Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка
Агов, люде, що такі сумні?
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.
Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.
Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.
Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.
За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Над Кам'яним Затоном
Що наче на небесну зірку схожа
Про що мені ти нагадала
Всього що і не було може?
Поволі від початку літа
Спливали все за днями дні
Немовби той пісок крізь сито
Текли хмаринки в вишині
І тихо шелестіли листя й трави
На пагорбах високих під Кам'яним Затоном
Свідках загибелі і слави
Того козацького загону
Що триста літ тому смерть прийняв
При відступі із-під полів Полтави
Та гетьмана і Карла врятував
Від лютої петрової розправи
Тут білі кам'яні хрести -
Одвічні знаки долі України
І дух псалтиру донести
Покликаний надгробок ієрея-пілігрима
А хвилі зелені рукотворного моря
Надсадно б'ють в береги
Відносять уламки і радості й горя
Життя що було навкруги:
Поселення, хати, поля і городи
Козацької митниці давні сліди
Усе що навіки вже зникло відтоді
Як край той накрило покровом води...
Тепер тут лиш тиша
Ледь чутно шумлять ясени
Лиш вітер на схилах врочисто колише
Парасолі білі рядів бузини...
21 червня 2010.
Кам'яний Затон (нині село Дніпрова Кам'янка Кам'янського району Дніпропетровської області) - стародавня козацька фортеця - поселення, розташована навпроти іншого історичного козацького поселення Переволочна (нині затоплене водами Кам'янського водосховища). Після Полтавської битви тут переправлялись через Дніпро (в цій місцевості досі існує піщаний острів названий Мазепин Бугор) шведи й козаки, що відступали. Частину козаків Меньшиков наздогнав і стратив на березі, у 1740 році козаки Нової Січі, що повернулись поставили на їх могилі хрест із білого каменю. Поруч розташована могила ієрея місцевої церкви (нині теж затоплена), на якій розміщений пам'ятник у вигляді розкритого Псалтиря. В цій місцевості я бував двічі, один раз нас водив туди місцевий краєзнавець Василь Артемович Сідак (1925 - 2025).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
