Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
і їсть хурму й мішає в голові бурду
і думає свою думу
ухух кажу ухух…
яку воно ото заварює собі уху
яку воно ото меле якусь х...
і в птеро лиш одна турбота
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси
коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.
Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
На акордах брехні і піару.
Бо зачали тебе з перегару,
Що цікаво, ті, двоє, не проти…
У «замовленні» гнулись взірцево…
Для безхатьків потрібна ж іконна?
Якщо ні, то нехай, не «мадонна»…
Якщо так, не спіши, «короле
це пілюлі шоу шапіто,
де карикатури
із натури
вилікують одного на сто.
***
А лінія життя, що на долоні,
Чи всох, чи здох... пучечком затугим...
Рай-тузи я зминала у пітній руці,
життя не в шоколаді і не в молоці,
ушир розмазувала посміх на лиці,
в той дім ступала, де кальянив дим...
Приспів:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Аратта
Прислухайся у шепіт давніх голосів,
Побач той шлях, який лежить
Крізь давню давнину шести тисячоліть
В епоху предковічної Аратти,
Де ключ початку слід шукати.
Там Сонце було богом й другом
І не схиляючись над кругом,
Гончар довершене творив,
Вкладаючи мереживо зі слів
В орнамент.
Оповідаючи свій своєрідний міт
Про те як народився світ.
Про час коли Потопу хвиля відступала.
Добу синів Яфета і Тувала*.
В часи, коли ще кочував семіт,
І зовсім немовлям ще був Кеміт*,
Вже предок наш ходив за плугом.
І будував міста за кругом.
Серед степів, поміж лісів
Вкладав у землю він посів
Пшениці золотої.
На диво в той прадавній вік
І далі від бурхливих рік
Навчився землю обробляти
На славу сонцесяйної Аратти.
У розквіті якої, в дні преславні
Народжувались села й мегаполіси прадавні
Мов сонця промені, їх вулиці довкола
Збігались в центрі у велику площу-коло.
(Так само як древніший ніж Мікени й Рим
Трипільських міст нащадок Аркаїм).
На раду там завжди вожді збирали
В час миру і тоді як воювали.
Й тоді як хвилі билися об мури
Отої конфронтації із меншим братом Уром,
А може і Уруком раннім
О, той конфлікт не був останнім...
На щастя лиш словами довелося воювати
Народові прадавньої Аратти
Із тими що вже звалися шумери
(Вони пішли з тих місць де Кам'яні печери.
Був поруч з ними давній храм
Якому їх жерці вклонялись коли іще жили отам).
Оскільки поле їх дало багаті сходи
Ішли вони між іншії народи.
І там на нових землях оселялись
До нових древ їх гілки прищеплялись.
Коли ж томилася земля - Велика Мати
Її лишали спочивати
І була істина проста:
Згоріти в полум'ї старі міста
Повинні щоб могли нові постати
Такий закон був у Аратти.
У полум'ї старого всього
Ішло народження життя нового.
Та смерть усе ж закон природи:
Не раз змінилися народи,
А з тих часів лишилася зернина
Щоб прорости у полі слов'янина.
3 жовтня 2009.
Моя "єресь" супроти "канонічної" версії історії і археології. Якщо ти займаєшся історичною наукою, борони Боже, сказати що нащадки Трипільської культури і досі живуть на території України, в українцях, поміж вихідців інших древніх народів. Концепція яка зробила "прокаженним" Юрія Шилова і позбавила його кар'єри.
Аратта - це назва кількох давніх держав: Аріан-Аратти в горах Загрос (від якої походить топонім Іран), міста в Месопотамії (швидше за все з ним і воював цар Ура), але їх метрополією (матір'ю) була Аратта в Причорномор'ї, що за деякими даними ідентифікується з Трипільською культурою. Трипільці нікуди не зникли, а асимілювались з-поміж прийшлих племен Ямної культури та Шнурової кераміки. Антропологічно це носії динарського типу європеоїдної раси, що є типовим для центральної та західної України, а також Молдови і Румунії, на території яких і жили племена носії культури Кукутень-Трипілля.
Минають віки, а над місцями трипільських протоміст і селищ і досі лунають предвічні голоси природи: шелестять дерева і трава під вітром, співають нічні птахи, дзюрчить вода в струмках та річках...
* Яфет - син біблійного Ноя, міфічний родоначальник народів Заходу. Тувал - син Яфета, міфічний родоначальник кількох народів, в тому числі русичів-українців. Символ Русі-України.
* Кеміт, Хем - самоназва Давнього Єгипту.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Струною дзвенить оголений нерв..."
