Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчувається
І шелестіння трави.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Андрусове - Полтава
(замість діалогу країни що ще хоче лишитись Великоросією з тією що вже не хоче бути Малоросією).
Не збагну я того донині
Навіщо Бог так захотів
Наслав на горе Україні
Таких лихих як ви братів?
З них перший - гоноровий лях
Ідея чимось на монгола схожа.
Усе топтав "широкий шлях"
"Від можа і до можа".
А другий братець наш - москаль,
Із роду тих, що воювали
Все завойовував він даль:
Свого завжди не вистачало!
Той перший брат до нас прийшов
Неначе колоніст до Свазіленду
Захоплюючи тисячі маєтків та церков,
Частину поздавав жидам в оренду*.
Від того лад важкий настав
Було несила і терпіти...
Наш змучений народ не раз повстав
Заходжувався люто тоді бити.
Тоді палав вкраїнський гнів
Над Альтою* і у Гороховій Долині*
І в час Богдана народився спів:
"Ніде немає луччє жить, аніж на Україні!"
І дивував мандрівників
Наш край козацької свободи
Що поміж тих стрімких років
Ввійшов між вільнії народи.
Не довга ж була тая воля!
Лиш спалахнула й згасла мов зоря
Бо привела старшину лиха доля
Під руку клятого московського царя.
Богдан під Переяславом гадав,
Що, поєднавшись Україна із Москвою
Укладуть спілку двох держав,
Неначе як сестра з сестрою.
Зарано же Хмельницький вмер!
Душа його завчасно не пізнала
Що був то лиш розподіл сфер
І цар московський був "кидала".
Вони чинили так завжди
Вбачали лиш плацдарми і арени
Щоби для них несли "землі" й "води"
Інакодумство ж вже була "ізмєна"!
Тому під Великодні дні
Співали у церквах анафему й неславу
Мазепине ім'я топилось у багні
На заклик мстити за Полтаву.
А що ж брати,
Гадаєте гріха на вас немає?
Хто в пам'яті не зможе віднайти
Тому я теє нагадаю:
Сосновий край, смоленський ліс
І рік... 1667-й
Вас чорт в Андрусове* заніс
Здійснити вчинок невідомий.
В селі зібрались і вчинили
Хоча цього робить не мали
Ви Україну ніби пайку поділили
Своїх братів же і окрали.
А ще цар короля схиляв:
Гуртом (щоб було до снаги)
Усі вкраїнські книги попалити
Живущих авторів всіх до ноги! Усіх до одного забити.
Щоб не лишилося і сліду
Щоби нащадок геть забув
(Немов ту давню Атлантиду)
Що цей народ колись і був.
Для вас Андрусове оте
Дрібничка, так всього нічого
Для вас одне лишень святе,
Що цар "господар" слова свого.
Він може легко його дати
Опісля, не згадавши вже нічого,
З такою ж легкістю забрати,
Бо на Землі - намісник Бога.
Отож чи можна інше щось зробити
Тоді було (та й навіть згодом)
Як довелось нам вкупі жити
Із раболєпним цим народом?
Цього б і згадувать не слід
(Історію б історикам віддати!)
Але робити висновки із бід
Ми не навчились (щоб їх уникати).
Серцям миліша маячня
Яку рече Дмитро Сивобородий*.
Він прорікає:"Правда - це брехня!"
"А рабство це свобода!"
Січень 2010.
* "Жидівська оренда" - лайливий вислів, що означає кабальні умови. Походить з тих часів коли польські магнати здавали в оренду єврейським орендарям маєтки, поля, церкви. В українських піснях лишилось чимало згадок проте як орендарі заставляли селян працювати без вихідних, платити гроші за ловлю риби і справляння церковних обрядів. Наслідком цього стали криваві єврейські погроми часів Хмельниччини.
* Альта - річка на лівобережжі Київської області. Притока Трубежу. На її берегах 25 травня 1630 року відбулася переможна битва козацьких повстанців Тараса Федоровича (Трясила) із польським військом. Ця битва знайшла своє втілення у поемі Тараса Шевченка "Тарасова ніч".
* Горохова Долина (Горохова Діброва) - хутір під Корсунем, де у 1648 році відбувся бій між козацьким військом Богдана Хмельницького і польсько-шляхетським військом.
* Андрусове - село в Смоленській області. 30 січня (за новим стилем 9 лютого) 1667 року в Андрусовому було підписано сепаратний мир між Московським царством і Річчю Посполитою у війні 1654 - 1667 років, що поділив Україну по Дніпру: Правобережжя відійшло Польщі; Лівобережжя - Московщині. Під час переговорів цар Олексій Михайлович пропонував королю Янові - Казимиру спалити всі українські книги і вбити всіх авторів, котрі жили на той момент.
* Дмитро Табачник - член Партії Регіонів. Віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань, міністр освіти і науки в урядах Януковича і Азарова. Відомий своїми українофобськими поглядами. Після 23 лютого 2014 року втік до Москви, де закликає до повного знищення української нації.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""Карєнному" кримчаніну (українською і російською мовами)"
