Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Аратта
Прислухайся у шепіт давніх голосів,
Побач той шлях, який лежить
Крізь давню давнину шести тисячоліть
В епоху предковічної Аратти,
Де ключ початку слід шукати.
Там Сонце було богом й другом
І не схиляючись над кругом,
Гончар довершене творив,
Вкладаючи мереживо зі слів
В орнамент.
Оповідаючи свій своєрідний міт
Про те як народився світ.
Про час коли Потопу хвиля відступала.
Добу синів Яфета і Тувала*.
В часи, коли ще кочував семіт,
І зовсім немовлям ще був Кеміт*,
Вже предок наш ходив за плугом.
І будував міста за кругом.
Серед степів, поміж лісів
Вкладав у землю він посів
Пшениці золотої.
На диво в той прадавній вік
І далі від бурхливих рік
Навчився землю обробляти
На славу сонцесяйної Аратти.
У розквіті якої, в дні преславні
Народжувались села й мегаполіси прадавні
Мов сонця промені, їх вулиці довкола
Збігались в центрі у велику площу-коло.
(Так само як древніший ніж Мікени й Рим
Трипільських міст нащадок Аркаїм).
На раду там завжди вожді збирали
В час миру і тоді як воювали.
Й тоді як хвилі билися об мури
Отої конфронтації із меншим братом Уром,
А може і Уруком раннім
О, той конфлікт не був останнім...
На щастя лиш словами довелося воювати
Народові прадавньої Аратти
Із тими що вже звалися шумери
(Вони пішли з тих місць де Кам'яні печери.
Був поруч з ними давній храм
Якому їх жерці вклонялись коли іще жили отам).
Оскільки поле їх дало багаті сходи
Ішли вони між іншії народи.
І там на нових землях оселялись
До нових древ їх гілки прищеплялись.
Коли ж томилася земля - Велика Мати
Її лишали спочивати
І була істина проста:
Згоріти в полум'ї старі міста
Повинні щоб могли нові постати
Такий закон був у Аратти.
У полум'ї старого всього
Ішло народження життя нового.
Та смерть усе ж закон природи:
Не раз змінилися народи,
А з тих часів лишилася зернина
Щоб прорости у полі слов'янина.
3 жовтня 2009.
Моя "єресь" супроти "канонічної" версії історії і археології. Якщо ти займаєшся історичною наукою, борони Боже, сказати що нащадки Трипільської культури і досі живуть на території України, в українцях, поміж вихідців інших древніх народів. Концепція яка зробила "прокаженним" Юрія Шилова і позбавила його кар'єри.
Аратта - це назва кількох давніх держав: Аріан-Аратти в горах Загрос (від якої походить топонім Іран), міста в Месопотамії (швидше за все з ним і воював цар Ура), але їх метрополією (матір'ю) була Аратта в Причорномор'ї, що за деякими даними ідентифікується з Трипільською культурою. Трипільці нікуди не зникли, а асимілювались з-поміж прийшлих племен Ямної культури та Шнурової кераміки. Антропологічно це носії динарського типу європеоїдної раси, що є типовим для центральної та західної України, а також Молдови і Румунії, на території яких і жили племена носії культури Кукутень-Трипілля.
Минають віки, а над місцями трипільських протоміст і селищ і досі лунають предвічні голоси природи: шелестять дерева і трава під вітром, співають нічні птахи, дзюрчить вода в струмках та річках...
* Яфет - син біблійного Ноя, міфічний родоначальник народів Заходу. Тувал - син Яфета, міфічний родоначальник кількох народів, в тому числі русичів-українців. Символ Русі-України.
* Кеміт, Хем - самоназва Давнього Єгипту.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Струною дзвенить оголений нерв..."
