїдної раси, що є типовим для центральної та західної України, а також Молдови і Румунії, на території яких і жили племена носії культури Кукутень-Трипілля.
Минають віки, а над місцями трипільських протоміст і селищ і досі лунають предвічні голоси природи: шелестять дерева і трава під вітром, співають нічні птахи, дзюрчить вода в струмках та річках...
* Яфет - син біблійного Ноя, міфічний родоначальник народів Заходу. Тувал - син Яфета, міфічний родоначальник кількох народів, в тому числі русичів-українців. Символ Русі-України.
* Кеміт, Хем - самоназва Давнього Єгипту.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Струною дзвенить оголений нерв..."
