Предивнеє чудо трапилось в Полоцьку
Посеред ночі тупіт коней
Чувся по вулицях так наче половці
Якось дістались в далекий борей.
Хто б міг сказати, що то від чого
Звідки ті звуки аж стогне земля?
Чому навколо не видно нікого
Порожнє місто й так само поля?
Невидиме військо, дивная річ,
Самі лиш тіні - людей подоби,
Йшло безперервно й далеко у ніч,
І перехожих вражали хвороби,
А з ними невдовзі і смерть потому
Всіх полочан це так налякало:
Вночі ніхто не виходив із дому.
Однак і вдень теж самеє стало
Тупіт. І видно самі лиш копита.
Вразила край той страшна моровиця:
Сухість, пожежі, земля вся побита,
Мертвою стала і стійка та глиця.
Звідки й відколи,
Вжахнулися люди,
Посеред сонця темнеє коло,
Бачили руські князівства повсюди!
Володар Всеволод ходив на лови,
Лиш його слуги розстелили тенета
І заходилися звіролови
На кабанів лаштувати багнети,
Як раптом ураз розкрилося небо,
Пала велика зоря на поля
Тут же, одразу ж, потому це ж треба,
Стугом і криком знайшлася земля!
А ще війна велика була
Точились грабунки, плакали люди:
З півдня ізнову навала прийшла
Три міста спалила і села повсюди.
І Нестор-чернець, учена людина,
Складає літопис країни Русі
Тріпоче в руці його очеретина:
"Наслані кари нам за кривди усі..."
3 грудня 2009.