
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Аратта
Прислухайся у шепіт давніх голосів,
Побач той шлях, який лежить
Крізь давню давнину шести тисячоліть
В епоху предковічної Аратти,
Де ключ початку слід шукати.
Там Сонце було богом й другом
І не схиляючись над кругом,
Гончар довершене творив,
Вкладаючи мереживо зі слів
В орнамент.
Оповідаючи свій своєрідний міт
Про те як народився світ.
Про час коли Потопу хвиля відступала.
Добу синів Яфета і Тувала*.
В часи, коли ще кочував семіт,
І зовсім немовлям ще був Кеміт*,
Вже предок наш ходив за плугом.
І будував міста за кругом.
Серед степів, поміж лісів
Вкладав у землю він посів
Пшениці золотої.
На диво в той прадавній вік
І далі від бурхливих рік
Навчився землю обробляти
На славу сонцесяйної Аратти.
У розквіті якої, в дні преславні
Народжувались села й мегаполіси прадавні
Мов сонця промені, їх вулиці довкола
Збігались в центрі у велику площу-коло.
(Так само як древніший ніж Мікени й Рим
Трипільських міст нащадок Аркаїм).
На раду там завжди вожді збирали
В час миру і тоді як воювали.
Й тоді як хвилі билися об мури
Отої конфронтації із меншим братом Уром,
А може і Уруком раннім
О, той конфлікт не був останнім...
На щастя лиш словами довелося воювати
Народові прадавньої Аратти
Із тими що вже звалися шумери
(Вони пішли з тих місць де Кам'яні печери.
Був поруч з ними давній храм
Якому їх жерці вклонялись коли іще жили отам).
Оскільки поле їх дало багаті сходи
Ішли вони між іншії народи.
І там на нових землях оселялись
До нових древ їх гілки прищеплялись.
Коли ж томилася земля - Велика Мати
Її лишали спочивати
І була істина проста:
Згоріти в полум'ї старі міста
Повинні щоб могли нові постати
Такий закон був у Аратти.
У полум'ї старого всього
Ішло народження життя нового.
Та смерть усе ж закон природи:
Не раз змінилися народи,
А з тих часів лишилася зернина
Щоб прорости у полі слов'янина.
3 жовтня 2009.
Моя "єресь" супроти "канонічної" версії історії і археології. Якщо ти займаєшся історичною наукою, борони Боже, сказати що нащадки Трипільської культури і досі живуть на території України, в українцях, поміж вихідців інших древніх народів. Концепція яка зробила "прокаженним" Юрія Шилова і позбавила його кар'єри.
Аратта - це назва кількох давніх держав: Аріан-Аратти в горах Загрос (від якої походить топонім Іран), міста в Месопотамії (швидше за все з ним і воював цар Ура), але їх метрополією (матір'ю) була Аратта в Причорномор'ї, що за деякими даними ідентифікується з Трипільською культурою. Трипільці нікуди не зникли, а асимілювались з-поміж прийшлих племен Ямної культури та Шнурової кераміки. Антропологічно це носії динарського типу європеоїдної раси, що є типовим для центральної та західної України, а також Молдови і Румунії, на території яких і жили племена носії культури Кукутень-Трипілля.
Минають віки, а над місцями трипільських протоміст і селищ і досі лунають предвічні голоси природи: шелестять дерева і трава під вітром, співають нічні птахи, дзюрчить вода в струмках та річках...
* Яфет - син біблійного Ноя, міфічний родоначальник народів Заходу. Тувал - син Яфета, міфічний родоначальник кількох народів, в тому числі русичів-українців. Символ Русі-України.
* Кеміт, Хем - самоназва Давнього Єгипту.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Струною дзвенить оголений нерв..."