Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Над Кам'яним Затоном
Що наче на небесну зірку схожа
Про що мені ти нагадала
Всього що і не було може?
Поволі від початку літа
Спливали все за днями дні
Немовби той пісок крізь сито
Текли хмаринки в вишині
І тихо шелестіли листя й трави
На пагорбах високих під Кам'яним Затоном
Свідках загибелі і слави
Того козацького загону
Що триста літ тому смерть прийняв
При відступі із-під полів Полтави
Та гетьмана і Карла врятував
Від лютої петрової розправи
Тут білі кам'яні хрести -
Одвічні знаки долі України
І дух псалтиру донести
Покликаний надгробок ієрея-пілігрима
А хвилі зелені рукотворного моря
Надсадно б'ють в береги
Відносять уламки і радості й горя
Життя що було навкруги:
Поселення, хати, поля і городи
Козацької митниці давні сліди
Усе що навіки вже зникло відтоді
Як край той накрило покровом води...
Тепер тут лиш тиша
Ледь чутно шумлять ясени
Лиш вітер на схилах врочисто колише
Парасолі білі рядів бузини...
21 червня 2010.
Кам'яний Затон (нині село Дніпрова Кам'янка Кам'янського району Дніпропетровської області) - стародавня козацька фортеця - поселення, розташована навпроти іншого історичного козацького поселення Переволочна (нині затоплене водами Кам'янського водосховища). Після Полтавської битви тут переправлялись через Дніпро (в цій місцевості досі існує піщаний острів названий Мазепин Бугор) шведи й козаки, що відступали. Частину козаків Меньшиков наздогнав і стратив на березі, у 1740 році козаки Нової Січі, що повернулись поставили на їх могилі хрест із білого каменю. Поруч розташована могила ієрея місцевої церкви (нині теж затоплена), на якій розміщений пам'ятник у вигляді розкритого Псалтиря. В цій місцевості я бував двічі, один раз нас водив туди місцевий краєзнавець Василь Артемович Сідак (1925 - 2025).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
